Розділ 7. Третя партія

Дві доби пролетіли швидко — надто швидко. Але цього разу Андрій не відчував у грудях тієї порожнечі, що роз’їдала його після першої і другої поразки. Не було бизсилої люті, не було ниючої пустоти від поразок. Натомість — азарт. Теплий, тихий, стриманий, але такий живий, що кров у жилах кипіла, щойно він згадував: тепер усе буде інакше. Тепер — це його гра, тепер це реальний шанс.

Ці дві доби він не витрачав дарма. Спершу — чітке моделювання кожного з правил. Потім — тренування з обмеженнями. Години гри з собою, з симулятором, навіть із фантомними тінями старих суперників, які залишили слід у його пам’яті. Він випробував десятки початкових варіантів і сотні комбінацій, вишукуючи не абсолютне рішення — ні. Він шукав баланс між хаосом і структурою, між передбачуваністю й інтуїцією, бо знав: саме у цьому — шанс.

І найголовніше — він відпочив. Вперше за час перебування у бункері Андрій спав повноцінні вісім із половиною годин. Не у втомленому забутті, не уривками у тривожних сноведіннях, а глибоко і цілком. Уперше його сни були не уламками війни, чи забуттям... це була заспокоююча тиша. Без тривоги. Без майбутнього. Без минулого. І він прокинувся відчуваючи себе чистим — як дошка перед початком партії.

Коли двері автоматично ковзнули вбік і він увійшов до головної зали, в якій уже двічі змагався зі штучним розумом, у ньому не лишилося сумнівів. Було тільки відчуття рівноваги.

Простір, як завжди, був стерильним. Хромовані панелі, темне скло терміналів, м’яке штучне світло без жодної тіні. І тиша — така глибока, що в ній чувся кожен рух підошви по плитці. Андрій наблизився до центральної консолі.

На великому екрані над дошкою вже з’явилися слова:

РЕЖИМ: ІНДИВІДУАЛЬНА ГРА. ПРАВИЛА АКТИВОВАНО.

Під ними — коротка виноска:

Нові умови вступають у силу з першого ходу.

Порушення не передбачені — адаптація в реальному часі.

Структура гри нестабільна, динамічна.

Прогнозована невизначеність — 87%.

І далі — чіткий перелік дев’яти правил, кожне з яких Андрій вже знав напам’ять. Але навіть зараз, читаючи їх перед грою, він не міг не усміхнутися. Це були пастки не для суперника, а для самої гри — ідеальні викривлення у рівняннях, де перемога залежить не від сили, а від вміння жити у змінному середовищі.

На екрані, рядок за рядком, почали з’являтися ті самі правила. Але цього разу Андрій не просто читав їх — він відчував, як кожне з них має свою роль, свій характер, свою хитру мету. Це була не просто гра. Це була архітектура мислення самого Андрія.

Правило номер один оголошувало, що перші 15 ходів обох гравців — відбуваються без можливості атакувати фігури суперника.

Фаза початкової побудови. Стратегія без конфлікту.

Андрій вірив, що жодна війна не має починатися без спроби порозуміння. У кожному конфлікті є мить, коли ще можна зупинитися. Це правило — про цю мить. Час не для ударів, а для побудови. Нехай «Синтаксис» будує свою структуру проти опонента не як загрозу чи захист, а створює позицію перед початковими діями — але інакше, ніж буду це робити я. Це не хаос, а етап побудови нового порядку.

2. Кожні 7 ходів (починаючи з 7-го) зникає фігура, яка не рухалась протягом останніх 7 ходів. Зникає фігура з найменшою, вартістю серед нерухомих: пішак → кінь → офіцер → тура → ферзь, від лінії A до H.

У світі, що змінюється, зупинка — це не вибір. Це кінець впливу фігури. Андрій хотів показати: навіть найцінніша фігура втрачає сенс, якщо стоїть мертвим капіталом. Це правило відображає парадигму цінності у русі, у гнучкості. У бажанні змінюватися.

3. Починаючи з 42-го ходу, кожні 7 ходів повертається одна з раніше зниклих фігур (у порядку зникнення), на стартову клітинку, якщо вона вільна, якщо клітинка не вільна – фігура зміщується у сторону, від лінії A до H, якщо ж таке зміщення неможливе, то в іншу сторону.

Бо люди — це не алгоритми. Ми помиляємося. Ми падаємо. Але ми вміємо повертатися. Іноді з новою силою. Іноді — з новим розумінням. Андрій запровадив це правило, щоб додати структурованого вибору моменту: щоб втілити грань між минулим і майбутнім, що для кожної фігури може бути другий шанс, якщо вона на якийсь час навіть пішла з гри.

4. Кожні 15 ходів (починаючи з 15-го), фігура, яка зробила найбільше ходів за гру, пропускає 2 ходи.

Якщо таких фігур кілька — усі вони одночасно пропускають по два ходи.

Той, хто робить найбільше — не завжди повинен іти без упину. Навіть лідер мусить іноді зупинитися. Не тому, що слабкий, а тому, що втома — частина шляху. Андрій у цьому бачив закон справедливості: кожен має право на перепочинок, навіть якщо був незамінним.

5. Фігура, що досягає останньої горизонталі, не трансформується одразу, а має провести 2 ходи без руху на цій клітинці.

У цей час вона має "імунітет": її не можна атакувати.

Зрілість не настає миттєво. Навіть перехід на новий рівень повинен мати час на усвідомлення. Досягнувши краю, фігура зупиняється — як воїн на вершині, що роздивляється поле. Її не чіпають. Але й вона нічого не робить. Це — час тиші, і саме в тиші починається перетворення.

6. Якщо пішак не рухається протягом 15 ходів, він втрачає здатність атакувати. Але якщо він знову рухається — здатність атакувати відновлюється.