15. Безпечне місце.

(Атанор)

Естер пішла хвилин десять тому, проте я все ще дивився на зачинені двері.

Цікава дівчина.

Брехню я відчуваю добре. Не завжди бездоганно, але достатньо добре, щоб зрозуміти, коли мене намагаються зробити дурнем. Мене дратувало, що я не зміг на сто відсотків відчути чи не бреше вона мені. Можливо, десь вона і сказала правду. Принаймні її більшу частину.

Та я бачив її тваринний страх, і тремтячі руки; помітив, як прискорився її пульс під час імпровізованого допиту.

Я бачив, як вона боялася самої думки про той ритуал, але водночас бачив і дещо інше — це дівчисько приховало від мене щось важливе. Причому, щось настільки важливе, що готова була ризикнути моїм гнівом.

Я задумливо постукав пальцями по столу. Це робило ситуацію значно цікавішою. Тепер я вже хотів дізнатися правду не тому, що вона могла становити загрозу, а тому що мені стало цікаво.

О вищі сили, ненавиджу загадки! А конкретно ця загадка, стояла і дивилася на мене своїми сірими очима, вдаючи, що ніяких секретів немає.

У двері постукали.

— Заходь.

До кабінету увійшов Айзек. Поглянувши на його обличчя, я одразу зрозумів, що його новини мені не сподобаються.

— Повелителю, принц дізнався.

Я підняв брову.

— Про що саме?

— Про те, що його ідіоти віддали нам Присциллу.

Ха! Не заздрю я долі цього сміття, яке Дестін називає своїми слугами!

Айзек невесело посміхнувся.

— Схоже, хтось із його людей дуже голосно виправдовувався, інакше, вони б потягнули час заради своєї цілої голови.

Я відкинувся на спинку крісла.

— І як відреагував наш дорогий принц?

— Кажуть, розніс половину свого кабінету.

Я хмикнув: напевно ще водночас закатував парочку своїх рабів.

— І це ще не все. За нашими даними, він настільки розлючений, що може плюнути, і розпочати відкриту війну.

— Я так не думаю, Айзеку. Присцилла, звісно, корисний кадр — але для нас. Для принца вона вже давно відпрацьований матеріал.

— Повелителю. — Айзек став серйозним. — Мені здається, проблема не в Присциллі.

Я мовчки подивився на нього.

— Естер, наша цілителька. — пояснив він.

Посмішка повільно зникла з мого обличчя.

— Продовжуй.

— Дестін не заспокоїться. Якщо принцу настільки потрібна ця дівчина, він шукатиме способи повернути її.

— Це очевидно, Айзеку.

— Вони можуть використати підкуп, або шантаж. Можуть схилити до зради когось із наших.

Я задумався. На жаль, Айзек мав рацію. Та до відкритої війни Дестін поки не готовий — я, до речі, теж — але це не означає, що він сидітиме склавши руки.

Ні, такі люди не будуть бездіяти. Дестін може вдатися до хитрощів, використавши чужу жадібність та тупість.

Айзек схрестив руки на грудях.

— Можливо, нам варто сховати її, Повелителю?

— Сховати?

— Так, тимчасово, поки ми не підготувалися до відкритого протистояння.

Я кілька секунд мовчав, а потім раптом усміхнувся.

Айзек одразу насторожився.

— Що? Вам щось прийшло в голову, володарю?

— У мене з'явилася краща ідея.

Я підвівся з крісла й підійшов до вікна. За мурами замку вже сутеніло, десь далеко тренувалися маги. Життя тривало своїм ходом.

— Ти сказав одну правильну річ.

— Яку саме?

— Естер потрібно сховати.

— Ви згодні із цим? Але куди?

Я усміхнувся.

— Ти і сам знаєш, що найбезпечніше місце для неї зараз — поруч зі мною. Водночас, принц не стане нападати на замок та наших союзників, якщо знатиме що дівчини тут немає.

Айзек намагався зрозуміти, що я маю на увазі.

— Ви кудись зібралися, Повелителю?

— Можливо.

— Куди?

— Це не твоя справа, Айзеку. Але деякий час ми із Естер будемо відсутні у замку — я знову перевів погляд у вікно. — До того ж у мене є кілька запитань до нашої маленької цілительки.

Незабаром нам із Естер доведеться провести дуже багато часу наодинці, і щось підказувало мені, що для неї це буде значно менш приємна новина, ніж для мене.