20.2

***

– Хоч сто років називай вівцю коровою, та роги у неї не виростуть! – проголосив Млот і зупинився. – А у нашої, бачте, виросли! Чудеса якісь! Ти згоден, Кело? Гей, хлопче, на твоїх очах сталося диво, а ти як води в рот набрав! Привал! Той сад попереду – друга лінія, і її необхідно пройти швидко, щоб вона не проковтнула когось надто чутливого.

– Досить однієї миті, щоб потрапити в капкан власних почуттів, – заперечив ерьєр Першої категорії. – Але я згоден, відпочинок необхідний. Води?

Рі здригнувся і взяв із його рук «дзеркальце» («Кишеньковий портал, з'єднаний із водогоном. Я називаю його Джерелом. Обережно, переносні портали вкрай нестабільні і краще не пхати в них пальці. Лін, тобі не варт його чіпати, бо ми ризикуємо залишитися без пиття», – раніше роз'яснив М-елфа). Акуратно зняв кришечку, підставив долоню, ковтнув кілька разів, озирнувся, кому б передати… І наткнувся поглядом на ноші, де лежав Ірис. На мить чарівниці здалося, що червоноволосий маг готовий допомогти хворому, він навіть сіпнувся у його бік, але Ірис розплющив почервонілі очі й по обличчю Рі пробігла гримаса відрази.

– Дай мені, – виступив уперед Млот. – Елфи завжди упереджено ставляться до болячок, хоч і шанують аєрів надміру. Цілителів, якщо хтось ще не знає основних класів елф. Підсобити, пані очільнице?

Лін скривилась, однак промовчала і допомогла Ірису сісти.

Пані очільниця… Саме так тепер величав її колишній елфа. Минуло якихось пів години, а ерьєр-каратель жодного разу не згадав ні про Богообрану, ні про Л-елфу… Знадобилося зовсім трохи, щоб кардинально змінити все, але вона не відчувала ні радості, ні полегшення.

«Я – це я!» – стверджувала чарівниця. Точно як колись повторювала собі: «Я – людина». Солодка брехня… самообман… На жаль, зараз вона не знала про себе нічого. І вони не знали.

Той спалах люті зробив її головною. Очільницею, як запевняв Млот. І все ж Лін почувалася відщепенкою. Вона налякала їх. Змусила згадати про страх тих, хто давно розучився боятись! Як же так вийшло? Хіба було у золотоволосій красуні, що виникла на місці зневіреної чарівниці, щось жахливе? Та й бачили вони вже її другий вигляд, і не раз, до того ж!

– Ірисе, ти наче дихаєш краще, ніж… ніж тоді, – ніяково спробувала вона підбадьорити невільника. – Спробуєш встати?

Той заперечливо хитнув головою:

– Не варто, пані. Ніг я майже не відчуваю.

– Зате дихаєш краще, – безглуздо повторила Лін, не уявляючи, що сказати. – І тихіше… Пий, не поспішай.

Ірис уважно подивився на неї і тихо вимовив:

– Дякую… Ні, не за воду… втім, і за неї теж. Я дуже довго намагався зрозуміти сенс свого марного існування, і не міг його знайти. Може, він полягав у тому, щоб одного разу завдяки мені на світ з'явилася нова елфа?

– Твоя іронія недоречна, – перервав його Млот. – Тут тільки я маю право блазнювати. Куди в тебе стільки лізе? Досить! Пані очільниця в пориві милосердя не думає, хто потягне тебе потім у кущі, а мені доводиться пам'ятати і про такі дрібниці. О, вона вирішила напитися з моїх рук? У племені шешетів це означає згоду на шлюб, але елфи не визнають родинних зв'язків, тому вважатимемо, що мене безсовісно використовують.

Лін тримала долоні під струменем холодної води і дивилася на крихітні іскорки, що пробігали по обідку Джерела, яке вона подумки називала «дзеркальцем». Сонце вже сховалося за пагорбом, що виднівся попереду, і хоча промені золотили верхівки дерев, з-під низько навислих гілок саду виповзали сутінки.

– Я все. – Лін із жахом уявляла шлях через другу лінію захисту палацу Незрівнянного в напівтемряві. – Хто наступний?

Чаша перейшла до Айва та Кели.

– Гей, кате, а то нічого, що за сьогодні порушився майже весь «Закон про покору»? – знущально запитав Млот, впрягшись у передню частину нош. – Ризикуєш своєю головою заради… Ага, ми ж не знаємо, заради чого затівалася наша прогулянка. Подумай гарненько: воно того варте?

– Припини, – спинила його Лін. – Прошу тебе, підбадьорюй себе іншим способом. М-елфо, не допоможеш мені?

Верховний суддя Тагота підійшов без заперечень. Здавалося, він змирився з нав'язаним станом речей, але його погляд говорив про інше.

«Я знищу тебе, якщо ти торкнешся їх!» – сказала тоді чарівниця.

«Отже, мені доведеться поводитись обачніше», – відповів ерьєр-каратель, не сумніваючись: вони прекрасно зрозуміли одне одного. Він перейшов у категорію замовників, вона стала виконавцем, і ціна угоди – життя. Їй нікуди бігти, йому байдуже, як виконається замовлення… Все по-чесному.

Якби не одне – М-елфа сумнівався! Ця незрозуміла гостя з Відкритого світу трималась надто дивно, і її вчинки не піддавалися логіці. Вона підкорялась у відповідь на туманні натяки, дозволила справі зайти так далеко, а коли він трохи натиснув – брикнула. Та ще й як брикнула! Ерьєру до смерті не забути її останнє перетворення… Цікава дивачка, що мала дві подоби і не мала магії, виявилася по-справжньому небезпечною. І то не була ілюзія, о ні! Яка ілюзія без магії?

За минулий час вона двічі змінювала зовнішність – і обидва рази залишалася собою. В її очах не горіло західне сонце, на губах не виникала кровожерлива посмішка, риси особи не спотворювалися швидше, ніж міг встежити зір елфи… Але головне, що змушувало сприймати серйозно її слова, крилося значно глибше зовнішності.