8. Терплячість Повелителя має межі.

Я сиділа за столом разом з іншими, і він здавався переповненим людьми. На його поверхні лежали якісь папери та величезна карта, розкладена на весь стіл. Атанор, спершись обома руками на стільницю, дивився потемнілими очима на мене та Каїна.

— Я так розумію, вам потрібне особливе запрошення з уточненням конкретного часу?

Я несміливо заперечила:

— Але мені навіть ніхто не сказав про...

Та мене безцеремонно перебили:

— Заради всіх вищих сил, — різко перервав Атанор, — просто займи своє місце, цілителько.

Я більше не сперечалася й мовчки пройшла разом із Каїном до двох вільних місць за столом, намагаючись не звертати уваги на колючий погляд двох червоних очей.

— Продовжуй, Айзеку. — повелитель поблажливо кивнув йому головою.

Айзек кивнув у відповідь і, вказуючи рукою на певне місце на карті, сказав:

— Наші розвідники доповіли, що Присциллу тримають тут, на другому рівні підземелля. Там охорона з підготовлених бойових магів як зовні, так і всередині. Більше того, вся темниця оплутана сильними охоронними чарами, які спрацюють як сигналізація, щойно ми спробуємо прорватися.

Повелитель задумливо погладив підборіддя.

— Після допиту полоненого, якого привів наш дорогий Самуїл, у мене з'явилася краща ідея. — Атанор відірвав очі від карти й обвів поглядом присутніх. — Ми запропонуємо принцу Дестіну обмін.

Ряди магів заворушилися. Вони не розуміли, на що натякає їхній лорд, але не сміли його перебивати.

— Нашому принцу цікава вона, і ми дамо йому те, що він хоче отримати найбільше. — він показав пальцем на мене, і я негайно зіщулилася від страху та відчаю.

Невже він вирішив порушити договір? О ні, Есто, тільки не це! Не може бути!

Спокійний голос Атанора перервав мої припущення саме тоді, коли я вже зібралася різко встати й тікати просто зараз, геть звідси.

— Звісно, я не збираюся насправді віддавати цьому ідіоту цілительку. Ми відправимо на обмін когось іншого, змінивши його зовнішність на зовнішність Естер.

Почулося тихе покашлювання. Самуїл шанобливо звернувся до Атанора:

— Я розумію вашу ідею, повелителю, але ви, як талановитий і сильний маг, і самі знаєте, що є причини, через які подібний обмін неможливий. У цієї дівчини аура цілителя, і кожен маг Дестіна зможе відрізнити її від підсунутої фальшивки.

Атанор повільно розтягнув губи в хижій посмішці.

— Це не проблема, друже. Я трохи попрацюю з аурою двійника та з деяким артефактом, який ми дамо фальшивій Естер. Завдяки цьому певний час ніхто навіть не сумніватиметься, що перед ними справжня Естер.

За столом загомоніли, емоційно обговорюючи цей план. Ідея здавалася настільки простою та геніальною, що бойовики оживилися, пропонуючи один за одним різні деталі.

Але я далі вже не слухала. Різко встала, відсунувши стілець.

— Ви ж розумієте, що станеться з цією людиною, коли принц зрозуміє обман? Ви відправите її просто на страту!

У залі запанувала гнітюча тиша. Очі повелителя потемніли — їх ніби враз затягнуло кригою.

— Я не пам'ятаю, щоб запитував твою думку.

Мені враз захотілося стати маленькою та непомітною, але я чітко продовжила:

— Ви захищаєте мене, мій повелителю, і я вам вдячна. Але я не хочу, щоб через це загинула людина.

У погляді Атанора запалав погано прихований гнів. Певно, він не міг повірити, що слабка безпомічна дівчина у моєму обличчі, зараз стоїть тут навпроти нього й зухвало перечить йому на очах його підданих! З останніх сил він стримав свою лють і прошипів, дивлячись мені у вічі:

— Якщо ти закінчила, то, з твого дозволу, ми повернемося до справ, які ти не здатна зрозуміти.

Але я витримала цей тиск.

— Ні, не закінчила. Я не дозволю використовувати мою зовнішність для цього.

— Не дозволиш? — Атанор тихо засміявся. — Я, мабуть, щось пропустив. Коли саме ти почала щось вирішувати у моєму замку?

Голови магів втиснулися в плечі. Самуїл втупився в стіл. Каїн, що сидів поруч зі мною, відчутно напружився. Усі розуміли, що зараз буде погано.

Атанор нічого не сказав. Він мовчки роздивлявся мене, і в його холодних очах промайнув хижий інтерес. Він майже напевно бачив, що я боюся його, бачив, як тремтять мої руки, але при цьому я продовжувала сперечатися.

Каїн спробував втрутитися:

— Повелителю, леді Естер просто...

Атанор глянув на нього так, що всім стало недобре, і різко перебив:

— Я не звертався до тебе, Каїне.

І поки присутні завмерли, він схилив голову набік, вивчаючи мене з цікавістю дослідника.

Проте Каїн, ніби випадково оминувши прозорий натяк мага, знову зробив спробу пом'якшити ситуацію.

— Повелителю, вона просто переживає за людину, яку ви відправляєте...

— Каїне! — голос Атанора прозвучав майже лагідно, але кілька присутніх помітно напружилися сильніше. — Мені починає здаватися, що ти надто захоплений цією розмовою. — У куточках губ мага з'явилася усмішка. — Чи я помиляюся?

— Думаю, леді Естер просто важко дивитися на це з військової точки зору. — промовив Каїн.

Атанор повільно повернув голову. Його обличчя залишалося спокійним, лише червоні очі стали холоднішими.

— І відколи тебе почали цікавити права леді Естер?

Каїн промовчав.

— Дивно. Я не пам'ятаю, щоб призначав тебе її захисником.

А тоді, зробивши вигляд, ніби підданий перестав для нього існувати, звернувся до мене:

— Ти мислиш як цілитель, Естер. Саме тому ніколи не керуватимеш війною. — а потім холоднокровно добив мене: — План затверджую. Деталі обговоримо після обіду.

Члени наради, трохи відпустивши своє напруження, почали розходитися. Каїн наздогнав мене, коли я засмучено направилася до виходу.

— Не беріть близько до серця слова повелителя, леді Естер. Це...

— Що "це"? — невідомо звідки, з-за його спини темною тінню виник сам Атанор. Я зойкнула від несподіванки. — Закінчуй речення, Каїне, мені самому цікаво.

Чоловік, подивившись співчутливим поглядом на мене, ввічливо відповів: