Глава 7, де я вирішую, що змушу тебе визнати мене.

А ви взагалі знаєте, як проходять скрипкові майстер-класи?

Зазвичай, приїжджає якийсь крутий скрипаль зі своїми учнями, ці учні по черзі (частіше за все від молодших до старших) виступають перед аудиторією з двома-трьома творами, наочно показуючи їх зростання в якості музикантів.

Перед виступом часто йде «вступна промова» музиканта-наставника, під час якої всім «слухачам» розповідають особливості підходу, успіхи учнів тощо. Так само викладачі-ведучі майстер-класу можуть вступати в діалог зі слухачами.

Зараз всі слухачі, включаючи мене, сиділи в одному з класів з невеликою сценою і фортепіано.

Мілана захоплено розповідала про свій досвід роботи з учнями, яких вона називала «зірочки». Викладачі нашої школи вступають в діалог і все йде як зазвичай. Після довгих обмінів досвідом і компліментами «харківської» і «київської» скрипкових шкіл, на сцену, нарешті, потрапляє перша маленька зірочка.

Маленька дівчинка незвичайним для українки ім'ям — Сандра — грає просто чудово... Я в десять, мабуть, грала гірше, ніж вона зараз в свої вісім. Вона дуже талановита. Загалом, як і всі учні Мілани. З кожним наступним виходом все більш старші учні показували все, чому навчилися у свого Майстра. Я вже почала сумніватися у своїй затії, коли, нарешті, вийшов Він.

Діма, той самий «зарозумілого виду брюнет», виступав останнім, так як був вінцем колекції огранених алмазів Мілани. Він був одягнений в строгі чорні брюки і білу сорочку з того відео, яке я переглянула чи не сотню разів... І грав він саме те, що збиралася показати я.

Вівальді, уривок «Осінь». Його гра відразу ж чіпала за душу... Від цієї музики віяло тугою і безвихідністю, проте відчувалося, що в ній все ще було місце для якоїсь надії. Не тільки я... Всі глядачі сиділи немов зачаровані прекрасною грою до самої останньої ноти.

Після цього зала буквально вибухнула оплесками.

Мілана перекинулася парою слів з Дімою, а потім звернулася до залу:

— Сподіваюся, мій майстер-клас був корисний і вам, адже ви — майбутнє музики України і, можливо всього світу, — Мілана по-доброму посміхнулася. — До речі, в рамках майстер-класу, я б хотіла послухати і вас. Можливо, хто-небудь бажає виступити? Двосторонній обмін досвідом — дуже важливий етап співпраці наших навчальних закладів.

Моє серце забилося частіше. Я знала, що на такий випадок вчителі нашої школи вибрали двох найкращих скрипалів школи — Арсенія та Дениса... І якщо я зараз нічого не скажу — втрачу свій шанс виділитися перед Міланою.

Я впевнено підняла руку вгору і подивилася прямо на відому скрипачку.

Тут і зараз, все або нічого.

— О, проходьте сюди! — Мілана променисто посміхнулася мені, а я тим часом встала і пройшла на сцену. — Як вас звати?

Мій особистий викладач по спеціальності й інші вчителі з відділення скрипки широко відкрили очі. Звичайно, вони пам'ятали мій останній виступ, який пройшов, м'яко кажучи, не найкращим чином...

А моя скрипка тим часом вже була напоготові.

— Мене звуть Ксю і я буду грати «Осінь», Вівальді, — я кинула погляд на Діму.

Зал затамував подих.

Ну ось, я відкрито кинула виклик його Вівальді. Я все ще на іншому рівні і я знаю це, але... Я повинна зацікавити її. Нехай я і сподівалася, що він буде не буде грати саме її і різниця не буде занадто очевидна, але... Зараз вже немає шляху назад і, можливо, так навіть і краще.

Нехай почнеться шоу.

Я кивнула акомпаніатору.

***
ДІМА

Як тільки акомпоніатор зіграла вступ, дівчина на сцені закрила очі і перші її ноти полилися справжньою евфонією. Музика лилася чисто, звук і драматизм наростали, а я чомусь чув свою власну гру. Вона копіювала мене і це було неочікувано.

Всі викладачі і учні, які напевно знали це дівчисько, мало не роти пороззявляли від подиву. Схоже, вона ніколи не грала так добре... Звичайно, її рівень не був такий, як у мене, але... Вона була близька до нього, а якщо врахувати нашу різницю у віці, то... Невже, можливо, що вона настільки талановита?

Я зацікавлено дивився на дівчину. Раніше ніхто і ніколи так не вчиняв... Всі учні інших шкіл виступали зі своїми заздалегідь підготовленими з викладачами творами і...

Раптом до мене дійшло, що вона спеціально готувала цей твір, щоб виступити після мене... Але який викладач пішов би на це? Це як оголошення війни школі Мілани. Невже, Харків настільки ризиковий? А я думав, що нічого цікавого тут не трапиться... Даремно. Тепер я радий, що все ж виділив для цієї поїздки два своїх дні.

Навіть не думав, що мене може щось так сильно зацікавити в цьому місті.

Як тільки Ксенія перестала грати, всі присутні в шоці втупилися прямо на неї. А сама вона, схоже, була налякана, ніби вперше на сцені стояла. Зала все ще була в шоці і тому навколо нас була тиша. Я вже підняв долоні, щоб почати плескати, але Мілана виявилась швидшою за мене: вона зааплодувала першою.

Я усміхнувся і теж почав аплодувати цій дівчині.

Побачивши реакцію Мілани, інші учасники майстер-класу теж почали плескати в долоні і тільки тоді на обличчі цієї школярки нарешті розквітла ледь помітна усмішка. Я вже й забув, що на виступах можна хвилюватись... Вона гарно трималась.

— Це було дуже добре! — похвалила дівчину мій педагог. — Чому ви вибрали саме цю композицію? Ви з викладачем готували її заздалегідь, або вирішили зіграти після того, як побачили гру Діми сьогодні?

Як тільки почув її питання, то затамував подих. Мені теж було дуже цікаво дізнатися відповідь саме на нього.

— На жаль, обидва варіанти не зовсім правильні. Я вибрала цю композицію сама і дійсно через гру Діми. — вона на секунду глянула на мене, а потім знов перевела погляд на Мілану. — Я дивилася відео ваших попередніх майстер-класів і там почула його. Мені подумалося, що якщо я зіграю його річ досить добре, ви, можливо, візьмете мене в свої учні... Я готувала її два тижні.