19. Про людський фактор і температуру.

Як можна виконувати подібні накази на кшталт «піти та відпочити», якщо в цьому шатрі навіть перевдягнутися ніде?

Атанор, звісно, першокласний маг, але невже не можна було хоча б розділити кімнату в шатрі навпіл? І він же стовідсотково зробив це навмисне, щоб мати можливість тримати мене під цілодобовим наглядом.!

Що робити? Піти перевдягатися в ліс? Страшно. Спробувати перевдягнутися за шторкою, де стояла ванна? Так шторка така куца, що хіба в саму посудину лізти!

Я зітхала й червоніла, аж поки чоловік не витримав і роздратовано не запитав:

— Що на цей раз?

Я тихо видихнула:

— Розумієте, мені треба якось перевдягтися. А ви тут...

Атанор закотив очі й мовчки вийшов із шатра.

Скориставшись моментом, я похапцем дістала зі свого мішка нічну сорочку і швидко перевдягнулася, а потім пройшлася щіткою по сріблястому волоссю.

Невже мені справді доведеться спати з ним тут? Від самої цієї думки мені ставало незручно.

Я швидко залізла під ковдру і натягнула її майже до самого носа. З боку це, мабуть, виглядало доволі безглуздо, але зараз мені дуже хотілося зробити вигляд, ніби мене тут взагалі немає.

Через кілька хвилин дверний полог відхилився — повернувся Атанор. Я одразу заплющила очі, роблячи вигляд ніби я вже сплю.

Проте, повелитель пройшов шатром, навіть не глянувши в мій бік. Один за одним почали згасати магічні світильники. Незабаром у приміщенні залишилася лише одна тьмяна сфера, яка давала слабке золотаве світло.

Потім я почула його кроки, шурхіт тканини і стук відкинутих на стілець речей. Я ще сильніше заплющила очі, бо дивитися на це видовище не збиралася.

Нарешті ліжко неподалік ледь скрипнуло під його вагою, і запала цілковита тиша.

Я терпляче чекала поки маг порине в сон і напруга зникне. Минуло кілька хвилин, і судячи з рівного дихання, Атанор досить швидко заснув.

Мені б його здібності! Тому що особисто я заснути не могла. Спочатку через нерви, потім через незвичне місце, а потім через холод.

Я перевернулася на один бік, потім на інший, і натягнула ковдру вище. Спробувала закутатися щільніше, але це не допомогло. У замку завжди було тепло, а тут нічне повітря поступово пробиралося навіть крізь стіни шатра.

Спочатку я просто мерзла, але потім поступово почала тремтіти. Ще через деякий час зрозуміла, що зуби вже починають тихенько цокотіти.

О вищі сили...

Чому він не міг хоча б трохи обігріти шатро магією? Очевидно, його ця температура повністю влаштовувала. Я такою магією не володіла, і, на жаль, якось розтопити в шатрі я не могла, бо навіть маленької пічки тут не було і в помині.

Я ще трохи помучилася, намагаючись зігрітися самостійно, та все було безрезультатно.

Зрештою відчай переміг здоровий глузд. Повільно піднявшись на ліктях, я подивилася в бік другого ліжка — Атанор не рухався, його дихання залишалося рівним і спокійним.

Можливо... Ну, якщо тільки на кілька хвилин, щоб зігрітися? І він навіть не дізнається.

Вже за мить я навшпиньки перебралася через шатро і обережно присіла біля його ліжка. Серце калатало так голосно, що мені здавалося, ніби воно зараз розбудить увесь ліс.

Я завмерла, проте нічого не сталося, Атанор продовжував спокійно спати. Тоді я дуже обережно відсунула край ковдри і прослизнула під неї.

Тепло я відчула майже одразу, і мені навіть захотілося розплакатися від полегшення! Обережно вмостившись на самому краєчку, я намагалася не ворушитися зайвий раз.

Тепер, коли паніка трохи відступила, я раптом усвідомила, наскільки гарячою була його шкіра. Дивно. У житті ця людина здавалася холоднішою за зимовий вітер та кригу, а тут... Я заплющила очі, дозволяючи собі нарешті трохи розслабитися, і моє тремтіння поступово припинилося, тіло почало зігріватися. Ще трохи, і я тихенько повернуся назад у своє ліжко.

Принаймні саме такий план у мене був.

Аж раптом я зрозуміла, що дихання Атанора змінилося — воно більше не було таким рівним. Усередині все похололо, і я повільно розплющила очі.