24. Таємниця Місячного Опалу.

Я перевела погляд на його руки і відчула, як у мене остаточно холоне все всередині: обидві долоні Атанора були повністю чорними, наче їх занурили в густу смолу. Кінцівки відмерли, але, якщо зробить помилку зараз — взагалі, втратить життя!

— Почекайте! — я різко повернулася до змія. — Дайте нам ще трохи часу!

Величезні золоті очі незадоволено примружилися.

— Час уже минув, маленька людино.

Я знову схопила Атанора за рукав.

— Повелителю, будь ласка! Я не зможу вас воскресити, якщо ви помрете! У мене немає таких здібностей!

Він навіть не подивився на мене.

— Естер.

— Що?!

— Ти заважаєш мені думати!

Я мало не задихнулася від обурення.

— Ви зараз помрете, а я заважаю?!

— Саме так.

Я відкрила рот, але так нічого і не сказала. Атанор декілька секунд дивився кудись перед собою. Потім повільно підняв голову. Червоні очі зустрілися із золотими.

— Моя відповідь на цю загадку — майбутнє.

Пройшло кілька секунд, а в печері нічого не відбувалося. Абсолютно нічого. У мене вже починали тремтіти коліна, як раптом величезний змій здивовано моргнув.

— Несподівано... — його голос вперше звучав шанобливо. — Тобі пощастило, темний магу. Це правильна відповідь.

Я кліпнула, намагаючись осягнути сенс сказаного духом, і тільки після цього до мене нарешті дійшов сенс вирока змія.

— Ми... не помремо?

— Не сьогодні.

Я так різко видихнула, що мало не сіла просто на підлогу. На величезній морді змія промайнуло щось дуже схоже на веселощі. Його тіло почало повільно розчинятися золотим світлом.

— Ви можете забрати Місячний Опал.

Але перш ніж він зник остаточно, Атанор несподівано заговорив:

— Зачекай.

Змій завмер.

— Яку функцію виконує Місячний Опал у складі Перста Волхва?

Золоті очі повільно повернулися до нього.

— Ти ставиш правильні питання. — в підземеллі розкотилося ехо. — Місячний Опал дарує власнику дар передбачення. Той, хто володітиме завершеним Перстом Волхва, знатиме дії свого ворога, або будь-кого іншого, ще до того, як той їх здійснить. Він бачитиме наміри інших раніше, ніж вони стануть вчинками.

Навіть Атанор на кілька секунд замовк, і я теж мовчала. Страшний дар, тому що від людини, яка знає кожен твій наступний крок, практично неможливо втекти. Тим часом тіло змія ставало все прозорішим.

— Моє призначення виконано. — золоті очі востаннє подивилися на нас. — Прощавайте.

Наступної миті він повністю зник, і ми обережно підійшли до постаменту. Тепер я нарешті змогла роздивитися артефакт. На чорному камені лежав великий опал кольору найчистішої лагуни. Усередині нього ніби застигло місячне світло. Блакитні й сріблясті відблиски повільно рухалися в глибині каменя, створюючи ілюзію, наче всередині знаходиться маленьке море. Він був неймовірно красивим.

— Візьми його, — несподівано сказав Атанор.

Я здивовано підняла голову.

— Чому я?

— Тому що зараз це буде значно простіше.

Я вже хотіла щось запитати, але раптом знову подивилася на його руки, і похолола: вони досі були повністю чорними!

— Повелителю...

— Візьми камінь, Естер.

— Але ваші руки...

Він перевів на мене погляд. Червоні очі залишалися абсолютно спокійними.

— Саме тому я прошу це зробити тебе. Я не зможу нести навіть світильник дорогою назад. І магією я теж поки що не скористаюся.

Я зблідла.

— Зовсім?

— Зовсім.

На кілька секунд мені стало дуже не по собі.

— Тоді... тоді якщо щось станеться...

— Саме тому будь дуже уважною. — він зробив невелику паузу. — Цього разу я не зможу врятувати ні себе, ні тебе.

Від цих слів мені стало ще страшніше, але я слухняно, і дуже обережно взяла Місячний Опал. Камінь виявився прохолодним, і на диво, зі мною нічого не сталося. Я видихнула, потім підняла із підлоги один із уламків, на якому ще залишалося синє світіння рун.

— Ходімо? — невпевнено запитала я.

— Ходімо.

Назад ми йшли значно повільніше. Тепер уже я йшла попереду й постійно дивилася під ноги. Здавалося, що варто мені хоча б раз оступитися, і ми обов'язково загинемо. Коли ми нарешті вибралися назовні, я була готова розцілувати свіже повітря. Я різко обернулася, і суворо промовила:

— Покажіть руки.

Атанор трохи підняв брову. Він кілька секунд дивився на мене, потім мовчки простягнув праву руку, і я обережно торкнулася її долонями. Тепла золота магія одразу потекла крізь мене, і чорна гниль почала повільно відступати з плоті мага. Лікувати довелося довго. Потім перейшла до другої руки, і у якийсь момент я помітила, як напружилася його щелепа.

— Вам боляче?

— Ні.

Я підняла голову.

— Ви зараз буквально кривитеся.

— Це не означає, що мені боляче.

Я вирішила не сперечатися. Минуло ще кілька хвилин, перш ніж останні чорні сліди нарешті зникли. Я втомлено видихнула і відпустила його руки. Атанор декілька секунд мовчки розглядав власні долоні, потім повільно стиснув і розтиснув пальці.

— Добре, що мені спала на думку ідея взяти тебе із собою.

Я підняла голову. Чомусь від цієї похвали мені стало тепло. Наші погляди зустрілися: він дивився мені просто в очі. Потім його погляд повільно опустився нижче. І... завмер на моїх губах. Я раптом перестала дихати, не знаючи чого чекати.

Так минуло декілька дивних секунд, в потім Атанор ніби згадав щось, простягнув руку і спокійно забрав у мене Місячний Опал.

— Не розслабляйся, Естер.

Я кліпнула.

— Що?

Він підняв камінь, і сріблясте світло відбилося в його червоних очах.

— Це був лише початок. — я подивилася на опал. На губах повелителя з'явилася легка, хижа усмішка. — Попереду нам ще потрібно знайти чотири складові Перста Волхва.

Він перевів погляд кудись удалину.

— А після цього відшукати сам Перст Волхва.