2. Поцілуй руку дияволу, Естер!

Атанор вивчав мене поглядом, ніби намагався розгадати загадку, що стояла перед ним. Ніби бажав розкрити мої справжні наміри.

— Підійди ще ближче, — мовив Атанор, і в його голосі засквозила холодна, наукова цікавість. Він нахилився вперед у кріслі, і тіні, здавалося, потягнулися за ним, наче живі.

Я зробила крок, хоч ноги були мов ватяні. Мені здавалося, що він чує кожен удар мого серця. Я відчувала себе кроликом, якому мисливець зверне шию, щойно я припущуся помилки.

Чоловік у чорному плащі довго мовчав, вивчаючи мене. Погляд червоних очей ковзав по моєму обличчю, шиї, руках, ніби зважував кожну частинку моєї істоти. У цьому погляді була лише оцінка. Холодна, презирлива, ніби я була рідкісним, але потенційно корисним знаряддям.

— Ти щось чула про мене, дівчинко? — нарешті запитав він. — До того, як вирішила прийти по захист?

Я ковтнула слину. Горло пересохло.

— Так, чула. Темний маг Атанор. Ви хочете захопити владу в Ризанії й скинути королівську династію. Ви зібрали заради цієї ідеї собі послідовників, і... — я намагалася обережно підбирати слова. — У досягненні своїх цілей ви не ділите методи на правильні й неправильні. Виправдовуєте майже будь-які засоби. Кажуть, що для вас мораль — це лише перешкода, яку легко переступити. І що ваші методи викликають страх навіть у тих, хто стоїть на вашому боці. Кажуть, ви не знаєте милосердя. Кажуть... що ви дієте жорстоко й ніколи не відступаєте від своєї мети.

Я побачила, як кутик його губ ледь смикнувся — наче презирлива зневага до світу, який смів про нього говорити.

— Добре. Значить, ти не зовсім дурна. — Він відкинувся назад, пальці барабанили по підлокітнику. — Тоді ти маєш розуміти: якщо я прийму тебе під свій захист, ти не будеш вільною, ти станеш моєю. Твій дар, твоє тіло, твоя воля — усе служитиме мені. Мені не потрібні прикраси біля трону, мені потрібні інструменти. А інструменти, які не приносять користі... — він зробив паузу, і повітря в кімнаті ніби стало важчим, — я ламаю.

Я відчула, як по спині пробігли мурашки. Страх згустився в грудях холодною грудкою. Але в цьому страхові народилася й дивна, гірка ясність — я вже була інструментом у принца. Різниця лише в тому, що до Атанора я прийшла сама, добровільно, і ніхто не примушував мене до цього. Не катував і не садив на ланцюг, як принц та його люди.

— Я чула про ваші закони, — тихо відповіла. Голос тремтів, але я трималася гордо. — Чула, як ви караєте за непослух, за невдачі. Але... принц зробив із мого життя пекло. Він використовував мою кров під час ритуалів. Намагався домогтися від мене покори й заради цього ламав мої кістки, щоб я їх зцілювала знову і знову. Якщо я залишуся сама, він обов'язково мене знайде. Його маги вже йдуть по сліду, це питання часу. А ви... — я підняла очі й зустрілася з його поглядом, хоч це коштувало мені останніх сил. — Без могутнього покровителя за своєю спиною я знову опинюся в нього за ґратами. Ви єдиний, хто має стільки ж сили, як він, а можливо, і більше.

Атанор довго мовчав. Червоний блиск у його очах то спалахував, то пригасав, ніби він важив мої слова на невидимих терезах.

Нарешті він повільно підвівся. Високий, темний, небезпечний. Від нього віяло силою, яка змушувала боятися й викликала повагу.

— Гаразд, — сказав він байдуже. — Я приймаю тебе, цілителько. Ти будеш жити й перебуватимеш під моїм захистом. Але за це ти даватимеш мені свій дар кожного разу, коли мені це буде потрібно. І кожного разу, коли я цього захочу.

Він простягнув руку, чекаючи, поки я поцілую її на знак вірності, — бліду, з довгими пальцями, на яких блищали чорні персні.

— Відтепер ти належиш мені.

Я подивилася на його руку. Серце стислося. Гидливість, страх, відчай — усе змішалося всередині. Але за цим стояв холодний розрахунок виживання.

Краще поцілувати руку диявола, ніж знову стати рабинею принца.

Я нахилилася, і мої губи торкнулися холодної шкіри. Поцілунок був легким і беззвучним, але після нього я відчула, що назад дороги немає.

Атанор задоволено провів пальцями по моєму підборіддю, змусивши підняти голову. У його очах було щось нове — це був інтерес. Гострий, хижий інтерес.

— Ось так, — муркнув він. — Тепер ти одна з нас. Ходімо, у головній залі мої послідовники святкують весілля одного з моїх вірних слуг. Я представлю тебе всім, і там ти й познайомишся зі своїм новим життям.

Він повернувся й пішов до дверей, навіть не перевіряючи, чи йду я за ним. Я постояла мить, намагаючись стримати тремтіння в руках.

Вибір зроблено. Тепер треба навчитися жити з ним.

І, глибоко вдихнувши, пішла за темним магом у темряву коридору, де вже чулася приглушена музика й п'яні голоси тих, хто служив найстрашнішому з володарів.

Обов'язково додайте книжку у бібліотечку щоб не загубити ❤️(буду рада сердечкам та коментарям ❤️). Якщо ви не зареєстровані на Букнет — реєстрація швидка, в пару кліків, і зовсім безкоштовна!