Розділ 41. Кристали темряви

Світло згасло так раптово, що я ледве встигла вдихнути. Темрява накрила все, поглинула простір, і навіть відблиск у його очах зник. Я застигла, відчуваючи, як серце прискорює ритм, немов намагається пробитися крізь густу ніч. Повітря стало важким, майже липким, і я чула тільки своє дихання… і друге, тихе, синхронне, глибше, майже нелюдське.

— Аароне… — прошепотіла я, витягуючи руки вперед, намацуючи простір, як сліпа.

Раптом його рука опинилася в моїй. Тепла, сильна, з впевненістю, яка одночасно заспокоювала і тривожила.

— Я тут. Не відпускай.

Метал під ногами здригнувся, але це не був механічний звук. Це було щось інше — глибоке, пульсуюче. Ніби сама планета дихала крізь мене. Ніби я могла відчути її серце під шкірою.

І тоді почувся голос. Глибокий, повільний, тягучий. Не мій, не його. Внутрішній, як відлуння в безмежності:

> «Вона слухає вас. Ви торкнулися її серця. І вона відповідає.»

Я відступила на мить, але Аарон притягнув мене ближче.

— Вейра, — видихнула я, відчуваючи, як його рука стискає мою. — Що ти робиш?

Світ навколо ожив. Не у світлі — у русі. Підлога під ногами спалахнула лініями, що пульсували в такт нашому диханню. Кожен імпульс — наче удари двох сердець, які повільно зливаються в один ритм.

Я відчула його напруження поруч. Його присутність стала відчутнішою, як тепло, яке повільно поширюється по шкірі.

— Вона реагує на нас, — промовив він глухо. — На те, що ми відчуваємо.

І тоді я зрозуміла, що відчуваю. Страх. Нестерпний страх перед тим, що не можу контролювати. Але разом із ним — щось інше, глибше, нестримніше. Це було тепло його тіла, дотик його руки, серце, що билося поруч з моїм, і повільно вливалося в мій пульс, зливавшись із ритмом планети.

— Якщо вона відчуває наші емоції… — прошепотіла я. — То вона знає, що ми…

— Так, — перебив він, і я відчула його подих біля вуха. — Знає.

Підлога спалахнула яскравіше. Світло піднялося хвилями, як море, що розтікається крізь приміщення. Я відчула тепло, що йшло не ззовні, а зсередини, текло по руках, грудях, по всьому тілу, і здавалося, що наша енергія злилася в одну точку — там, де наші серця билися в унісон.

> «Ось воно, — прошепотіла Вейра. — Тепер ви — одне. Світло і тінь. Любов і страх. Але пам’ятайте: там, де народжується життя, прокидається й те, що його прагне знищити.»

Я відчула холодок на шкірі, коли її слова зависли у повітрі.

— Що вона має на увазі? — запитала я, голос ледь тремтів.

Темрява за межами станції знову ворухнулася. Тріщина, яку я бачила раніше, пульсувала чорним світлом. Неможливо… але я бачила його. Вона світилася, як живий організм.

Аарон притис мене до себе, немов щитом, загородивши тілом.

— Це воно, — сказав він тихо. — Те, що вона намагалася приховати.

Я вдихнула різко, відчуваючи, як всередині щось стискається від страху.

— Воно нас чує, — прошепотіла я, майже не сміючи вимовити це вголос.

> «Так, — пролунав голос. — І прийде за вами. Бо світло завжди залишає тінь.»

Світ затремтів, повільно, але відчутно. Вейра завмерла. Я відчула, як наш зв’язок спалахнув — сильний, болючий, живий. Через мене пройшло тепло і страх одночасно, і я зрозуміла: ми більше не просто частина планети. Ми — її зброя. А можливо, останній шанс.

Той момент, коли наші серця билися разом із Вейрою, змінив усе. Я знала: тепер неможливо повернутися назад. Ми — частина чогось більшого, ніж ми самі, і те, що прийде за нами, уже чекає.

---                                           

Темрява не залишила нам часу на паузу. Вона вирвалася з тріщини на горизонті, і холод пробіг крізь мене гострими шипами, немов хтось встромив їх у груди. Це не був звичайний холод — це була порожнеча, яка прагнула поглинути все світло всередині мене, витягти повітря з легенів, зупинити серце.

Аарон схопив мене за руку. Його дотик був твердим, як скеля, і одночасно теплим, живим. Я відчула силу його рішучості, і на мить мені здалося, що він дійсно здатен зупинити цей жах.

— Тримайся, Тея, — сказав він. Його голос глухий, але впевнений. Я вдихнула, відчуваючи, як його сила перетікає у мене.

І тоді пролунали слова у моїй свідомості — величні, глибокі:

> «Вона чує нас. Ви — її серце. Від вашого світла залежить, що зупинить темряву.»

Я відчула, як наші серця почали бити в унісон із пульсом планети. Страх намагався паралізувати мене, але я вдихнула глибше, відчула тепло Аарона поруч, і крокнула уперед. Мої ноги торкалися холодного металу, але тепло його долоні зливалося з моїм, і я відчула, як живий пульс Вейри проходить через нас.

Темрява під ногами зімкнулася в щільні клубки, що повільно піднімалися, тягнулися вгору, як живі щупальця. Я бачила, як матеріальна поверхня планети тремтить під ними, реагує на їхній рух. Кожен імпульс темряви відчувався крізь тіло — наче холодні, гострі пальці проникали всередину. Вона прагнула поглинути нас, зробити ніч абсолютною, знищити кожен проблиск світла.