1. Не варто забувати про мудрості

— Нарешті, — Грета втягнула носом повітря, пронизане ароматами осіннього листя та диму з пічних труб. 

Осінь — завжди улюблена пора року Грети. Щороку наприкінці вересня вона вирушає у своє особисте місце спокою — до бабиної хатинки на краю світу. 

У цьому місці немає галасливих сусідів з їхніми проблемами, сверблячками й висипами. Та й Муз не надто докучає своєю присутністю зазвичай.  Мабуть, як ведмідь, в сплячку впадає.

Грета оминула засипану листям доріжку та відчинила старі дерев'яні двері важким сріблястим ключем з вензелями. Хатинка зустріла її знайомим запахом трав та соснової живиці. А ще, звісно ж, шаром пилу, який варто б прибрати одразу, аби запобігти епідемії чихання. 

Насамперед Грета відчинила вікна, впускаючи всередину трохи прохолоди та запахів осіннього лісу, а тоді вже взялася за наведення порядків. Бо ж що це за відьма така, що порядку вдома не має? І нічого, що він більше схожий на творчий хаос. Але ж не в пилу, їй-богу.

Грета відьмою була справною і зовсім скоро хатинка сяяла чистотою. Тепер і відпочити нарешті можна, адже саме за цим наша відьма сюди й приїхала. 

Відсвяткувати цьогорічні здобутки на Мабон та зануритися у містично-потойбічну атмосферу Саувіну. 

В селі, де кожен другий бігає до тебе по зілля щопівгодини, спокійно відзначити улюблені відьмині свята абсолютно неможливо. А тут… О, тут, зовсім інша справа. Грета вийшла на подвір'я та зручно вмостилася в одному з крісел. 

Хатинка стояла справді просто посеред лісу. Куди оком не кинь — величні сосни та могутні дуби.

— Краса і спокій, — зазначила Грета, блаженно примружившись. — Тут вже ніхто відьмин спокій не порушить.

І як завжди, забула про ту саму бабину життєву мудрість, яка пропонує припнути язика (виключно про всяк випадок, звісно).

А ось мудрість про неї не забула.