9.3

Дісон лежав на підлозі, важко дихаючи, і нишпорив навколо себе руками, пориваючись встати. Рушник з'їхав, відкривши татуювання на його стегні. Ланікана [20]… Рослина-символ Старилісу, принесена з далекого світу самим Ланом. Вважається, вона допомагає не-людям зосереджуватися і трохи захищає від людської магії. Але чому ельф наколов її в такому місці? Це ж… кхм, це неповага!

«Стоп! Де я витаю?» – зупинила себе Лін, переводячи все ще неясний погляд на Маргалінайю.

Принцеса чогось чекала. Вона притулилася до стіни і просто спостерігала, склавши руки на грудях.

«Зазвичай я так стою…» – промайнуло в голові чарівниці, а потім вона раптом усвідомила: у крайньому зліва ящику імператорського стола лежить кинджал…

Звідки прийшло це знання? Лін глянула в зло примружені очі принцеси і зрозуміла: забава тільки починається. Якесь із заклинань підпорядкування… сильне, напевно. Придворний маг начарував його і впав непритомний.

Звідки ж їм знати, що з магією у супротивниці відносини не найкращі? Не те щоб чарівниця зовсім не відчувала впливу магічної сили, але зазвичай заклинання поруч із нею руйнувалися швидше, аніж встигали завдати істотної шкоди. Звідси і «професія» – у Головному світі чарівники вважалися кимось на кшталт блаженних, які заперечують традиційну схему «гроші – послуга» і спеціалізуються, головним чином, на позбавленні від злих чар.

«Я повинна когось заколоти? Імператора? Чи ельфа?» – вирішувала Лін, машинально дістаючи зі столу майбутнє знаряддя вбивства.

Що робити далі, вона не уявляла. Прориватися до виходу? Варта визнала у ній принцесу… Але Маргалінайя поводилася так, немов її це зовсім не хвилювало. Здається, вона вирішила повернути своє ім'я… Точніше, замінити чарівницю і в очах усього світу стати загальновизнаною героїнею.

«Як вона може не помічати, що ми зовсім різні? Наші обличчя схожі, але ніхто при здоровому глузді нас не переплутає! Тим паче я тепер не беззахисна здобич із чужого світу, а дружина Первісного і подруга богині Життя. Обман миттю розкриється. Та й трон – не іграшка, яка переходить із рук у руки. В нього є спадкоємець – маленький принц. Владу не можна отримати просто так!» – Лін не розуміла, в чому суть задуму Її Високості.

Чи тут теж не обійдеться без таємничої хелли?

– Рейте, вставай! – Поки чарівниця визначалася, кого їй потрібно вбити, принцеса втратила терпіння. – Швидше, неробо! Зміни вектори поведінки, хіба не бачиш, вона зовсім безмозка! Елементарних речей зробити не може, погань…

Придворний маг застогнав, але стусан під ребра швидко повернув його до тями. Він мляво ворухнув пальцями, пробурмотів кілька слів і знову обм'як.

Ельф глибоко вдихнув. Підняв голову, оглянув кімнату, помітив кинджал у руках Лін…

– Чого ти хочеш? – запитала чарівниця Маргалінайю, роблячи кілька кроків до вікна. – Веллійського трону тобі не бачити, як і підтримки народу. – Вона глянула на Дісона. Той дивився не як маріонетка. – Вибач, але ти дурна.

– Що? – аж підскочила принцеса. – Що ти сказала?!

– Лін, обережно, хелла! – подав голос ельф, підводячись. – Чуєш? Це хелла!

– Можливо, – спокійно сказала Лін. – Можливо. Але, знаєте, – вона підійшла до Маргалінайї і підняла кинджал до рівня її очей, – як на мене, це взагалі непродуманий план. І зараз ми обговоримо його у всіх подробицях. Тільки, Дісоне, будь люб'язний, замотайся в рушник!

***

«Розговорити принцесу… Схоже на назву якоїсь модної п'єси! Шкода, що Маргалінайя не трапилась на шляху мого не-людського вигляду. А так… Хіба налякаєш смертю того, кого неможливо вбити? Навіть вигнанням її не притиснеш – досвідчені некроманти отримали гроші і роз'їхалися, недосвідчених відправила на кладовище Зеліна. А тортури… ні, вона знала, що я на це не піду. Хоча варто було спробувати!

Але принцеса – мати Арголіна, і хто може точно відповісти, яку роль він відводить їй у своїй грі? Хлопчик давно виріс… Та не просто виріс – він уже навчився маніпулювати людьми. Знати б, у що він насправді вірить! А то слова багатозначні…

Можливо, це параноя, але мене не полишає відчуття, ніби нас усіх водять за ніс. Навіть Маргалінайю, яка вважає себе найгеніальнішою жінкою у світі. Обдурила вона Реха, еге ж! Імовірніше, це він використав амбіції принцеси у своїх цілях. Але навіщо? Чого бог Смерті хоче настільки, що не погребував повернути у світ живих знавіснілу імператорську дочку?

Напевно, варто почати спочатку.

Маргалінайя повернулася і створила (навряд чи сама) Магайю – люблячу доньку. Навіщо? Можливо, щоб освоїтися і оцінити стан справ, бо ж за минулі роки багато що змінилося. Як? Незрозуміло – навіть Карі визнав «першу» принцесу людиною і не відчув у ній надлишків магії. Тоді хто ж їй допомагає?

Гаразд, питання залишається відкритим.

Далі – смерть новоспеченої королеви і хвороба Малдраба Четвертого. З королевою все поки туманно і, мабуть, її смерть почекає. А ось імператор… Дісон сказав – винна хелла, він також стверджував, що хеллу знає Маргалінайя… «Друга» Маргалінайя. Ну а «перша» хотіла допомогти батькові за допомогою живої книги. Звідки вона взяла ключ і куди він потім подівся – невідомо.

Арешт, звільнення… Тут точно немає нічого загадкового. Зате далі – одні таємниці.