Розділ 36. Голос із Серця

Тея

Минуло, можливо, кілька годин. Можливо — днів. На цій планеті час не підкорявся правилам.

Я сиділа біля краю кратера, спостерігаючи, як світло знову й знову пульсує з глибини. Воно билося в такт серцю — але не тільки планети. Я відчувала знайомий ритм.

Аарон.

Коли він зник, небо на мить стало сліпучим — ніби сама планета вдихнула на повні груди. Повітря очистилося, атмосфера стабілізувалася, навіть гравітація здавалась м’якшою. Але ці зміни не радували. Без нього простір став порожнім.

---                                        

Я торкалася долонею землі, намагаючись вловити хоч щось — залишок його енергії, відбиток його голосу.

І тоді… почула.

Спершу тихо, мов подих: «Тея…»

Я різко обернулася. Навколо — нікого.

Але звук повторився — не зовні, а всередині. Голос не був спогадом. Це був він.

> «Я тут.»               

Я затамувала подих.

— Ти… живий?

> «Не зовсім. Моє тіло розчинилося в структурі Серця. Але я — свідомість, хвиля, частина мережі. Я бачу все, що відбувається на планеті. І бачу тебе.»

Сльози защипали очі.

— Я ж казала, що знайду тебе.

> «Ти не знайшла. Ти просто не відпустила. І завдяки цьому я тут.»

Я піднялася й рушила вниз до кратера. Сфера, що раніше світилася м’яко, тепер сяяла сильніше — її пульс був стабільний, але щоразу, коли я наближалася, він змінював ритм, ніби відгукувався на мої кроки.

— Якщо ти частина цього, можеш показати мені, що тут відбувається? — спитала я.

> «Так. Але попереджаю: це не лише краса. Серце зберігає не лише спогади, а й біль усього, що колись жило тут.»

---                                        

Поверхня розійшлася, і мене оточило сяйво. Світ зник.

Я стояла посеред поля з чорного скла, крізь яке пробивалося синє світло. Навколо — фігури, схожі на людей, але прозорі, як примари. Вони рухалися в ритмі хвиль, шепочучи одне одному.

> «Це минуле Вейра-Три,» — пояснив голос Аарона. — «Тут колись був центр створення життя. Але вони втратили контроль. Серце почало самостійно змінювати реальність, шукати досконалість у кожній формі.»

— І воно знищило їх?

> «Не зовсім. Воно поглинуло їх. Вони — частина цього світу. Так само, як тепер і я.»

Мене пройняв холод.

— Тобто ти… не можеш повернутися?

Довга пауза.

> «Моє тіло — ні. Але свідомість... вона може навчитися проектувати себе через Серце. Якщо ти допоможеш мені.»

— Як?                         

> «Знайди Вузол. Глибше під Серцем є керуючий контур. Через нього можна створити тимчасовий зв’язок між енергетичною й матеріальною формами. Я зможу проявитись — не назавжди, але хоч на мить.»

Я кивнула, хоча він не міг бачити.

— Я зроблю все.

Шлях під землю вів через вузький тунель. Стінки світилися, відгукуючись на мій дотик, немов планета сама прокладала мені дорогу. Я відчувала його присутність у кожному русі повітря, у кожному подиху.

> «Ліворуч, там проходження. І обережно, поле нестабільне.»

---                                        

Його голос став для мене компасом.

Ми спускалися все нижче, доки простір не відкрився — і я побачила те, що змусило серце завмерти.

Переді мною був величезний зал, схожий на собор, тільки з металу, що дихав. Сотні кабелів звисали з купола, виблискуючи сріблом. У центрі стояла платформа, схожа на кристалічний міст.

> «Ось Вузол,» — прошепотів він. — «Під’єднай свій біоканал — через контакт із енергетичним потоком я зможу зібратися з частинок.»

Я дістала пристрій із рюкзака, який залишився після втечі з корабля. Тремтячими руками закріпила датчики, потім стала на платформу.

— Готова.

> «Я відчуваю тебе…»

---                                        

Світло навколо загорілося сильніше, повітря задрижало. Потік енергії піднявся від підлоги й оточив мене.

І тоді — він з’явився.

Напівпрозорий, але справжній. Його риси, рухи, навіть погляд — усе було як колись, тільки крізь нього проступали хвилі світла.

Я зробила крок уперед.

— Аароне…

Він простягнув руку, і наші пальці зустрілися в теплій, майже відчутній ілюзії.

> «Я не думав, що зможу це відчути знову.»

— Я казала, що не відпущу тебе.

Він усміхнувся, але в очах було щось більше — тривога.

> «Тея, цей контакт не стабільний. Якщо Серце відчує занадто сильну емоцію, зв’язок розірветься. Воно не розуміє любові. Для нього це — порушення рівноваги.»

— А я не збираюсь приховувати те, що відчуваю.

Я зробила крок ближче.

Ми стояли зовсім поруч. Його пальці ковзнули по моєму обличчю, як легке дихання. На мить все стихло — тільки пульс планети лунав довкола.