Розділ 37. Сигнал із неба

Я не пам’ятала, коли востаннє бачила світанок.

На Вейра-Три він виглядав не як звичне сонце — радше, як м’який розлив кольору, коли вся атмосфера засяяла відтінками срібла й синього. Серце планети билося спокійно, і в його ритмі — я. Ми.

---                             

Аарон сидів біля прозорого кратера, де колись відбулося злиття з ядром. Його тіло більше не було примарою — воно стало майже матеріальним, сплетеним зі світла та енергії. Коли я торкалася його руки, шкіра мала тепло, справжнє, людське. Але іноді крізь пальці проходив тихий розряд, нагадуючи: він — частина чогось більшого.

— Ти сьогодні дивно мовчазний, — сказала я, сівши поруч.

Він не відвів погляду від горизонту.

— Я чую… шум.

— Який?

— Не від Серця. Ззовні.

Моє серце завмерло.

Я увімкнула комунікатор, який зберігся після втечі. Сигнал з’явився одразу — чіткий, знайомий. Частоти Земного флоту.

«Дослідницький модуль “Теліом-6 від "Гравітії"” наближається до координат Вейра-Три. Ціль: перевірка сигналу невідомого походження.»

Я відчула, як у грудях холоне.

— Вони йдуть сюди.

— І знайдуть нас, — тихо відповів він. — А тоді почнеться те, від чого я тікав.

Серце під нами раптом здригнулося, ніби теж почуло небезпеку. По поверхні планети пройшли хвилі світла — не рівні, як зазвичай, а нервові, ламані.

> «Воно відчуває загрозу,» — сказав Аарон, його очі світилися сріблом. — «Для нього будь-яка зовнішня енергія — це вторгнення. Якщо флот наблизиться, Серце може сприйняти це як напад.»

— Ми повинні попередити їх.

— І що скажеш? Що на мертвій планеті живе гібрид, злитий із живою енергією? Їхня перша реакція — знищити.

Я стиснула його руку.

— Ми знайдемо інший спосіб.

---                       

Ми пішли до Вузла, туди, де колись відбулося його відродження. Енергетичні арки все ще світилися, але тепер у повітрі відчувалася напруга — планета мовчки готувалася до оборони.

Я ввімкнула панель комунікацій, і голограма простору спалахнула.

На екрані — величезний силует корабля. Його орбіта вже входила в атмосферу.

«Це капітан Дрейк. Ми зафіксували активність на поверхні. Хтось живий?»

Я вдихнула.

— Тут Тея з експедиції “Гравітія”. Ми в безпеці, але планета нестабільна. Не спускайтесь!

Кілька секунд тиші.

«Тея? Ти вважаєш, ми повіримо в казку про “нестабільність”? Ми бачимо джерело енергії. Це може бути найцінніша технологія сторіччя.»

Аарон нахмурився.

> «Вони не слухатимуть. Для них це ресурс. Для Серця — загроза. Якщо воно відреагує — катастрофа неминуча.»

— Тоді що нам робити?

Він глянув на мене так, як дивляться перед тим, як прийняти неможливе рішення.

> «Я зможу стримати Серце. Заспокоїти його. Але для цього… мені доведеться повністю злитися з ним. Без повернення.»

Я відчула, як у мені все зупинилося.

— Ні. Ні, ти не можеш знову мене залишити.

> «Я не залишу. Я просто стану голосом цього світу. І якщо ти залишишся — ти завжди мене почуєш.»

Я відступила на крок, сльози вже текли по щоках.

— Ми щойно знайшли спосіб бути разом. І тепер знову?..

Він поклав долоню на моє обличчя.

> «Ми — частини одного пульсу. Навіть якщо простір нас розділить, Серце з’єднає.»

---                       

Небо розірвав звук.

Корабель увійшов у верхні шари атмосфери. Потужна хвиля енергії пройшла крізь планету. Світло довкола стало білим, осліплюючим.

Аарон зробив крок до центру Вузла. Його тіло вже починало розчинятися.

> «Пробач, що не зміг дати тобі спокій.»

— Ти дав мені життя, — прошепотіла я. — І тепер я боротимусь за твоє.

---                       

Я під’єднала свій канал до панелі. Потік енергії пройшов крізь мене, і я відчула, як наші свідомості зливаються. Він — світло, я — кров, і разом ми утворили імпульс, який Серце прийняло.

Воно затремтіло, але не вибухнуло — навпаки, стало яснішим.

Я бачила очима Аарона: орбіта корабля, потоки енергії, паніку на борту. І відчула, як він посилає сигнал — не вороже попередження, а гармонійний відгук.

Світло, м’яке й розуміюче.

«Не вторгайтесь. Цей світ живий. Дайте йому спокій.»

Сигнал пройшов крізь космос. Через кілька секунд з динаміків пролунав голос капітана:

«Зрозуміли… Ми відходимо. Кінець зв’язку.»

Енергетичні хвилі стихли. Серце заспокоїлося.

А Аарон стояв переді мною — вже зовсім прозорий, як відблиск світла.

> «Бачиш, ми змогли. Разом.»

Я не відповіла. Просто доторкнулася до повітря, де були його губи. І в ту мить Серце випромінило пульс, який відгукнувся в мені — як обіцянка, що ніколи не згасне.