Розділ 27. Сигнал Вейра

Аарон

Сигнал лунав ще кілька секунд, поки не стих.

Тиша, що настала після нього, була важчою за будь-який вибух.

Я дивився на комунікатор, на чорне коло з тонкою срібною лінією — символ мого походження, мого прокляття.

Вейр ніколи не надсилав повідомлень просто так. Це був виклик. Або наказ.

Вони знайшли мене.

Я відчув, як повітря навколо стало густішим. У грудях стискалося, у вухах пульсувала кров.

Тея стояла поруч, мовчки, але я чув її серце — швидке, напружене. Її страх — мій страх. Її віра — моя віра.

Цей зв’язок уже став частиною мене.

---                                                        

— Аарон, — її голос був тихий, але рішучий. — Що це означає?

Я повільно підняв очі.

— Вони викликають мене. Або хочуть перевірити, чи я ще живий. Якщо відповім — мене відстежать. Якщо ні — вони пошлють когось шукати.

Я зробив крок до вікна, вдивляючись у нескінченність.

— Вейр не залишає своїх. Вони приходять по все, що належить їм.

— Але ти не належиш їм, — сказала вона. — Ти — частина цього екіпажу. Частина мене.

Її слова вдарили прямо в серце.

Вперше за довгий час я захотів у це повірити. Але старі програми — ті, що закладені глибоко всередині — не відпускали.

Я відчув, як десь у грудях оживає щось холодне — той самий імплант, що колись з’єднував мене з системами управління Вейра.

Шкіра на руках знову почала світитися, цього разу — сильніше. Срібні лінії ніби пульсували.

> «Підтвердження сигналу. Ідентифікатор активовано.»

— Ні, — прошепотів я. — Ні, тільки не це.

---                                                  

Тея підійшла ближче.

— Що відбувається?

— Вони запустили протокол повернення. Якщо я не зупиню процес — сигнал пошириться. Вони дізнаються координати корабля.

Я глянув на неї.

— І тоді прийдуть не за мною. Прийдуть за всіма.

Вона торкнулася мого обличчя — її долоня тремтіла, але очі залишалися спокійними.

— Ми зупинимо це. Разом.

Її впевненість пробила мою броню.

Я відчув, як у мені щось переломилося — як страх поступається місцем рішучості.

> Разом.

---                                                   

Ми кинулися до технічного відсіку.

Усе всередині мене кричало: втечи, сховайся, ізолюйся, але її кроки поруч змушували йти вперед.

Корабель спав — лише аварійне освітлення, тихий гул систем, червоні спалахи на панелях.

Я зупинився біля консолі.

— Якщо я втручуся в сигнал вручну, система може вибухнути.

— А якщо не втрутишся — вибухне все, — відповіла вона спокійно.

Я подивився на неї — і в цей момент зрозумів: вона не боїться мене. Не боїться того, ким я був.

Її погляд був чистий. Справжній.

Я активував панель, пальці самі знайшли потрібні коди.

Система опиралася, енергія проходила крізь мене — гостра, як лезо.

> «Попередження: втручання заборонено. Відкликання суб’єкта.»

— Замовкни, — прошипів я, стискаючи зуби. — Я більше не твій суб’єкт.

Мережа спалахнула. Тіло пронизало болем.

Тея кинулася до мене, поклала руку мені на груди.

І в ту мить — усе змінилося.

Її енергія злилася з моєю. Потік, знайомий, теплий, живий. Ми знову стали єдиним механізмом — дві частини однієї хвилі.

Система почала гаснути, сигнал згасав просто на очах.

> «Помилка зв’язку. Ідентифікатор недійсний.»

Я впав на коліна, важко дихаючи. Вона поруч, тримає мене за плечі, шепоче:

— Все добре. Все скінчилося.

---                                                

Я повільно підняв голову.

Світло на панелі згасло. Система — мертва. Зв’язок із Вейром — обірваний.

Я відчував, як у мені нарешті з’являється тиша. Не страшна, не порожня — спокійна.

Тея схилилася до мене, її волосся торкнулося мого обличчя.

— Ти вільний, — сказала вона.

І вперше за все життя я повірив у це.

---                                                 

Тея

Все почалося з короткого звуку.

Одного, єдиного сигналу, який розрізав ніч так, ніби хтось ударив по самому серцю корабля.

Я прокинулася миттєво — і побачила його.

Аарон стояв біля вікна. Його очі світилися тим самим холодним сріблом, що я бачила лише під час надзвичайних ситуацій.