7. Люди по інший бік.

Пронизливий вітер змушував мене відчувати неприємний холод, і я щільніше закуталася у свій плащ.

Сьогодні я вирішила прогулятися територією замку й трохи розвіятися. Я йшла брукованою стежкою, обабіч якої цвіли кущі дикої троянди, розливаючи довкола вишуканий ніжний аромат. Під плащем на мені була проста темно-зелена сукня, а своє срібне волосся я заплела в простий, але елегантний вузол, залишивши кілька хвилястих пасом спадати біля скронь.

Нарешті, зупинившись біля низенького фонтану з ліпниною, я присіла на його край і задумалася про вчорашнє. Я зовсім не була здивована тому, що Атанор змусив мене зцілювати полоненого під час допиту. Але це не могло змінити того факту, що для мене це було огидно й моторошно. Особливо тому, що це нагадувало мені часи мого власного перебування в руках Дестіна.

— Леді, пробачте, я вам не заважатиму?

Я здригнулася та підняла очі. Переді мною стояв привабливий чоловік років тридцяти зі світлим волоссям, забраним у хвіст, який зацікавлено дивився на мене, очікуючи відповіді.

— Звісно, ні. А ви...?

Чоловік ахнув і миттєво виправився:

— Пробачте мені мою невихованість, леді Естер. Каїн Джальсар до ваших послуг.

Я граційно підвелася, поправляючи складки сукні, і простягнула йому руку.

— Мені приємно познайомитися, лорде Джальсаре.

Каїн галантно схилився і торкнувся губами тильної сторони моєї долоні. Поцілунок був легким і невагомим, але в ньому відчувалася справжня придворна витонченість.

— Честь для мене, — м’яко відповів він і присів поруч на край фонтану.

Якийсь час ми мовчали. Потім Каїн усміхнувся кутиком губ.

— Погода сьогодні чудова, чи не так?

— Так, справді, — ввічливо відповіла я. — Після стількох днів у замку свіже повітря здається розкішшю.

— Ви потроху освоюєтеся в наших стінах?

Я тихо засміялася, знизавши плечима.

— Важко сказати. Ви, мабуть, перша людина, з якою я офіційно познайомилася тут. До цього я бачила лише… — я на мить запнулася, — повелителя та натовп незнайомих мені людей.

Каїн затримав на мені погляд трохи довше, ніж дозволяли норми пристойності.

— У вас чарівний сміх, леді Естер. Він ніби розсіює навіть цей холодний вітер.

Я відвела очі, відчуваючи легке збентеження. Комплімент був приємним, але я не знала, як на нього реагувати.

— Скажіть, лорде Джальсаре, — почала я обережно, — як ви опинилися серед послідовників Атанора? Чому вирішили повстати проти короля Ризанії?

Каїн ледь нахилив голову, його вираз обличчя став серйознішим.

— Не зовсім проти короля Ризанії, леді. Проти спадкоємного принца Дестіна. Сам король, поки був при своєму розумі, правив досить мудро, нарікань на його правління у дворян майже не виникало. Але вже кілька років він… не в собі.

— Я знаю про це, — розуміюче кивнула я.

— Фактично правління вже давно в руках принца. А коли старий король нарешті помре, Дестін отримає абсолютну владу. Ось чого я не хочу допустити.

Я задумливо провела пальцями по холодному каменю фонтану.

— І що ж вас так не влаштувало в принці Дестіні?

— Він необачно повівся зі старою аристократією. Затягнув нам усі можливості, віддавши усі привілеї своїм бойовим магам. — у його словах прослідковувалося погано приховане честолюбство. — Родовита знать, яка століттями служила трону, раптом опинилися на другому плані.

— Тобто, якби принц не псував стосунки з родовитими дворянами, ви б не приєдналися до ідей Атанора? — прямо запитала я.

Каїн тихо засміявся, але в очах не було веселощів.

— Можна багато розмірковувати на тему «що було б, якби». Але реальність жорстока.

Я на мить замислилася, а потім запитала:

— А вам подобається служити Атанору? Не думаєте, що він буде гірший за принца? Вам ніколи не спадало на думку, що після перемоги все може змінитися?

Каїн став серйозним. Він дивився кудись у далечінь, на темні вежі замку.

— Атанор жорстокий — це правда. Але він далеко не дурний. Його завжди цікавить вигода. А дружити зі знаттю вигідно. Крім того, він ніколи не застосовує безсенсову жорстокість, лише коли це просуває його справу. Це відрізняє його від Дестіна, який мордує неугодних йому просто для задоволення. — потім він м’яко додав, трохи знизивши голос: — І я раджу вам, леді Естер, не обговорювати повелителя за його спиною. Він цього не любить. А завжди знайдеться недруг, який з радістю доповість про вас.

Я уважно подивилася на нього.

— Ви боїтеся його?

Каїн не відповів на питання. Натомість він швидко підвівся.

— Нам обом варто поспішити. Нарада ось-ось почнеться, а повелитель не терпить спізнень.

— Нарада? — здивувалася я. — Я навіть не знала про неї.

Каїн усміхнувся і простягнув мені руку.

— Тоді добре, що я зустрів вас тут.

Я вклала свою долоню в його, і ми рушили назад до замку. По дорозі я зацікавилася:

— Про що буде нарада?

— Вже кілька місяців у принца в заручниках знаходиться наша бойова відьма — Присцилла Бісбрук. Її впіймали під час виконання завдання. Охорона така щільна, що досі повелителю не вдавалося до неї дістатися. Сьогодні він хоче обговорити план її звільнення з найменшими втратами.

— Невже вона така важлива для Атанора? — здивувалася я.

Каїн ледь усміхнувся.

— Атанор не став би ризикувати людьми, якби не бачив у цьому вигоди. Справа не в особистих прив’язаностях. Присцилла — сильна відьма. Вона прикривала спини наших бійців під час небезпечних вилазок. Втрата такої бойової одиниці — це суттєвий удар по наших силах.

Коли ми нарешті зайшли до зали для нарад, усі вже були на місці.

Я одразу відчула на собі важкий, холодний погляд. Очі Атанора, що сидів на чолі столу, були сповнені невдоволення. Він пильно дивився на мене та Каїна, який усе ще тримав мене під руку.