ГЛАВА XXXIV „ВСЕ НЕ ТАК ПРОСТО”

Прокинутися довелося дуже рано, адже подія була назначена на десяту ранку, а до цього часу потрібно було з'ясувати ще деякі питання. На похорон було вирішено йти не всім, аби не привертати до себе занадто багато лишньої уваги. З'ясували, що це будуть Кетрін та Даніель. Вони відповідно одяглися та вирушили в дорогу. Настрій був практично що на нулі.  По дорозі Кетрін хотіла завести діалог із хлопцем, але той ніяк не піддавався. 
На похороні, як і передбачалось, було багато людей різного віку. Більшість із них були розкішно одягнені. Кожен начіплював на себе страждальне та скорботне обличчя, помітно лицемірячи. Жінки показово плакали, демонстративно витираючи сльози чорними хустинками, чоловіки стояли із непорушним та серйозним виразом обличчя. Проте за кожною цією "маскою" приховувалося пихате, горде і лукаве обличчя. «Як я не можу терпіти цього лицемірства, - роздратовано подумала Кетрін, - прийшли "посумувати", а в голові, можливо, ганьблять покійну жінку  останніми словами. Хоча... Я теж прийшла сюди не плакати, але все ж...» 
Після самого похорону всіх запросили на бенкет. Ліми нігде видно не було. У бенкетній залі Кетрін та Даніель теж сіли за стіл, але нічого не їли. Коли гості поїли та трохи повставали з-за місць, зібравшись у невеликі компанії та розмовляючи між собою, Кетрін та Даніель теж встали з-за столу та, злившись із натовпом, відійшли в сторону, сатавши біля стіни. 
-Що робимо далі? - пошепки запитала Кетрін. 
-Не знаю... 
-Знаєш що? На мою думку, потрібно знайти Ліму та поговорити з нею. По-перше, вона побачить, що ми прийшли пошанувати її померлу сестру. По-друге, ми знайшли багато нових зачіпок, і знаємо про що її ще можна позапитувати. 
-Гаразд. 
-Навіть не будеш сперечатися? 
-Це буде марною тратою моїх і без того майже вичерпаних сил. 
Детективи відносно швидко знайшли Ліму. Вона, як виявилося, навіть не сідала за стіл і увесь цей час була у невеличкому коридорчику, що вів до вбиральних. Можливо, вона не хотіла бачити небажаних обличчь та лицемірства, а можливо просто вирішила абстрагуватися від пригнічуючої обстановки. Помітивши детективів, дівчина кинула на них здивований погляд, після чого одразу зпам'яталася і прийняла серйозний і достойний вираз обличчя, таким, як і вчора рівним тоном  промовивши:
-Доброго дня, містер Бейкер та... Міс Тейлор, правильно? 
-Так, - відповіла Кетрін, - доброго дня. 
-Ви прийшли вшанувати пам'ять моєї загиблої сестри? 
-Так, - відповів Даніель, - прийміть наші щирі співчуття. Вибачте нам нашу невихованість. Ми мали сказати вам це ще вчора. 
-Нічого, я все розумію. Ви вчора були дуже зайняті своєю роботою. 
-Доречі, про роботу, - вирішив скористатися нагодою Даніель, - ви не проти, якщо ми поставимо вам ще декілька запитань? 
-Звичайно, запитуйте. 
Тільки но хлопець зібрався щось говорити, як до компанії підійшов чоловік середніх років, із, відносно довгим,  блондинистим волоссям, середньої статури та низького зросту. Він обвів детективів злегка обуреним поглядом та запитав:
-Міс Гестер, це чергові бізнес-партнери покійної міс Сміт? 
-Ні, містер Адамсон, - відповіла Ліма, трохи збентежившись появою чоловіка, - це детективи Даніель Бейкер та Кетрін Тейлор, вони розслідують вбивство міс Сміт. 
Він глянув на Кетрін та Даніеля ще більш незадоволеним поглядом. В його очах блиснула незрозуміла іскра. 
-Містер Бейкер, ви до кожної своєї жертви на похорон приходите? - невдоволено запитав містер Адамсон. 
«Чому тебе це так напрягло? - подумав хлопець». 
-Чому ви так говорите? - спокійним тоном промовив Даніель, - ми прийшли підтримати родичів загиблої та вшанувати її пам'ять. 
-Хм, так як половина людей, які сидять в отій залі? - хмикнув чоловік. 
-Чому ви такий роздратований? - втрутилася Кетрін, - ви настільки перейнялися смертю Скай Сміт? 
-Я... Так. Пробачте мені мою раптову грубість, - трохи спокійніше почав містер Адамсон, - я був її особистим водієм. Ми добре знали одне одного і були в хороших стосунках. 
«І всеодно ти, напевно, ще щось приховуєш!» - подумав детектив, недовірливо змірявши його поглядом. Його увагу привернув чорний слід у нього на зап'ясті. Як від біжутерної прикраси. «А це ще що? - подумав Даніель, - він там колись носив браслет?»
-Зрозуміло, - відповів детектив, - приносимо свої співчуття. 
-Містер Адамсон, ви щось хотіли? - запитала Ліма. 
-Я?.. Так... Ні. 
-То хотіли, чи ні? - підійняла брову дівчина. 
-Ні, ні. Я... Дуже перепрошую, мені варто йти. 
Містер Адамсон відійшов від компанії. Даніель, не довго думаючи, промовив:
-Пробачте, я теж відійду. 
Ліма та Кетрін залишились одні. Детектив вирішила не упускати можливості та поговорити із дівчиною.
-Міс Сміт справді була давно знайома із цим чоловіком? 
-Я би не сказала, - відповіла Ліма, - вона  лише кілька тижнів тому взяла його на роботу. Його звати Річард Адамсон. Він колишній хірург. 
-А що йому завадило далі працювати хірургом? - здивовано запитала Кетрін. 
-Він ним не працював. У нього просто така освіта, наскільки я знаю, але досвід роботи у нього невеликий був. 
-Звідки вам це відомо? 
-Скай колись розказувала. 
Ліма увесь цей час стояла із розправленими плечима, гордо припідіймаючи голову та тримаючи обличчя. 
-Ви за увесь цей час не виразили жодної емоції. Невже ви не сумуєте за покійною сестрою? 
-Я не дуже люблю показувати емоції на людях. Для мене це низько та неввічливо, - вона на хвилю замовчала, а потім запитала: міс Тейлор, ви не можете, будь ласка, порадити хорошого нотаріуса? 
-Нотаріуса? 
-Так. Потрібно розібратися із майном Скай та... Ох... Переписати його на мене. 
-Чому ви так зітхаєте? Невже не хочете успадкувати багатомільйонні статки сестри та її бізнес? 
-Ні, не хочу. Я з дитинства звикла добиватися усього сама, тому ніколи не хотіла і не хочу грошей сестри. А бізнесом ще потрібно вміти керувати, я з таким ніколи не зіштовхувалась. 
-Але ж ви зможете вилізти із бідності, розбагатіти. 
-Так, але... Всеодно. 
-То чому б вам просто не відповитись від цього спадку? 
-Скай би образилась, якби я так зробила. Я не хочу ганьбити пам'ять сестри, тому доведеться прийняти спадщину та на ходу вчитися вести бізнес. 
«Якщо Ліма зараз говорить правду, - подумала Кетрін, - значить вбивця не вона? Тоді хто?»
-Зрозуміло... Можете звернутися до Емета Роуза. Він хороший нотаріус, я з ним особисто знайома. 
-Гаразд. Дякую за пораду, міс Тейлор. 
-Будь ласка, можете звертатись. 
Даніель вийшов із коридорчику, непомітно прямуючи за містером Адамсоном. Той ішов до виходу, нашвидкоруч набираючи на телефоні чийсь контакт. Він вишов із будівлі та, оглядаючись, швидко пішов до парковки, відчинивши та зайшовши до білого Lexus. Детектив провів його поглядом, обмірковуючи це та аналізуючи. Раптом у його кишені завібрував телефон. Він глянув на екран - телефонували з лабораторії. Даніель підійняв слухавку, по іншу сторону дроту почувся високий жіночий голос:
-Доброго дня, Даніель Бейкер? 
-Так. 
-Ми дуже перепрошуємо, але результати експертизи, через деякі причини, затримуються. Вони будуть готові завтра о першій половині дня. Приносимо свої вибачення. 
-Гаразд, дякую. Повідомите мені, коли результати будуть готові. 
-Добре, гарного дня. 
Даніель перший вибив виклик, важко зітхнувши. «Чудово. Розслідування затягнеться ще на одну добу(», - невдоволено подумав детектив. Його верхня губа дратівливо сіпнулась. Хлопець вирішив повернутися до Ліми та Кетрін. По дорозі до коридорчику його перестріла Кетрін. 
-Де Ліма? - одразу запитав Даніель. 
-Її підкликали... А потім вона кудись пішла. Мені потрібно тобі дещо розказати. Підемо усамітнимся? 
-Секунду... Мені потрібно ще дещо запитати у міс Гестер... 
-Ти вже не запитаєш(, - розчаровано промовила дівчина, - її засипали питаннями "щурі". 
-Хто, хто? - здивовано перепитав Даніель. 
-Люди, які прийшли сюди, аби позбирати плітки і все таке... "Щурі", іншими словами. 
-А... 
-Може поїдемо додому? 
-Вже? 
-Бенкет скоро закінчиться. Ми вже навряд чи щось тут дізнаємось. 
Хлопець глибоко зітхнув, промовивши:
-Гаразд. Ідемо в машину. 
Детективи покинули приміщення, прямуючи до своєї автівки. Тільки коли Даніель завів автомобіль і вони від'їхали від будівлі, Кетрін почала:
-Я вважаю, що Ліма не є вбивцею. 
-Ще вчора ти була зовсім іншої думки, - промовив хлопець, глянувши у скло заднього виду. 
-Я з нею поговорила. Вона сказала, що не хоче спадку, адже їй зараз доведеться керувати бізнесом, а вона не знається в такому. 
-Всеодно у неї немає жодного алібі і вона досі залишається майже єдиною наближеною людиною Скай. 
Кетрін зітхнула. 
-Це не все. Я ще дізналася про того світленького чоловіка. Із Скай, як виявилось, він знайомий всього лиш протягом кількох тижнів, стільки ж він і працював у неї водієм. Його повне ім'я Річард Адамсон, це колишній хірург. 
-Хірург? - ще раз глянувши у скло заднього виду, перепитав Даніель. 
-Так. 
-Тобі, доречі, не здається дивною його поведінка? 
-Здається, - скривилась Кетрін, - можливо, у мене вже параноя, але я його бачила ще за столом у бенкетній залі. Він вів себе дуже спокійно та понуро, "сумуючи" за міс Сміт. А коли дізнався, що ми детективи, чомусь, напрягся. 
-Ти бачила слід на його руці? 
-Ні... Який слід? 
-Як ніби від біжутерної, дешевої прикраси, - сильніше нахмуривши брови та напружено дивлячись у скло заднього виду, промовив Даніель. 
-Не бачила, - похитала головою дівчина, - чому ти хмуришся? 
-За нами всю дорогу їде якась машина. 
-Як? Переслідує, чи що? - перелякано запитала Кетрін. 
Даніель потиснув плечем. 
-Ще від будівлі? - запитала дівчина. 
-Так. Білий Lexus, - скривившись, роздратовано промовив хлопець, - у цю машину сідав Адамсон. 
-Він переслідує нас? Для чого? 
-Я не знаю.
-Ми уже їдемо п'ятнадцять хвилин, - здивовано промовила Кетрін, - тут через кілька метрів пряма дорога, йому немає більше куди звертати. Наша будівля розташована за містом практично одна, куди він їде? 
-Мені це не подобається... 
-Що... Робити? 
-Поки що нічого. Там ще один поворот на трасу зараз буде. Можливо, автівка зараз поверне. 
Через кілька хвилин вони проїхали поворот. Автомобіль повернув. Кетрін та Даніель полегшено видихнули. 
-Ніхто нас не переслідував, - злісно мовив хлопець, стискаючи долоні на рулі, - ми себе накрутили. Пора вже лікуватися, скоро зовсім з глуздів з'їдемо. 
-А якщо він справді за нами шпигунив? - тремтячим голосом запитала дівчина. 
-Кетрін, заспокойся. Ніхто нас не переслідував. Тихо. Не дратуся лишній раз, тобі і без того вистачає. 
Дівчина зітхнула, притуливши голову до вікна. 
Через десять хвилин вони дістались додому. Зайшовши до зали, Кетрін та Даніель плбачили, що там нікого немає. Всі, схоже, були по своїх кімнатах, досі не наважуючись вийти назовні. «Лінтяї», - роздратовано подумав Даніель. Вони, навіть не переодягаючись, зателефонували Оліверу, Домініку та Джейн, аби ті спустилися до зали, щоб обговорити інформацію, яку дізналися Кетрін та Даніель. Після їхньої довгої розповіді, Олівер запитав:
-Тобто виходить, що це зробила не Ліма? 
-Ох, я вже нічого не знаю, - зітхнув Даніель. 
-Слухайте, - почала Джейн, - може це той... Як його... Той, хто за вами шпигунив? 
-Адамс? - перепитала Кетрін. 
-Так, він.
Даніель раптом підвівся, обводячи компанію враженим поглядом. Його осінило. 
-Ну звісно, - протягнув хлопець, - пам'ятаєте, Елейн говорила, що поріз на шиї Скай був ідеально рівним? А цей раніше був хірургом! І він носив біжутерну прикрасу на руці, адже там залишився темний слід! 
-І він був більш-менш близько знайомий зі Скай! - вигукнув Олівер. 
-І у нього також світле волосся, - додав Домінік. 
-І зріст та статура, схожі з тими, що на відеоспостереженні, - закінчила Кетрін. 
-Значить - він вбивця? - промовила Джейн. 
-Дуже ймовірно, - відповів Даніель, трохи оживившись, - але потрібно дочекатися офіційного підтвердження з лабораторії. Доречі, результати затримаються до завтрашнього ранку. 
-Та ну, вони серйозно?! - іронічно сплеснувши в руки, злісно промовив Домінік. 
-А вам не здається дивним, що результати затримують? - запитала Кетрін, - у них же ж є тьма робочих рук, невже там такий наплив роботи, що вони не встигають? 
-Та ніби ні, - відповів Домінік, - коли я заносив речі на експертизу, всі працівники були розслаблені. Як я зрозумів, у них роботи зараз майже не має. 
-Може це теж пов'язано із нашим розслідуванням? - припустила Кетрін. 
-Кет, кругом нас не крутиться увесь світ, - промовив Олівер, - може у них є якісь свої причини. 
-Ага, не крутиться, звісно, - дратівливо промовила дівчина, - а на мою думку, останнім часом так воно і є. 
Дехто посміхнувся, дехто лише іронічно хмикнув. 
-Гаразд, нам залишається лише чекати результатів, - промовив Даніель. 
-А може ми ще можемо щось дізнатися? - запитав Олівер. 
-У тебе залишилось так багато си... - почав Даніель, а потім затнувся, згадавши, - А. Ну так. Звісно. 
Знову пройшлися короткі смішки. Настрій дещо піднявся. 
-Можеш подозаповнювати документи. Там один треба переробити за новим зразком, і ще один новий зробити з нуля. 
Олівер зітхнув, не бажаючи займатися паперами. 
-Ти сам напросився), - посміхнулась Кетрін. 
-Знаю. Доведеться робити. 
Всі, після дружньої вечері, розійшлися по своїх спальнях. Кетрін та Даніель лежали поосторонь на ліжку, слухаючи бажану тишу. Хлопець прикрив очі, нарешті знайшовши умиротворення. Дівчина присунулась до нього, ласкаво обіймаючи його за плече, ніби намагючись втихомирити його стрес та переживання, які накопичились за останні дні та наповнювали чашу вже ледь не до краю. 
-Ти... Спав цієї ночі? - запитала Кетрін. 
-Так. 
-Скільки? 
-Чотири години. 
-Це мало, Даніель(. Ти зведеш себе в могилу(... 
Хлопець лише важко зітхнув. 
-Ти... Такий виснажений останнім часом(. Як тіло без душі... У мене від цього серце на шматки крається(. 
-У мене тепер теж... Від твоїх слів. 
Він обійняв її за плечі, ще міцніше притискаючи до себе. Настала тиша. 
-Йдемо зі мною на дах, - раптом промовив Даніель.
-Ага. Ще що. Спати лягай, ти з ніг падаєш. 
-Я зараз не засну. Ти йдеш зі мною?
-Тобі потрібно відпочивати... 
-Я буду. Давай вийдемо подихаємо свіжим повітрям. 
-Ах, гаразд. Тільки якщо обіцяєш ноомально спати цієї ночі. 
-Нічого не обіцяю, але постараюсь. 
Кетрін та Даніель підійнялися на дах. Підлога там була мокрою. Повітря справді було легким, м'яким, приємним та насичиним. Вони пройшли під навіс, де було сухо, аби там сісти. Пара сіла на підлогу, притулившись одне до одного, так, наче у перший раз. Навколо було тихо. Чулося лише їхнє дихання та биття сердець одне одного. 
-А пам'ятаєш, як ми на цьому місці засвідчились одне одному у коханні? - раптом промовила Кетрін. 
-Пам'ятаю... Це було неперевершено. Я ніколи не думав що ти мене кохаєш, був завжди впевнений, що це не взаємно. 
-Я теж так думала. Якби мені тоді сказали, що ми будемо разом, я би не повірила. 
-А поцілунок той пам'ятаєш? Наш перший поцілунок?
-Це було незабутньо... 
Він хмикнув. 
-Хочеш повторити?) - хитро запитав Даніель. 
-А ти?)
-Як завжди тікаєш від питання. 
-А що мені приховувати? Так, хочу, - спокусливо облизнувши губи, промовила Кетрін. 
Йому багато говорити не потрібно було: хлопець одразу взяв дівчину за підборіддя та притягнув її обличчя до свого, накривши її губи своїми. Вона різко вдихнула, покірно прогинаючись в його руках. Її руки, як зазвичай, опинилися на його шиї, пальці зарилися у чорне волосся. Це було так бажано і довгоочікувано, ніби вони не бачилися протягом кількох років. Це був єдиний приємний мить за останні дні. На даний момент вони були ладні віддати все, аби просто бути разом. 
Почало сутеніти. Кетрін та Даніель досі були на даху. Вони трохи задрімали, мило та ніжно притулившись одне до одного. Раптом почувся шорох. Даніель одразу сполохався, різко підводячись, від чого Кетрін прокинулась. 
-Що таке? - рефлекторно запитала дівчина, протираючи заспані очі. 
-ЧШ! - шикнув хлопець, після чого максимально тихо продовжив: я чув якийсь шорох. 
-За нами знову хтось шпигунить? - злякано схопилась за серце Кетрін. 
-Тихо! 
Він підійшов до краю даху, пильно оглядаючи задній двір. Маючи неприємний досвід, спускатися вниз він не став. Хлопець лише встигнув помітити, як ворушилися голі кущі біля паркану, від того що хтось, скоріш за все, тільки що переліз паркан та втік. 
-Йдемо звідси, - повернувшись до дівчини, коротко промовив Даніель. 
-Що там? Хтось слідкував за будинком? 
-Я не впевнений, але все можливо... Не хвилюйся, в будинок він не зайде. Пішли. 
Кетрін підвелась, і вони, взявшись за руки та озираючись назад, пішли до будівлі. 
Ліма стояла у спальні Скай. Її потрібно було забрати документи на будинок, на землю, машину і так далі. У кімнаті була напівтемрява та гробова тишина. Дівчина нарешті змогла дати волю емоціям - по щоці покотилась крупна сльоза. А потім ще одна. І ще... Думки плутались, а серце розривалося на тисячі шматків. Раптом у коридорі щось гупнуло. Дівчина різко обернулась, перелякано дивлячись у темний коридор, звідки через кілька секунд вийшла постать у чорному мішковатому одязі із ножем в руках. Ліма закричала, кинувши документи на підлогу та швидко озираючись, аби кудись втікти. Але це був глухий кут. Постать накинулась на дівчину, притиснувши її до стіни та приставивши ніж до горла. «Хто ти такий?» - злякано видушила з себе дівчина. Тінь лише мовчки різанула ножем по її горлі. Ліма, схопился за шию, падаючи на коліна. Дівчина почала захлинатися власною кров'ю. Вона кілька секунд хрипіла та кашляла, після чого затихла, випустивши із вуст останній видих.