Грета була відьмою справжньою та дуже сумлінною і, звісно, не за відпочинком єдиним до цієї місцини приїхала.
Середина осені — саме час завершувати запаси на зиму та дозбирувати цінні інгредієнти. А ліс біля хатинки завжди був щедрим на опеньки та маслюки, з яких виходить не лише смачна грибна юшка, а й чудові зілля та еліксири.
Та й для різноманітних чаїв Греті буде що зібрати: морозна калина, шипшина, глід, горобина, коріння кульбаби… Коли відьма вже рушила в ліс, то з порожніми руками не верталася. І добре, якщо взятого з собою кошика вистачало на усі дари. Бо зазвичай, у хід йшов ще й поділ сукні, підгорнутий під пояс. Ну а що робити, як воно саме в руки стрибає, а з кошика вже випадає? Відьма має бути кмітливою і винахідливою!
А як ще до моря піде по іншу сторону лісу? Там взагалі скарби! І мушлі, і каміння, і глина, і водорості — одним кошиком точно не обійтися.
Ось і назбирала наша відьма стільки всього, що хатинка стала більше схожа на знахарську лавку. Тут гриби висять довгими коралями сушаться, там — різні ягоди розкладені турботливо на лляній тканині. При вікні – ловець вітру з дірявих мушель, нанизаних на нитку. На дверях — гирлянда з водоростей. А більшість поверхонь зайняті камінцями, гілками, шишками, та усіма іншими дужепотрібнимивхазяйствізнадобиться речами.
Грета тим часом дбайливо вкладала різнокольорове засушене листя до книги з рецептами. Це було одне з її найулюбленіших занять. Після того, як листя полежать рік, їх можна буде використати в елітних зіллях ностальгії. Тому що окрім осені і бабиної хатинки, Грета любила ще й гроші. А елітні зілля давали їх і чимало.
— Няв, — перервало відьмині фінансові візуалізації.
Грета повела головою в бік звуку. Здалося, чи що?
— Няв.
Звук повторився. Грета підвелася та пішла до дверей.
— Няв, — наполегливо прозвучало, коли відьма вже відчинила двері.
Грета опустила погляд вниз та побачила на порозі вугільно-чорне кошеня.
Наступне «Няв» звучало вже з доволі претензійною ноткою. Схоже, кіт був незадоволений рівнем гостинності цього дому, раз його досі не впустили всередину.
А Грета що? Кожній відьмі відомо: як приходе якесь звірятко тобі під поріг, то значить воно тебе вже обрало своїм домом.
— Заходь вже, Вуглику, – промовила Грета, відступаючи вбік, аби відкрити кошеняті прохід. А тоді додала в півголоса: — Сподіваюся, ти не виселиш мене звідси, бо я вас, котячих, знаю.