Розділ 28

Микита

Вчора я прилетів на весілля молодшої сестрички. Аж не віриться, що ця мала виходить заміж. Я взяв відпустку. Скільки вже не був в Україні? Роки три десь. Голова розколюється, не варто було вчора стільки пити, але по-іншому не зміг би заснути. Рідний Київ. Мамина квартира. Все нагадує про неї. Дідько! Може не варто було їхати, та я не міг підвести сестру. Ще й Гарі, теж мені ліпший друг. Чому не може промовчати? Навіщо мені нагадувати про неї. Міг би не казати, що бачив. Казав, що дуже змінилась. Я й сам змінився за ці роки. Багато працював. Вільний час проводив на тусовках. Почав займатись боксом. Вибивав лайно з інших, але іноді дозволяв це робити з собою. Це хоч не на довго, та дозволяло відволіктися. Змінював жінок наче рукавиці, сподіваючись зустріти ту, що вилікує від хвороби на ім’я «Мія». Трясця! Не вийшло, просто став ще більшою сволотою. В якийсь момент  знову з’явилась Ві, але не допомогло, не можу бути з нею, коли тверезий. Добре, що зараз у неї зйомка і вона не змогла приїхати, дістала вже. Мені вистачає і того, що вона вважає мою квартиру-студію в Маунтін-В’ю своєю домівкою. Приходить наче до себе додому. Постить спільні фото в свою інсту, дурепа! Повернусь і відправлю її як найдалі.

Дивлюсь на мобільному час. 5:30. Сну ані крихти. Певно, джетлаг (збій добових біоритмів у результаті зміни часових поясів). Fuck! Встаю. В холодильнику порожньо. Наче десь поряд був цілодобовий супермаркет. Одягаю джинси і футболку. Дивлюся у дзеркало. Бороду не зайвим буде привести до ладу. Вибриті скроні, збираю волосся у хвіст на потилиці. Нові татуювання видно з-під рукавів чорної футболки.

Зібравшись, спускаюсь на ліфті. Сонце щойно встало. Стаю на ганку будинку, дістаючи пачку цигарок. Тупа звичка! Але коли нервую - палю. Ось і зараз дістаю і клацаю запальничкою. А потім в поле мого зору потрапляє утікаюча дівчина в спортивному костюмі…Мія. Нутром відчуваю, що це саме вона. Впізнаю її з будь-якої відстані. Кліпаю, а раптом це вже галюцінація на фоні недосипу. Ні. Вона. Біжить так швидко, наче все зло цього світу за нею женеться. І що вона тут робила? Перед очима відразу постає картина нашої останньої зустрічі, яку хочу забути і ніколи не згадувати…Як вона могла так вчинити?!

Три роки тому…

13.06 - день народження Мії…

Прилітаю в «Бориспіль» о 16:00, відразу викликаю таксі. Пам’ятаю, що у Мії до шістнадцятої практика, потім вона їде додому. В мене ще є час щоб купити квіти. Заїзджаю до квіткової крамниці і купляю двадцять одну білу троянду. Потім в магазинчик десертів за тістечками, що вона обожнює. Моя дівчинка повинна бути задоволена. Це її день. В кишені лежить маленька коробочка з браслетом.

На дорозі затори. Дідько! Поки добераюся до будинка Мії, минає півтори години. Піднімаюсь на ліфті. Виходжу на її поверсі і йду до її дверей. Хвилююсь, дуже сильно скучив. Натискаю на дзвінок, кілька секунд очікування і …

Двері відчиняє цей олень Леонід, в одному рушнику на стегнах.

- Що за лайно?! - Кричу. - Де Мія?! - Відпихую його вбік і йду.

- Вибач, чуваче, вона відпочиває, ми тебе не чекали…

Мені вже стає недобре після цих слів. Все всередині холоне. Це якийсь жарт? Де друзі з телефонами і криками, що це прикол?

- Мія?! - Відчиняю двері спальні і бачу її. Вона спить, прикрита простирадлом, волосся в безладі. Бачу її голу спину. По підлозі розкиданий одяг…Не можу на це дивитись і виходжу, зачинивши двері.

- Як давно це у вас із нею? - Питаю у цього вилупка.

- Та це випадково вийшло, ти не думай…- Починає він, а я не втримуюсь і б’ю в обличчя покидька. Потім ще і ще. Виплескую всю свою лють. Потім виходжу з будинку і викидаю квіти і солодощі у смітник. Все до біса! Бачу як під’їзджає таксі. Сідаю.

- До аеропорту! - Кажу таксистові і пристібаю пасок безпеки.

В аеропорті купляю квиток на найближчий рейс до Сан-Хосе і випивку у д’ютіфрі. До літака заходжу ледь тримаючись на ногах. До вильоту вона не пише і не дзвонить, але я б і не відповів. Після перельоту бачу пропущені від неї. Розбиваю до бісової матері телефон, попередньо вийнявши сімку. Завтра треба бути купити новий, бо мати не зможе додзвонитися. Вона залишилась в Нью-Йорку. Там в неї студія і бойфренд. У всіх все чудово. Я справді дуже щасливий за маму. Вона змогла побороти хворобу і влаштувати своє життя, повернутись до творчості.

Не розумію, як я міг так помилитись?! Мія…Вона казала, що кохає…Брехала? Обіцяла дочекатись…А сама із ним…Що за лайно?! Чому все так? Бісове кохання! Все це лайно собаче! Дзвоню в компанію і погоджуюсь на річний конракт. Завтра поїду все підписувати. Буду працювати як навіжений і все забуду. Її забуду! Клята Джері! Як же вбіса боляче!

Шукаю сумку з пакетом з д’ютіфрі. Третина пляшки віскі, вистачить на трохи. Нарешті дається взнаки недосип і випите спиртне, засинаю. Мені сниться якесь жахіття. В сні на Мію нападають чудовиська, вона кричить і кличе мене. Прокидаюсь, вигукуючи її ім’я. Навіть у снах мене знаходить…

Вранці йду за новим телефоном. Настрій такий, хоч у петлю лізти. Та треба подзвонити мамі, і повідомити новий номер Кет і батькові. Дзвоню спершо мамі. В неї все добре, дивується, що я вже повернувся. Не повідомляю про справжню причину, тільки про контракт. Вона більше ні про що не питає, знає, що не має сенсу, поки сам не вирішу поговорити. Катрусі кажу теж саме. Вона починає питати про Мію і я скидую дзвінок. До біса все!