ГЛАВА XXI „У ПОЛУМ'Ї”

Того ж дня друзі вирішили зібратись за обідом і все обговорити. Вони спустились на перший поверх, де був розташований ресторанчик. Зробивши замовлення, Даніель розповів Домініку і Джейн, що вони змогли побачити по відеоспостереженню. Після чого Олівер розказав про їхню з Кетрін розмову із охоронцем готелю. Даніель уважно слухав і робив вигляд, ніби ніякої сварки не було. По завершенню розповіді хлопця, між детективами запала тиша. 
-Нічого конкретного. Як завжди, - відводячи незадоволений погляд, мовив Домінік. 
-Дом, ми тільки пів дня як почали з цим працювати, - сказала Кетрін, - який ти результат очіківав за половину дня? 
Він промовчав. 
-Ні, якщо все починати вже потрохи складати в один пазл, - почав Даніель, - то сумарно ми, все ж таки, дещо маємо. Небагато, але результат нашої праці вже є.
-Що будемо робити далі? - запитала Джейн. 
Даніель промовчав, відвівши кудись погляд. Домінік поміняв своє положення, при цьому злегка скривившись. Олівер помітив його міміку і запитав:
-Нога? 
-Угу, - кивнув той у відповідь.
-А що, доречі, у лікарні сказали? - запитала Кетрін. 
-Все там добре, як я і говорив. Нічого серйозного, через кілька днів все саме пройде, - відповів Домінік. 
-Ну і добре, - мовив Олівер.
-Ага, - підтримала Джейн, - тому що особисто я перелякалась. 
-Чого? - запитав Домінік. 
-Бо я люблю тебе і переживаю за тебе, дурненький. 
-Добре, заспокойся, - мовив Домінік, посміхаючись, - я ціню твою турботу і переживання). 
У цей момент принесли замовлення. 
-Ми не бачимо всієї картини. І це погано, - почав Даніель, - я впевнений що є ще купа інформації та зачіпок, до яких ми просто не можемо докопатись. 
-А звідки ще можна взяти інформацію? - запитала Джейн.
-Ну ми ж були там в той момент, - промовила Кетрін, - давайте згадувати, може було щось незвичне. 
-Та що ми там могли побачити, - сказав Домінік, - ми були зовсім не на те налаштовані. 
У цей момент почулось клацання фотокамери телефону. Хоч це був звичайний та тихий звук, Домінік всеодно якось насторожливо почав оглядуватись. 
-Та заспокойся ти, - мовила Джейн, - хтось просто робить фото. 
-Ага, - відповів Домінік, ставши на одну ногу та дивлячись за сусідній столик, - тільки це якась панночка нас фотографує. 
Усі одразу ж підняли здивовані погляди на друга. 
-Нас? - не повіривши, перепитала Кетрін, - ти серйозно? 
-А схоже на те що я жартую? 
Даніель зацікавлено та насторожено глянув туди, куди дивився Домінік. Справді, за сусіднім столиком сиділа молода дівчина із направленим в сторону детективів телефоном. 
-Навіщо вона це робить? - запитав Олівер, теж дивлячись в сторону загадкової мадам, - вона що, не побачила, що ми її помітили? Чи її всеодно на це?
 Даніелю не це сподобалось. Хто вона? Навіщо вона це робить? Він підвівся та впевнено підішов до дівчини. Коли хлопець підійшов ближче до неї, та швидко заховала телефон. 
-Вибачте, будь ласка... - почав Даніель.
-Пробачте, але я не розмовляю англійською, - одразу ж стараючись спровадити хлопця, перебила дівчина. 
Те що вона не знала англійської викликало деякі сумніви. Цю фразу дама промовила чітко, правильно вимовляючи кожен звук. Даніелеві уже багато раз доводилось спілкуватись із місцевими мешканцями англійською, рідною мовою яких була арабська. У вимові цих людей був свій незвичний акцент. Тут ж все було навпаки. Вимова дівчини була чистою та без яких-небудь пороків. 
-Справді? - недовірливо перепитав детектив, - мені здається що ваша чітка та правильна вимова вас трохи видає. 
Вона зам'ялась, не знаючи що відповісти. 
-Я так зрозумію англійською ви володієте? - запитав Даніель.
-Володію, - скрізь зуби відповіла дама. 
-Можна питання? Чому ви нас фотографували? 
-Вас? Вам, напевно, здалося. 
-Та невже? А я ніби бачив як камера вашого телефону була точно направлена у сторону нашого столика, і кожен ваш рух пальцем по екрану супроводжувався чітким клацанням камери. 
-Я робила селфі, - невпевнено виправдовалась дама. 
Даніель недовірливо глянув на неї. 
-Ви ж самі розумієте що це абсурд. Навіщо ви це робили? 
Вона промовчала, гордо відвівши погляд. 
-Видаліть фото. При мені. 
-Я не хочу щоб ви бачили мою галерею. 
-А там що, щось стидне? Чи кримінальне?
Дівчина насторожено дістала телефон та зайшла в галерею. Там було сім фото та два відео, на яких були детективи. Рештою фото були скріншоти, фото якоїсь місцевості та фото електрощитків. «Навіщо їй фото електрощитків?» - подумав Даніель. Також окрім цих фотографій там були знімки готелю, в якому жили друзі. Вона нехотя пообирала потрібні фото та відео, натиснула на кнопку зі сміттєвим баком та назад заховала смартфон. 
-Все. Можете іти, - мовила вона, лицемірно посміхнувшись. 
-Із корзини теж видаліть, будь ласка. Вже. 
Джейн, спостерігаючи за цим, дістала свій телефон та почала, стараючись робити це непомітно, фотографувати дівчину. Домінік здивовано глянув на неї та промовив:
-Джейн, а тобі не здається що це виходить трохи нечесно та неправильно? 
Жінка, не дивлячись на Домініка, махнула йому рукою і продовжила свою справу. 
Невдовзі Даніель повернувся за столик. Він повільно сів, все ще стараючись тримати підозрілу мадам у  полі зору. 
-Ну? - нетерпеливо звернулась Кетрін до Даніеля. 
-Нічого. Вона нехотя все видалила. 
-А ти впевнений що вона не приховала нічого у прихований альбом? - запитав Олівер. 
-Впевнений. Вона не встигла б це зробити так швидко. 
-Навіщо вона взагалі нас фотографувала? - задумливо мовила Кетрін. 
-Вона могла фотографувати не нас. 
-А кого? - не витримав Домінік, - офіціантів?
-У неї в галереї були фотографії цього готелю. Як ззовні, так і з середини. Вона могла фотографувати готель, а ми випадково попали в кадр.
-А для чого їй тоді фото готелю? -промовила Джейн. 
-А хто її знає, - роздратовано відповів Домінік.
-Також там були фото місцевості та якихось електрощитків, чи чогось типу того, - продовжував хлопець. 
-Електрощитків? - здивовано перепитав Олівер, піднявши погляд. 
-Так. Причому зовсім різних.  
Олівер відвів задумливий погляд. Даніель все ще слідкував за дівчиною за сусіднім столиком. Далі обід продовжувався мовчки, кожен був повністю занурений у свої думки. В якийсь момент незнайомка підвелась та швиденько вийшла в коридор. Даніель, не роздумуючи, підвівся і так само швидко вийшов за нею. 
-Ну і куди він пішов? - злісно промовив Олівер. 
-Зараз дізнаємось, - мавила Кетрін, встаючи та йдучи за хлопцем. 
Олівер хотів було щось сказати, але лише махнув рукою. 
-Два чоботи пара), - сам про себе промовив Домінік. 
 Незнайомка вийшла із готелю на вулицю та попрямувала до парковки. Даніель став біля виходу та почав пильно за нею спостерігати. 
-Що ти тут робиш? - промовила Кетрін, тихо підійшовши та ставши збоку. 
Він різко повернувся до неї, дивлячись великими очима, потім плавно видихнув, повертаючи голову назад в сторону. 
-Я ж казав не робити більше так! 
-Злякався?)
-Ні. 
Кетрін теж почала зацікавлено спостерігати за дівчиною. Вона підійшла до чорної машини, розблокувала її, сіла в середину та завела авто. Невдовзі автомобіль зрушився з місця та виїхав з парковки. Це виявилася Toyota B8. Кетрін та Даніель переглянулись. 
-Чорна Toyota... - замислено промовив хлопець, - а це вже цікаво...
-Може це просто збіг? 
-Ага. І фото в її галереї теж збіг? 
Дівчина потиснула плечима. 
-Ідемо назад, нам тут вже немає чого робити, - мовив Даніель. 
Цього дня детективи більше нічого не намагались з'ясувувати. Залишок дня всі сиділи по своїх номерах, нікуди не бажаючи виходити. 
Був чудовий теплий вечір. Сонце вже давно зайшло за горизонт, навіть яскраво-рожеві смужки на небі зникли, що свідчило про дуже скорий прихід прохолодної ночі. Даніель сидів на балконі, байдуже дивлячись в далину, туди, де море та небо зливаються в одне ціле. Внизу ще ходили люди, хтось голосно розмовляв, хтось сміявся. Десь далеко грала ритмічна весела музика. Хлопець, прикусивши нижню губу, підняв погляд у чисте ясне небо. Як тут він відчув що хтось ніжно та м'яко обійняв його за руку. Даніель глянув на Кетрін, яка ласкаво притулилась до нього. Він лагідно поцілував її, теж ніжно приобіймаючи дівчину. 
-Про що думаєш? - запитала Кетрін.
-Та... Так, про маячню всяку. 
-Про маячню...
Вона глянула на його обличчя. Воно було спокійне, розслаблене, але всеодно відображало сумну палітру емоцій та внутрішні переживання. 
-Все гаразд? Ти виглядаєш якось засмучено, - тихо промовила Кетрін. 
Хлопець злегка завагався, а потім ледь чутно сказав:
-Мені бабуся згадалась...
Він опустив голову та заплющив очі. 
-Бабуся?...
-Угу. Вона була просто прекрасною людиною. А я, якщо чесно, не сильно цінив її. Ні, я любив бабусю, але щоб сильно її поважати та дорожити нею, такого не було, про що я дуже жалію. Я зрозумію яка важлива та дорога для мене була ця людина, лише після її смерті. 
Запала тиша. Кетрін ще сильніше обійняла хлопця, намагаючись хоч трошечки розрадити його. Даніель м'яко притулив свою щоку до її голови. На небі почали з'являтися зорі, на вулиці повмикались ліхтарі, піднявся легесенький, приємний, тихий вітерець. Десь далеко досі грала музика, людей на вулиці вже майже не було. 
-Ти... Йдеш спати? - запитала Кетрін. 
-Ні...
Вона глянула на нього одночасно здивованим та збентеженим поглядом. 
-Як не йдеш? Чому?
-Не хочу. 
-Ти прокинувся сьогодні о шостій ранку, пробув увесь день на ногах і не хочеш спати? Пробач, але я тобі не вірю. Пішли. 
-Кетрін, я правда зараз не засну. Іди сама. 
-Даніель, так не можна. Ти ж в могилу себе зведеш. Де ти бачив щоб люди по чотири години в день спали? 
Він промовчав. 
-Ти не робот, щоб без перестанку працювати, - продовжувала дівчина, - глянь на себе. Синяки під очима, змарнів. 
Хлопець все ще мовчав. Запала довга тягуча тиша. Раптом він міцно та несподівано обійняв Кетрін. Атмосфера навколо стала теплою та приємною. «Дякую що ти в мене є», - тихо, майже пошепки промовив Даніель, все ще лагідно обіймаючи дівчину.
Кетрін міцно спала, їй навіть нічого не снилось. Як тут крізь сон почулися якісь слова. Це було схоже на звукозапис, або ніби хтось говорив зі слухавки телефону, голос звучав не так, як вживу. Дівчина повернулась на інший бік, але голос все продовжував говорити. Вона повільно розплющила очі та штурхнула сплячого Даніеля, який лежав до неї спиною, аби він прокинувся. Хлопець повільно повернувся, глибоко дихаючи та заспаними очима подивився на Кетрін. 
-Що таке? - запитав Даніель, потираючи очі. 
-Чуєш щось говорить? 
Він затих, прислухаючись до голосу. 
-Це система оповіщення, схоже щось трапилось, - промовив хлопець. 
В його голосі звучало щось неоднозначне між тривожністю та спокоєм. Диктор говорив невнятно та тихо, тому щоб розібрати те що він каже, потрібно було добре прислухатись. Даніель сперся на ліколь та притих, прислухаючись.
-Сталась пожежа, - невдовзі мовив хлопець, встаючи з ліжка. 
-ЩО СТАЛОСЬ?!
-Пожежа, вставай, швидко одягайся і документи бери. 
Кетрін не могла вмістити цю інформацію у себе в голові. Пожежа? Як? Чому? Вона була сильно стривожена, на відміну від спокійного Даніеля. 
На вулиці була купа народу. Всі стояли та здалеку дивились на палаючий готель. Язики полум'я охопили половину п'ятиповерхової будівлі. Навколо був надзвичайний шум та гамір. Пожежники намагались затушити вогонь, лікарі оглядали людей. Друзі стояли в стороні, спостерігаючи за цим всім. 
-У мене зараз почуття дежавю, - промовив Домінік, - гірше вже, напевно, бути не може. 
-Помовчи, га? - роздратовано мовила Джейн, - накаркай ще. 
-І що далі? - запитала Кетрін. 
-Що далі? Інший готель шукати, - промовив Домінік.
-Ні, - криво посміхаючись, сказала Джейн, - я більше в готелях жити не хочу. 
-Можеш тоді на вулиці просто неба пожити, - мовив Домінік, відводячи погляд в сторону. 
-Ну з одної сторони, - почала Кетрін, - Джейн, можливо, права. Спостерігаючи за останніми подіями, готель - не найбезпечніше місце.
-Ти теж хочеш на вулиці жити? - не дивлячись на неї, промовив Домінік.
-Та чому ж на вулиці? - роздратовано закотивши очі, мовила Кетрін, - можна зняти квартиру. Знаєте ж люди іноді здають їх туристам на кілька днів. 
-Доречі, не погана ідея, - протяжно промовила Джейн, - Даніель, що думаєш? 
Детектив увесь час стояв, замислено дивлячись в одну точку, не звертаючи уваги на те що відбувалось навколо. Він був ніби у якомусь куполі чи вакуумі. 
-Даніель? - ще раз повторив Домінік. 
-Я не знаю, - нарешті відповів хлопець, - ви думаєте, якщо це не випадкова пожежа, то багатоповерхівку підпалити не зможуть? 
-Ага, - промовив Домінік, - якщо  постійно з такою параноєю жити, простіше буде в бункері закритись і нікуди не виходити. 
На горизонті почали з'являтися світанкові промені сонця. 
-Ну шукайте тоді квартиру, - цмакнувши язиком, сказав Даніель, - навіщо ви питаєте, якщо потім всеодно переконаєте мене зробити все по-вашому? 
Всі замовкли. Атмосфера навколо чомусь стала холоднішою. Кетрін тільки зараз збагнула що не бачила Олівера. Вона оглянулась по сторонах, шукаючи поглядом друга. Він стояв осторонь та прискіпливо вдивлявся в обгорілі стіни будівлі, намагаючись щось видивитись. Дівчина зацікавлено підійшла до Олівера, тихо ставши поруч. Хлопець одразу ж помітив її та, повернувшись, промовив:
-О, привіт, красуне, а я вас всіх якраз шукаю. 
-Привіт. А зателефонувати, ні? 
-Зв'язок не працює. 
Кетрін здивовано підняла брови. 
-Як немає? - запитала дівчина. 
-Ну так, немає. Не віриш, сама перевір. 
Кетрін дістала телефон та глянула на значок стану зв'язку - на ньому стояв хрестик. Дівчина збентежено заховала телефон та сказала:
-Ідемо тоді до всіх? 
-Так... Зараз, - він трохи зам'явся, формулюючи свої думки, - Кетрін, вам як сповістили про пожежу? 
-Ну... Диктор по системі оповіщення. 
-Хм, щось тут не так...
-Що саме? 
-Пожежу спричинив електрощиток. Вся електрика, відповідно, вимкнулась. Як тоді спрацювала система оповіщення? 
-Стоп, звідки ти знаєш що пожежу спричинив електрощиток? 
-Підслухав розмову двох пожежників. 
-Вони спілкувались англійською? - здивовано запитала Кетрін. 
-На диво так. 
-Знову електрощиток, - сама до себе промовила дівчина, - чомусь мені здається що це було не випадково. 
Олівер запитально глянув на неї, чекаючи пояснення її думки. 
-Електрощиток у бібліотеці, електрощиток в готелі, фотографії електрощитків у телефоні дівчини з ресторану. Може воно все якось зв'язано між собою?
Хлопець замислено відвів погляд. 
-Можливо... Добре, ідемо до всіх
Кетрін та Олівер повернулись до інших. Джейн, Домінік та Даніель були чомусь занепокоєні.
-Даніель? - тихо промовив Олівер, акуратно торкаючись його плеча. 
Детектив обернувся, із таким ж стривоженим та збентеженим обличчям глянувши на нього.
-У вас щось трапилось? 
-Ми тільки що бачили ту дівчину що була вчора в ресторані. У неї в руках були якісь інструменти та пуста пляшка. Вона дуже швидко побігла в невідомому напрямку. 
-Тобто це зробила вона? - тихо промовила Кетрін. 
-Схоже на те, - відмовів Домінік.
-Як побігла? - запитав Олівер, - почала втікати, чи що? 
-Ну так, - промовив Домінік. 
-Я чув розмову двох пожежників, - почав Олівер, - цю пожежу спричинив електрощиток. 
-Електрощиток? - перепитав Даніель. 
-Так. 
-Ну тоді все сходиться, - промовив Домінік, - тому ця мадам  фотографувала приміщення готелю. 
-І тому в неї були фото інших електрощитків у галереї... - мовила Джейн. 
-А як нам тоді вийти на неї? - замислено промовив Даніель. 
-Ну... У мене є її фото, - почала Джейн, - по них можна знайти її в соц-мережах. Може там є ще якась інформація. 
Запала пауза.
-Звідки ти взяла її фотографію? - запитав Даніель, пильно дивлячись на неї.
-Поки ти вчора розбирався із тією дівчиною, Джейн її сфотографувала, - промовив Домінік. 
Даніель відвів замислений погляд. Сьогоднішній день має бути цікавим.