28. Ховайся за спину повелителя, Естер!

Світ навколо здригнувся, розчинившись у мерехтливій магії інверсії, і ми з магом, тримаючись за руки, перемістилися у потрібну нам місцевість.

Наступної миті я ледь не задихнулася.

Розгублено кліпнула і озирнулася навколо — з усіх боків нас оточували величезні дерева з такими широкими стовбурами, що їх, мабуть, не змогли б обхопити навіть троє дорослих чоловіків. Усюди звисали довгі ліани, а між густими кронами виднілося сліпучо-блакитне небо.

Джунглі! Ми опинилися просто посеред справжніх джунглів. Майже відразу я відчула, як по спині почав стікати піт. Повітря було густим, дуже вологим і неймовірно гарячим. Здавалося, я стою просто біля величезної розпеченої печі.

— О вищі сили... — видихнула я.

Навіть дихати стало важче! Я, не церемонячись, швидко стягнула з плечей верхній одяг. Потім ще трохи постояла, відчуваючи, як жар буквально прилипає до шкіри, і рішуче почала знімати сукню, лишившись у самій сорочці.

Позаду почувся сухий голос:

— Ти збираєшся переодягатися просто тут?

Я обернулася. Атанор стояв абсолютно спокійний, схрестивши руки на грудях. Здавалося, ця нестерпна спека взагалі його не турбувала. Я навіть трохи образилася.

— Ну я ж не гола тут стою. — Повелитель підняв брову, а я сердито продовжила: — Тут неймовірно спекотно. Якщо я просто зараз не позбудуся зайвого одягу, то задихнуся.

Я підкотила рукави сорочки ще вище, потім, вдягнувши штани, закотила їх до середини литок і нарешті трохи полегшено видихнула. Стало лише саму крапельку краще. Я підняла голову — Атанор досі стояв у теплому, чорному, довгому плащі.

Кілька секунд я спостерігала за ним, а потім не витримала.

— А ви не хочете теж роздягнутися?

Він примружився.

— Що?

— Ну... хоча б плащ зняти. Вам же буде важко витримати таку спеку.

Я чекала якоїсь холодної відповіді, але Атанор раптом кинув на мене дивний погляд, потім повільно зітхнув і все-таки розстебнув застібку плаща. Чорна тканина впала на землю, і тепер він залишився тільки в безрукавці та темних штанах.

Дивлячись на смагляві м'язисті руки чоловіка, мені чомусь стало ще спекотніше. І справа була зовсім не в джунглях.

— Бачите? — швидко сказала я. — Так набагато краще.

— Якщо ти так кажеш.

Я чомусь поспішно відвернулася. Мій погляд упав на власні черевики — ноги вже буквально палали. Я рішуче нахилилася.

— Нарешті зніму ще й їх, і краще одягну сандалі.

— Не раджу.

Я завмерла, і здивовано підняла голову:

— Це чому?

Атанор виглядав підозріло незворушним.

— Якщо тебе не лякає перспектива отримати укус отруйної змії в ногу або наступити на якогось павука, тоді, звичайно, знімай.

Моя спина одразу ж випрямилася. Я пискнула:

— Тут є змії?

Повелитель навіть не кліпнув.

— Так, і дуже багато.

Я миттєво відсунулася від черевиків.

— Дуже багато?..

— І павуків теж.

Мало не підскочила на місці.

— Павуків?!

Він подивився на мене так, ніби не бачив абсолютно жодної проблеми.

— Що таке? Хіба цілителька боїться отрути змій або павуків?

Я обурено глянула на нього.

— Мене хвилює не отрута! Просто... вони мерзенні. Я ненавиджу усіх цих створінь.

На губах Атанора з'явилася легка усмішка.

— Як на мене, змійки дуже чарівні істоти.

Тупо витріщилася на нього.

— Ви зараз серйозно?

— Абсолютно.

Я почала підозрювати, що Повелитель несповна розуму! Він ковзнув поглядом по джунглях, і несподівано сказав:

— До речі, Естер, змії та величезні павуки — це ще не найстрашніше, що можна зустріти в цих джунглях. — його червоні очі спокійно повернулися до мене. — Тому тримайся постійно поруч зі мною і виконуй усе, що я казатиму.

У мене повільно відкрився рот. Я навіть забула про спеку.

— А що ще тут водиться?

Атанор трохи подумав, потім абсолютно буденно відповів:

— Дикі звірі, хижаки. І декілька магічних видів.

Мені стало недобре. Закортіло тут же повернутися у старий, знайомий ліс, де ми знаходилися останні кілька днів.

— Яких... магічних видів?

— Наприклад, пекельні пантери.

Я зблідла.

— Це ще що таке?

Його голос залишався абсолютно спокійним, ніби він обговорював погоду, і зовсім не боявся отих страшних хижаків, про яких зараз розповідав мені.

— Магічні створіння, зовні схожі на звичайних пантер. Якщо поряд є супротивник, якого важко дістати кігтями або іклами, вони плюються в нього особливою емульсією. — Атанор перевів на мене погляд. — А далі майбутній обід спалахує заживо. Полум'я неможливо загасити, тому що воно створене особливою магією.

Я подивилася на джунглі вже набагато уважніше, з відчутною опаскою, потім дуже швидко підійшла ближче до Атанора. Він опустив на мене очі, але, я, не звертаючи увагу на його реакцію, мовчки вхопила його за край безрукавки.

Одна його брова повільно піднялася.

— Це що ти робиш?

Я ще міцніше стиснула тканину.

— Виконую ваш наказ триматися поруч.