17. Вдвох на край світу.

О вищі сили, за що мені все це? Я опустилася на край ліжка і застогнала.

Якийсь час тому найбільшою проблемою у моєму житті був принц Дестін. Тепер до нього додався темний маг із манерами голодного хижака, який раптом вирішив забрати мене з собою невідомо куди.

Чудово, просто чудово!

Піднявшись, я відкрила шафу й почала складати речі до дорожньої сумки, і при цьому подумки лаяла все навколо: принца, Присциллу, свою невезучість, і особливо Атанора.

Найбільше мене дратувало те, що він мав рацію. Мені справді було безпечніше поруч із ним. Від однієї цієї думки хотілося голосно вилаятися. Тому що єдина людина, від якої мене зараз захищали, була не менш страшною за того, хто цей захист надавав.

Я якраз запихала до сумки черговий комплект одягу, коли у двері нетерпляче загупали. Саме загупали, інакше це назвати було складно.

Я роздратовано видихнула.

— Заходьте вже.

Двері розчахнулися — на порозі стояла Присцилла. Судячи з виразу її обличчя, сьогоднішній день приносив страждання не лише мені. Відьма виглядала ображеною настільки сильно, ніби особисто я щойно спалила її будинок.

— Повелитель прислав мене дізнатися, чи готова вже цілителька.

Останні слова вона вимовила таким тоном, ніби говорила про щура.

Я застебнула сумку.

— Так. Я вже готова.

Присцилла скривилася.

— Наскільки ж треба не поважати повелителя, щоб змушувати його чекати.

Я повільно повернула голову в її бік. Можливо, розумніше було промовчати. Можливо... Але останні кілька днів ця жінка випробовувала моє терпіння із завзятістю професійного ката.

— Заздрити можна і мовчки, Присцилло.

На кілька секунд у кімнаті запала тиша. Ой. Здається, дарма я це сказала. Обличчя відьми перекосилося від люті.

— Що ти сказала?

— Нічого особливого.

Її пальці різко стиснулися, і навколо долонь почали з'являтися знайомі темні іскри. О вищі сили... Невже ця божевільна справді вирішила напасти на мене просто посеред замку? Присцилла вже почала виводити у повітрі якісь магічні символи, коли в коридорі пролунав спокійний голос:

— Циллі.

Відьма завмерла. У дверях стояв Каїн. Він подивився спочатку на неї, потім на мене, потім знову на неї.

— Повелитель наказав привести леді Естер у головну залу.

Присцилла скрипнула зубами.

— Я й так цим займалася.

— Очевидно, ні.

Каїн говорив дуже спокійно, саме тому його слова звучали ще образливіше. Кілька секунд відьма свердлила його поглядом, а потім різко розвернулася й пішла геть, а я навіть не намагалася приховати полегшення. Каїн дочекався, поки вона зникне за поворотом, і лише тоді подивився на мене.

— Ви в порядку, леді Естер?

— Здається, так.

— Здається?

Я невесело усміхнулася.

— Усе ще жива. Для спілкування з Присциллою це вже непоганий результат.

Каїн тихо засміявся. Потім його усмішка зникла.

— Я хвилююся за вас.

Я здивовано подивилася на нього. Чоловік трохи помовчав.

— Повелитель буває дуже різним, особливо коли його розгнівити.

Мені відразу стало не по собі.

— Це повинно мене заспокоїти?

— Я не намагаюся вас заспокоїти, навпаки — попередити. — чесно відповів Каїн.

Після чого несподівано взяв мене за руку своєю теплою долонею.

— Просто будьте обережні, леді Естер. І не провокуйте його зайвий раз.

Я сумно усміхнулася.

— Ви говорите так, ніби я спеціально це роблю.

— Повірте, іноді достатньо просто існувати поруч із ним, і зробити щось не так.

М'яко поклавши вільну руку йому на плече, я подивилася чоловікові в очі.

— Дякую, Каїне за турботу. Не хвилюйтеся так — я знаю як поводити себе із такими як Атанор.

На його обличчі з'явилася тепла усмішка.

— Бережіть себе.

— Постараюся.

Ми разом дійшли до головної зали. Щойно я побачила Атанора, зрозуміла, що знову запізнилася, тому що вигляд у нього був украй незадоволений. Повелитель стояв біля сходів і постукував пальцями по руків'ю перил. Помітивши мене, він примружився.

— Нарешті.

Я винувато опустила голову.

— Перепрошую, повелителю.

— Наступного разу збирайся швидше.

— Так, повелителю.

Він невдоволено щось пробурмотів собі під ніс, потім раптом підійшов ближче й без жодного попередження взяв мене за руку. Я здригнулася.

— Повелителю...

— Замовкни.

Знайома відповідь, останнім часом я чула її підозріло часто. Атанор міцніше стиснув мою долоню. Навколо нас почали спалахувати темні магічні символи, повітря загусло і в грудях неприємно стиснулося. Я зрозуміла, що він збирається кудись нас інверсувати за допомогою порталу, лише за секунду до того, як світ навколо почав розчинятися.

О вищі сили. Здається, наша подорож офіційно почалася.