Розділ 26. Тінь минулого

Тея

Минуло троє днів.

Після аварії нас обоє відсторонили від чергувань. Корабель працював стабільно, але атмосфера всередині змінилася.

Люди дивилися на нас інакше — спершу із вдячністю, а потім із тривогою.

Наче боялися.

Я чула це у їхніх думках — уривки, невиразні, але чітко спрямовані.

> «Вони ж не могли просто… під’єднатися до системи, правда?»

«Може, це якийсь експеримент?»

«А якщо вони… не люди?»

Від кожного слова в грудях стискалося щось холодне.

Я намагалася не відповідати, не підслуховувати. Але зв’язок з Аароном робив мене надто чутливою до всього навколо.

На третій день прийшло повідомлення:

> «Офіцери Тея Ворм і Аарон Каел. Негайно прибути до сектору управління. Медико-психологічна перевірка.»

Капітан не терпів запізнень.

Я прийшла першою.

Зала була біла, стерильна, з круглим столом і вбудованими сенсорами.

На стінах — екрани з моїми медичними показниками, що змінювалися в реальному часі.

Серцебиття, хвилі мозкової активності, енергетичні імпульси.

Вони блищали сріблясто — так, як блищали його очі того дня, коли ми врятували корабель.

Капітан сидів навпроти. Його погляд був різкий, холодний.

Поруч — медик, двоє операторів і науковий радник програми.

І я знала, що всі вони вже мають висновки.

— Офіцере Ворм, — почав капітан. — За результатами останньої діагностики, ваші нейрохвилі показують стабільне переплетення з офіцером Каелом.

— Це не патологія, — тихо сказала я. — Ми… просто навчилися координувати дії.

— Навчилися? — він підняв брову. — Без жодних тренувальних протоколів? Без дозволу?

Я мовчала.

Бо що я могла сказати? Що чула його думки ще до того, як з’явився перший сигнал тривоги? Що бачила його очима зорі ззовні корпусу?

— У вас аномальні збіги нейрополів, — втрутився медик. — Це більше, ніж просто «координація». Це… злиття.

— Ми провели експеримент, — додав науковець. — Коли один із вас засинає, другий реагує на його фазу сну. Ви поділяєте біоритми.

Я стиснула руки.

> «Ароне, де ти?» — прошепотіла подумки.

«Йду. Не бійся.»

Його голос з’явився м’яко, як подих, і майже відразу двері відчинилися.

Він увійшов — спокійний, безтінний, з тим самим виразом рівноваги, що завжди виводив мене з рівноваги.

— Офіцере Каел, — звернувся капітан. — Ви усвідомлюєте, що після цього інциденту ми повинні відправити вас обох на карантин до повернення на базу?

— Так, — спокійно відповів він. — Але без нас корабель не вижив би.

— Це не виправдання, — різко обірвав капітан. — Ми не можемо дозволити невідомим механізмам впливати на системи судна.

Я дивилася на Аарона, і в мені піднімався страх.

Не за себе — за нього.

Його очі світилися, ледь помітно, і я знала, що він стримує зв’язок. Щоб не «просочитися» в мої думки при сторонніх.

> «Не хвилюйся,» — почувся тихий відгук. — «Я тримаюся.»

Науковець нахилився до капітана:

— Ми можемо використати їх для дослідження. Це унікальна можливість.

— Ви хочете ризикнути екіпажем через експеримент? — гримнув капітан.

Я більше не витримала.

— Ми не загроза! — вигукнула. — Те, що сталося, — це не збій, це… зв’язок.

— Зв’язок із чим, офіцере? — спитав він, нахилившись ближче. — Із людиною… чи з чимось іншим?

Тиша впала гострою лінією між нами.

Я відчула, як у мені наростає хвиля — тепла, електричного пульсу.

І в ту ж мить сфери на стінах спалахнули.

Енергополе піднялося, наче відгукуючись на мій страх.

На екранах — піки, хаос.

Аарон встиг доторкнутися до моєї руки.

І все стихло.

Ніби хтось вимкнув звук світу.

Капітан мовчав.

Потім повільно сказав:

— Їх обох — під спостереження. Повна ізоляція.

---                                                  

Коли нас вели до відсіку, він стиснув мої пальці.

> «Ми не в’язні, Тея. Вони просто не розуміють.»

«А якщо ніколи не зрозуміють?»

«Тоді доведеться показати.»

І в його голосі була не погроза, а впевненість.

Ніби він уже знав — їхній зв’язок колись стане не причиною страху, а ключем до порятунку.

---                                                           

Аарон

Після інциденту з кисневою станцією все змінилося.

Я став героєм. Принаймні — для них. Для екіпажу, для командування, для усіх, хто бачив, як я врятував станцію, коли системи відмовили.

Офіційно я — офіцер без чіткої спеціалізації, «з надзвичайною реакцією».

Неофіційно… ніхто не розуміє, як я це зробив. І я не збираюсь пояснювати. Бо правда зруйнує все, що в мене є.