Глава 14

Ніка

За розмовами дуже швидко пролетів час і я зібралася додому. Ці люди дали мені чітко зрозуміти, що вони вже мене прийняли як свою доньку, та я поки не готова називати їх батьками. Спочатку мені треба звикнути до цього всього, краще їх пізнати.

Одягаючи куртку, браслет на руці зачепився за волосся, і тоді в голові промайнула думка: а як він у мене з'явився, якщо мене майже одразу забрали? І я запитала про це в жінки, яка якраз підійшла до мене.

– Я і сама не знаю. - стиснула плечима. – Коробочка з цим браслетом загубилася, але схоже її знайшли й віддали з тобою.

Так, за розмовами я розповіла їм як потрапила до своїх прийомних батьків. Виявляється вони думали, що мене взяли з дитячого будинку, та реальність виявилася зовсім інша.

Від автора (24 роки тому)

Коли Марія (мама Ніки) зібрала речі й поїхала додому, залишила в палаті коробочку з цим самим браслетом, та тоді їй було не до того, в той момент не думалося, щоб щось не забути. Тоді це все було зовсім не важливо. Всі думки були тільки про одне: вона не могла усвідомити, що її дитини нема. А прибиральниця під час прибирання знайшла біля ліжка цю коробочку й віддала Олені - лікарці, яка і поміняла дітей.

Жінка згадала як в той самий день до неї прийшов чоловік і запропонував велику суму за обмін. Вона не задумуючись погодилася та тепер відчула провину за цей вчинок. Вона розуміла, що зробила неправильно і вже навіть думала розповісти всю правду й повернути маля, але їй потрібні були гроші, тому вирішила заховала цю коробочку біля дитини, можливо вона їй допоможе в майбутньому. Олена переконувала себе, що так склалися обставини і вона була змушена так вчинити. Та навіть після того, як дівчинку забрали, її ще довго переслідували думки про не правильність цього вчинку.

Ніка

Оскільки я сьогодні не на роботі, то маю час прогулятися і відпочити. Забігла у квартиру, швидко вибрала потрібний одяг і переодягнувшись вирушила на пробіжку. Ця звичка у мене з'явилася ще в підлітковому віці. Тоді мене зовсім не задовільняла моя фігура, тому я почала займатися спортом і вдосконалювати своє тіло. 

Спочатку кожного дня тренувалася вдома, а потім вже пішла в зал. Через деякий час ось таких регулярних тренувань я побачила бажаний результат, та тренуватися не перестала, тому що це стало звичкою, яка залишилася й до сьогодні.

Одягнула навушники та побігла по звичайному маршруту. Пробігаючи біля озера згадала Вадима і нашу зустріч. Якщо чесно, то цей хлопець мені сподобався. Такий добрий і ввічливий, але і таємничий. Жаль, що нічого крім імені про нього не знаю. Та краще не буду думати про це. Що має статися, то обов'язково станеться!

Вдома першим ділом пішла в душ. Прохолодні струмені води приємно стікали по тілу і допомогли освіжитися. Не люблю коли дуже жарко, а сьогодні саме такий день, але навіть попри це - літо моя улюблена пора року. Одягнула домашні шорти та топ. Зручно і не жарко, те що треба.

Вже у кімнаті відчула буркотіння в животі, тому пішла на кухню. В холодильнику віднайшла суп, який розігріла і зробила чай. Поки напій холонув моментами дивилася у вікно та гортала стрічку новин Instagram, а тоді надіслала повідомлення Оксані та Каті з запрошенням до себе в гості. Хочу розповісти їм про всю ситуацію з батьками. Уявляю вираз обличчя Оксани, коли вона дізнається, що Саша - мій брат. Від цієї думки на обличчі з'явилася посмішка.

Обидві подруги повідомили, що прийдуть, а поки їх чекаю, можна почати читати якусь книгу, або подивитися фільм. Все ж таки віддала перевагу читанню, та перше потрібно було знайти щось цікавеньке. Тут телефон в поміч! Моя онлайн бібліотека просто завалена всякими книгами, які чекають свого дня. Сьогодні якраз настав час якоїсь із книг.

Сюжет вибраної книги видався неймовірно цікавим. Закінчення кожної глави як магнітом притягували до читання наступної. Якщо коротко, то книга про стосунки зведених брата і сестри. Вони навчаються в одному університеті і спочатку просто терпіти один одного не могли, та через деякий час, непомітно для них самих, починають зароджуватися незнайомі раніше їм почуття. Але не все так просто, завжди є якісь перешкоди. Ревність, недовіра, страх, моментами злість – все це створює перешкоди до їхнього щастя.

Я настільки поринула у читання, що не одразу почула звук дверного дзвінка. Швидко зістрибнула з ліжка й побігла відчиняти двері. Книжку не дочитала, оскільки вона досить таки величенька, але зупинилася на дуже цікавому моменті, а саме балі-маскараді, тому як тільки матиму час, обов'язково дочитаю.

– Привіт, Нікусь. - накинулася на мене з обіймами Катя й простягнула коробочку з тортом. – Як ти, люба? Як твої справи? Що нового?

Впізнаю свою любу подругу. Вона поки все не випитає, то не відчепіться. Але ця її якість мені дуже подобається. Все ж не кожній людині буде по-справжньому цікаво знати як ти.

– В мене є що тобі розповісти. Йди в мою кімнату, а я віднесу торт на кухню. Нам ще треба Оксану почекати. - сказала і ми розійшлися в різні сторони. 

Поставивши кондитерський виріб, згадала, що в холодильнику десь має бути відерце морозива. Не втрималася перед спокусою і приходила його з собою. До кімнати дійти не дозволив прихід Оксани.
Відчинила двері і трішки здивувалася, коли побачила подругу не саму, а з сином.

– Привіт, люба. Заходь. - привіталася й обійняла подругу, а тоді звернулася до дитини: – Привіт. Ти теж вирішив навідатися до мене в гості? - присівши, запитала його, але у відповідь не почула нічого крім обіймів. Малий повис у мене на шиї та усміхався. «Ого» - тільки й подумала. Я раділа, що хлопець полюбив мене. Це як-не-як, але все ж потішило моє самолюбство.

– Вибач, що притягнула його з собою. - ніби в чомусь винна, вибачалася дівчина. – Просто він як тільки почув, що я іду до тебе, не захотів відпускати й сказав, що теж піде. - і це проблема? Пф, та це ж класно! Я впевнена, що мама залюбки пограється з ним, поки ми поговоримо, а так, як її ще нема, то розважати його буду я. Згадаю дитинство!