14. Напівправда.

Я дивилася на нього й відчувала, як земля повільно вислизає з-під ніг. Ну що робити? Правду сказати не можна, брехати теж — Атанор відчуває брехню майже так само добре, як я — чужий біль.

Перед очима спалахнув весільний зал. Ще дуже яскраво у моїй голові була відкладена картинка страти нареченої Кастора. Ось що буває зі зрадниками! І якщо він хоч на секунду засумнівається у моїй відданості...

Ні, я не могла дозволити собі помилитися.

— Ну ж бо, Естер, — майже лагідно промовив він. — Я чекаю.

Треба було терміново вигадати щось правдоподібне, схоже на правду, і я змусила себе вдихнути.

— Він запланував стародавній темний шлюбний ритуал.

У кімнаті стало настільки тихо, що я почула власне серцебиття.

Атанор повільно рушив убік, не відводячи від мене погляду. Він почав обходити мене колом, наче оцінював та вирішував чи варто вірити мені.

— Шлюбний? Тобі не здається, що ми це вже проходили з тобою? — повторив він.

— Це не просто шлюб, як я вам казала на початку. — я намагалася говорити рівно. — Це стародавній ритуал темної магії.

Повелитель мовчав, і мені довелося продовжити.

— Після нього жінка стає повністю пов'язаною зі своїм чоловіком. Не може піти. Не може відмовитися виконувати його накази. Не може діяти проти його волі.

Я побачила, як його очі трохи звузилися.

Зацікавився.

— Продовжуй.

— На її тілі з'являється тавро приналежності. Вона залишається собою... але поступово починає сприймати бажання чоловіка як власні. — навіть вимовляти це було гидко. — Її магія також переходить під його контроль.

Атанор зупинився.

— Ось як.

Його голос прозвучав небезпечно задумливо, і я відчула, як по спині пробіг холод.

— Саме тому я втекла.

— Невже?

— Він постійно боявся, що я втечу. — я ковтнула. — Принцу була потрібна моя сила, але не в тому сенсі щоб я лікувала його, та його армію.

На кілька секунд у кімнаті запала тиша.

— Фактично після цього ритуалу жінка перестає належати сама собі. Вона не втрачає розум чи пам'ять, але її воля стає продовженням волі чоловіка. Він може змінювати її думки, бажання й рішення так, що вона сприйматиме їх як власні. Втекти неможливо. Опиратися — теж. А найстрашніше полягає в тому, що скасувати цей ритуал не зможе ніхто. Саме тому я втекла. Дестін хотів провести цей обряд не через кохання і навіть не через одержимість мною. Йому була потрібна моя магія. Назавжди. Після ритуалу вся моя сила опинилася б у його повному розпорядженні, і за потреби він узагалі міг би забрати її собі з мого тіла, залишивши мене повільно згасати. А сам при цьому б отримав цілительскі здібності, і здатність омолоджувати себе. У цивілізованих королівствах подібні обряди давно вважалися забороненою темною магією. Жодна жінка при здоровому глузді не погодилася б на це. Та в цьому й полягає головна проблема. Щоб забрати мою магію, Дестіну була потрібна моя згода. А після ритуалу будь-який його наказ я виконувала б так, ніби сама цього хотіла.  Тобто я власноруч віддала б йому свою магічну силу. І саме тому він так відчайдушно намагався не дати мені втекти.

Атанор дивився на мене так уважно, що мені захотілося відвести погляд, але я не посміла.

Повелитель зробив ще один крок ближче. Я відчула, як по спині пробіг холодок. Він пройшов повз мене, і зупинився зовсім близько позаду. Настільки близько, що я відчувала його присутність усім тілом.

Серце почало калатати швидше.

Мені хотілося обернутися, подивитися на нього, зрозуміти, про що він думає. Але я боялася навіть поворухнутися, бо зараз він був схожий на чудовисько, яке холоднокровно розважається зі спійманою здобиччю.

Я здригнулася, коли його рука торкнулася мого волосся, мене пробрав тремтливий озноб.

Атанор зібрав світлі пасма в долоню й повільно перекинув їх мені через плече, оголюючи шию та спину, яка була відкрита через розріз сукні.

Мене наче скувало.

Я стояла нерухомо, дивлячись перед собою в одну точку й відчайдушно намагаючись не показати, наскільки сильно налякана, та приховати це було неможливо.

Мої пальці тремтіли, дихання збилося, і я була впевнена, що Атанор усе це помічає. Та, здається, його це тільки забавляло.

— І ти хочеш сказати, що все це приховала лише тому, що злякалася?

Я кивнула.

— Так.

Він явно шукав тріщину в моїй історії, і намагався зрозуміти, де саме я недоговорила правду.

Моє серце билося десь у горлі.

Нарешті він усміхнувся.

— Цікава історія.

Я не знала, повірив він чи ні.

Заплющила очі і здригнулася, коли його пальці торкнулися моєї оголеної спини. Дотик був легким, але мені здалося, ніби до шкіри приклали розпечене залізо.

Я завмерла, не сміючи поворухнутися, і не сміючи навіть озирнутися.

Його пальці повільно ковзнули вгору вздовж хребта, залишаючи по собі дивне, тривожне відчуття. Кожен сантиметр цього руху я відчувала надто гостро. Наче він навмисно нагадував мені, наскільки беззахисною я зараз була, і наскільки легко міг зробити зі мною все, що забажає.

Моє дихання збилося. Я стиснула пальці в кулаки, намагаючись приховати тремтіння.

Пальці Атанора піднялися до моєї потилиці й на мить затрималися серед волосся. Усередині все стиснулося від напруги. Я не знала, чого чекати далі.

Потім його рука обережно, але безапеляційно лягла мені на підборіддя, і одним плавним рухом він розвернув мене до себе.

Я мимоволі підняла голову, але відразу пошкодувала про це. Червоні очі дивилися на мене з такою уважністю, ніби він намагався зазирнути під шкіру й витягти назовні кожну мою таємницю.

— Повелителю...

— Замовкни.

Він підняв руку, обриваючи мене.

— Я поки що не бачу брехні в твоїх словах. — полегшення мало б прийти, але не прийшло, бо в його погляді залишалася та сама голодна цікавість. — Але це не означає, що я бачу всю правду.

Я завмерла. Атанор повільно нахилив голову набік.

— Запам'ятай одну річ, Естер. — його голос став тихим. — Я не люблю, коли від мене щось приховують.