ГЛАВА 5.1. Про дружбу і принципи

/З такими друзями вороги не потрібні.

Лоренс Пітер/

Стовбичити перед публікою (дивно, кілька хвилин тому нікого, крім випадкових перехожих, не було), яка жадала поглянути чи то на таку рідкісну чудасію, як принцеса, чи на ще рідкісніший і майже вимерлий вид – імператора (поспішайте – останній представник!), Лін не хотіла. Вона швидко шмигнула до хати, добре хоч не довелося шукати ключі – двері зачинялися зсередини (щоб тато не приперся в невідповідний час, чи як?). Обидва хранителі залишилися на ґанку.

Будиночок зсередини нагадував особисту кімнату принцеси: ті ж червоно-золоті кольори, велике ліжко з балдахіном в центрі, багато килимів. У крихітній комірчині – імпровізований душ (слуги носили воду в ємність на даху, цілий день вона грілася на сонці і ввечері мешканець міг користуватись) і маленька ванна.

А ще тут було те, чого дівчина не бачила навіть в особистих покоях імператора, – полиці з книгами. Простягнув руку – і бери! На відміну від палацової бібліотеки, тутешні праці здебільшого присвячувалися не історії та географії, а опису рас не-людей, збіркам легенд і пророцтв, художнім творам.

Вибравши кілька важких фоліантів, які вимагали негайного прочитання, і вдосталь нажурившись: «Знову безсонна ніч! Сподіваюся, свічки тут є…», Лін ризикнула виглянути у вікно. Натовп трохи розійшовся, проте найстійкіші, схоже, збиралися чекати до кінця. Цікаво, що саме? Коли «принцеса» бродила навколо храму, хоч би хто підійшов, а тепер немов назрівала вистава!

Лін тихо запитала з-за дверей:

– Марку, якщо ви зайдете всередину, це порушить традиції?

– Угу.

– А якщо я наполягаю?

Відгуку ця ідея не знайшла, але трохи згодом Карі несміливо промовив:

– Принцесо, ви впевнені, що це добре?..

– Запитай Марка.

– Маркане, як ви гадаєте?

Відповіді не зрозуміла навіть Лін, не кажучи вже про метаморфа, тому вони разом перепитали:

– Що?!

Марк пригрозив показати на практиці, причому обом нетямущим по черзі. Потім зволив пояснити:

– Лін, ти людей бачиш? І навіщо, по-твоєму, вони там топчуться?

– Та не знаю я! Давай без натяків, гаразд?

– Крихітко, вони чекають скандалу! Грандіозного скандалу, який влаштує твій тато, який стоїть за Дісоном, який присутній в натовпі, який… А, прокляття, ти ж зрозуміла?

– Так, хлопці, зачекайте… А якщо ви зайдете обидва?

– Принцесо, дозвольте нагадати вам про годину новосілля, – схоже, Карі вже не боявся. – Першу годину в новому будинку можуть провести лише його повноправні власники. І якщо ви хочете, щоб ми мали право за власним бажанням входити до ваших покоїв… тобто до кімнати або на веранду, запросіть нас. – Метаморф помовчав. – Або одного з нас. Тільки вашому батькові це не сподобається, – додав, зітхнувши.

Лін ситуація теж не подобалася. Страшенно хотілося насолити імператору, хоч у чомусь піти наперекір… З’явилося ще одне питання:

– А вас де розмістили?

Хлопці дружно захихотіли, потім той же Карі відповів:

– Принцесо, ми хранителі. Наш обов’язок – оберігати вас. Ми – як сторожові пси, і…

– Ага, я зрозуміла. Довго ще до кінця цієї години?

– Ні, принцесо.

– А чому Марк мовчить?

Шурхотіння за дверима, потім обурений голос метаморфа:

– Я це не передаватиму! Самі скажіть! Якщо вам не соромно перед дівчиною!

– Будеш мені викати, хлопчику, – пробурчав гвардієць, – і не те передаси!

– Я не «викаю», а проявляю повагу. На відміну від деяких.

– Чудово! Тоді проявляй її в іншому місці. Уточнити, в якому? А тепер передай шановній принцесі, що я хочу прожити ще трохи, тому не буду зайвий раз розкривати рота в присутності її обожнюваного батечка, який не зводить з мене очей. Досить ввічливо?

Лін знову подивилась у вікно. Так, Малдраб маячив на передньому плані. Не дивно, що Марк скаженів.

План визрів одразу, ідеальний по своїй простоті і нахабству.

Вона прочинила двері.

– Карі, скільки ще?

Той глянув на сонце, потім на землю:

– Кілька хвилин, принцесо.

Розбиратися щодо способу визначення часу Лін не стала, повіривши хранителю на слово. Не зачиняючи дверей, підійшла до однієї з полиць із книгами, прокашлялась і закричала:

– А-а-а! – штовхаючи одночасно полицю.

І сама здивувалась, до якої гучності піднявся її тихий голос, перекриваючи гуркіт книг.

Наступної миті обидва хлопці стояли поруч, здивовано переглядаючись.

– Не встигла?

Обличчя імператора, що з’явився в дверях, найпереконливіше виражало відповідь.