ГЛАВА XVII „ДЕНЬ, КОЛИ НІЧОГО НЕ ВІЩУВАЛО БІДИ”

Настав вечір. Знову йти на пляж ніхто не захотів. Всі вдосталь накупалися зранку. Було вирішено піти прогулятися вечірнім  містом і, заодно, зайти кудись повечеряти.     
Повітря було свіже. Навіть вже може трохи і  прохолодне. Кетрін та Даніель спокійно та мило йшли збоку, ніжно, та якось навіть по-британськи взявшись за руки, лагідно переплітаючи між собою пальці одне одного. Домінік та Джейн про щось бурхливо сперечались, що і не дивно. А Олівер лише іноді вставляв дотепні коментарі в їхню дискусію, то на користь Джейн, то Домініка. Друзі зайшли в невеликий ресторанчик, який був розташований під відкритим небом на невеликому оглядовому майданчику, з якого відкривався фантастичний вигляд на морський берег. Частину майданчику займали хаотично розставлені круглі коричневі столики, по боках від яких стояли декоративні пальми із ліхтариками. А його інша половина була повністю вільна. Детективи сіли за один із столиків. Із боку моря подув приємний вітерець. Друзі зробили замовлення. Як тільки офіціант відійшов від їхнього столику, Домінік мовив:
-Ех... Щось тут ніхто англійської нормально не знає. Погано це. Англійська зараз дуже важлива без неї нікуди. 
-Тобі легко говорити, друже, - почав Даніель, - ти народився в Британії і з дитинства нею розмоаляєш. Ти хоч якусь іншу мову, окрім своєї рідної знаєш? 
-Я? Емм... Ну... А ти? 
-Я знаю. 
-Яку? 
-Іспанську. 
Кетрін здивовано глянула на нього. 
-Тільки не говори що ти не знала, - відповів її Даніель.
-А звідки я мала знати?!
-Я думав тобі хтось розповів.
-Як ти її вивчив?! 
-У нас в школі вивчалась іспанська. Я ще плюс до репетитора ходив і на розмовному рівні я її добре знаю.
-Я не здивуюсь якщо виявиться що ти і на китайські розмовляєш. 
-Ахах, ні, на китайські ні). 
Домінік тихо сидів, щоб не привертати до себе уваги. На оглядовому майданчику не дуже голосно грала музика. 
-Ну і? - не вгамовувалась Кетрін, - скажи тоді щось іспанською! 
Даніель посміхнувся та після кількох секунд роздумів сказав: 
-Si juntos entonces hasta el final).
Кетрін хлопнула очима, здивовано дивлячись на нього, не розуміючи ні слова, як і всі присутні. 
-І що це означає? - не витримав Домінік. 
-Нехай це залишиться секретом), - не довго думаючи, відповів Даніель.
Домінік відвів погляд, невдоволено при цьому хмикнувши. 
-Твоя черга), - мовив Даніель, глянувши на Кетрін. 
-Що? - перепитала вона. 
-Скажи щось італійською.
-Ага! - підтримав Домінік, а якщо ти ніяка не італійка, а просто понтуєшся?
-От уже нема її чим зайнятись, тільки понти кидати), - мовила Джейн. 
-А якщо? Я ні разу не бачив доказів що вона з Італії. Лише на словах чув.
-Se non mi credi che sono italiano, puoi controllare il mio passaporto), - неочікувано мовила Кетрін. 
-А тепер на англійські, будь ласка), - промовив Домінік. 
-Non parlerò inglese finché non crederai che sono italiano, - байдужим тоном відповіла Кетрін. 
-Зараз, хвилинку, - раптом мовив Домінік. 
Він дістав з кишені телефон, відкрив Google  перекладач та увімкнув функцію голосового введення. 
-Тепер говори), - поставивши телефон біля неї, сказав Домінік. 
Всі почали тихо, щоб не привертати до себе багато уваги, сміятись. 
-spegnere il traduttore. Altrimenti, ora inizierò a parlare in slang che il tuo programma non tradurrà).
Програма переклала слова Кетрін. Домінік глянув на екран, після чого відповів:
-Добре, переконала. Тільки перестань мудрувати, благаю. 
Кетрін розміялась та сказала: 
-Гаразд, більше не буду).
Невдовзі офіціант приніс замовлення. Компанія охотно розпочала вечеряти. Під яскравий рожевий захід сонця та приємну мелодію, яка звучала на майданчику, їжа ставала ще смачнішою. В якийсь момент почулася ритмічна музика. По чіткому ритму можна було зрозузуміти що це вальс. Деякі із відвідувачів вийшли на вільну частину майданчику та почали танцювати. І деякі це робили так вміло, ніжно та романтично, що аж дух захоплювало. Джейн благально  глянула на Домініка. Хлопець одразу зрозумів що у неї на думці. 
-Ні, ні, навіть не думай, - відповів хлопець на її погляд.
-Та ну Дом... Будь ласка. Подивись як це класно. Ти ж вмієш вальс танцювати, пішли. 
-Джейн ні. Я не хочу. 
-Ну ко-о-отику, ну давай, дивись як класно. Бо поки ти наважишся, музика вже закінчиться. 
Джейн ще кілька секунд понила і Домінік, зітхнувши, погодився. Дівчина радісно взяла його за руку та "потягягла" до вільної частини майданчику. Домінік однією рукою ніжно обійняв тендітну талію дівчини, іншою взяв її руку до своєї. І з наступного такту вони ритмічно закружляли разом із іншими парами. Кетрін трохи зам'ялась. Вона знала що Даніель ніколи не погодиться і так швидко його впросити у неї не вийде. 
-Шкода мені немає з ким піти танцювати, - дивлячись на Джейн та Домініка, мовив Даніель. 
Кетрін здивовано глянула на нього. 
-А я? - обурено запитала дівчина.
-А ти хіба вмієш танцювати вальс?)
-Вмію. Бейкер, що за думки? 
-Ну може тоді продемонструєш?)
Кетрін облизнула верхню губу, відвівши погляд. Після чого різко глянула йому в очі і зовсім тихо, ледь-ледь чутно сказала:
-Ну може тоді продемонструю...)
Вони взялись за руки та галантно пройшли до інших танцюючих пар. Даніель обійняв свою кохану за її струнку та витончену талію так ніжно і акуратно, ніби тримав крихку хрустальну троянду. Пара тендітно почала кружляти разом із всіма. Тоненька літня сукня Кетрін, від легенького грайливого вітерцю, акуратно розвіювалась, то трохи підіймаючись, то знову опускаючись. Хлопець захоплено розглядав її глибокі, бездонні очі. Чарівні, лагідні та ясні, як світанкове небо у зимову пору. В них відображалась ціла палітра самих різних яскравих емоцій, від якоїсь милої дитячої  розгубленості, до гарячої, істинної та відданої любові. Вона заворожено дивилися прямо на нього, уважно вивчаючи кожнісіньку рису його обличчя, ніби намагаючись на вічні віки закарбувати його прекрасний та милий образ у своїй пам'яті. Образ такого мужнього, сміливого, ніжного, люблячого та відданого хлопця, рівних якому на цій планеті не було, немає і більше ніколи не буде. Їхні погляди так міцно зачіпилися один за інший, що їх вже, напевно, ніщо не могло б розлучити. Пара танцювала так чітко, вміло та вишукано, ніби все життя разом, нерозлучно кружляла у вальсі. Під час усього танцю, ні Кетрін, ні Даніель не проронили ні єдиного слова. Вони ніби обоє втратили дар мови, моментально забувши всі слова. Лише під самий кінець танцю, коли торжественно лунали останні мінорні акорди, хлопець, облизнувши губи, тихо, ніби стараючись не розрушити ту зворушливу та ніжну атмосферу, сказав: «Я тебе кохаю, Кетрін. І завжди буду кохати, не дивлячись ні на що». І ось, як ніби могутній грім посеред теплої літньої зливи, пролунав останній, завершальний, яскравий септакорд, відлуння від якого стоголоссям розійшлося по всій окрузі.
Вже було досить пізно, але, не зважаючи на це, по вулиці все ще ходило багато люду. Чи це були єгиптяни, чи такі самі туристи, яким теж немає чим зайнятись, невідомо. Всюди було освітлення. То у вигляді звичайних фанарів, то у вигляді підсвітки на пальмах, які там траплялися на кожному кроці, то у вигляді яскравих вивісок із назвами кафе, магазинів, ресторанів та готелів. Серце до сих пір вискакувало із грудей, а розум не відпускали приємні емоції після того чарівного та прекрасного вальсу. Цілих п'ять хвилин того зворушливого танцю ніби перетворились на одну коротку секунду, яка, схоже, більше ніколи не повториться. Вулиця, якою вони йшли, була досить широкою. На ній не було проїжджої частини, це була дорога лише для пішоходів. І не дивно, адже поселились друзі в туристичному районі міста. Там таких вуличок із крамничками просто не перелічити. Компанія спокійно, не поспішаючи, йшла в готель, балакаючи про щось пусте. Вони були розслаблені, задоволені та може зовсім трішечки втомлені. За цей один день вони вже встигли добре відпочити та хоч на хвильку забути про небезпеки, купу таємниць та загадок. Від цього аж ніби і  дихати ставало якось вільніше і легше. 
Як в один момент, зовсім близько, в семи - десяти метрах попереду щось дуже яскраво спалахнуло. Цей неочікуваний спалах супроводжувався голосним коротким та різким грохотом, як при вибусі. Над землею чорно-сірим стовпом почав підійматися густий, кудлатий дим. Одна з дерев'яних будівель, недалеко від якого в той момент йшли друзі,  із голосним грохотом завалився. Частини від неї почали розлітатись по всій окрузі. Навкруги почалась суматоха, паніка та крики. Що це було? Хто це зробив? Було купа питань, на які зараз було неможливо отримати відповіді. Кетрін та Джейн загубились в натовпі. Дівчата були неушкоджені, уламки будинку їх не зачепили, але проте вони дуже сильно налякані та стривожені. Кетрін та Джейн почали намагатися знайти інших. Вони навмання пробиралися крізь натовп, який рухався в протилежну сторону від місця події. Відійшовши трохи ближче до розваленого будинку, Кетрін помітила, що під невеликим завалом, як потрьопана лялька, валялось непорушне тіло Даніеля. Серце розпачливо боляче тьохнуло, при баченні такого. 
-Д-даніель?.. 
Вона завмерла на місці, на очі навернулись сльози. У цей момент дівчат взяли за руки рятувальники та почали відводити від завалу. 
-Зачекайте! - промовила Кетрін крізь плач, - там під завалом мій хлопець! 
Один із рятувальників сповільнив ходьбу та промовив: 
-Міс, заспокойтесь. Вам там знаходитись небезпечно, спецслужби зараз розберуть завал. 
Дівчат поверхнево оглянули лікарі - ніяких травм у них не було. Невдовзі їх знайшли Олівер та Домінік. Кетрін сиділа на бровці, обхопивши руками коліна та запухшими і червоними від плачу очима дивлячись у пустоту. Її дихання було судомне, руки трусилися, сльози все ще безперервно лились із блакитних очей. Невже це все?.. Фантазія уже будувала море сюжетів подальшого розвитку подій, але жоден з них не був втішним. 
-Кетрін?.. - промовив Олівер, присівши поруч з нею. 
Мовчання. 
-Кетрін? - повторив хлопець. 
-Що?.. - тремтячим голосом відгукнулась дівчина. 
-Заспокойся, я тебе благаю, - стурбовано промовив Олівер, - з ним... Все буде добре... Напевно...
-Не чіпай мене. 
Олівер важко зітхнув та підвівся на ноги. Кетрін так само, із малесеньким, але таким палким та гарячим вогником надії у погляді продовжувала дивитись у сторону розваленої будівлі. Чи довго ще друзі стояли там, чи коротко, але раптом, між людей показалась знайома постать. Дівчина різко підвелась, чим заставила схаменутись й інших, та, придивившись до силуету, впізнала в ньому Даніеля. Зовнішньо з ним все було в порядку, за виключенням невеликої садини на чолі. Кетрін, побачивши його та все ще не вірячи своїм очам, кинулася йому назустріч. Вона тремтячими руками міцно обхопила його шию, заховавши очі в його грудях. Аж зараз вона відчула себе у безпеці, за його міцною, кремнієвою спиною. Дівчина вся тремтіла. Даніель майже ніколи її такою не бачив. Впевнена у собі, вперта, горда, зухвала дівчина перетворилася на хрупку пошарпану ляльку. Хлопець й сам був сильно пригнічений, наляканий та схвильований, але Кетрін було ще гірше. Даніель знайшов у собі сили підтримати дівчину. Він ніжно обійняв її, промовивши:
-Чш-ш-ш, заспокойся, Кетрін, тихо...
Його голос звучав не менш занепокоєно. Зазвичай розмірене дихання хлопця, було судомним, нервовим. 
-Я... Думала, - почала дівчина, захлинаючись власними слізьми, - що... Ти...
Вона міцніше притулилася до нього, напружено стиснувши пальці на тканині його футболки. 
-Тихенько, Кетрін, не плач... Ш-ш-ш... Зі мною все гаразд, бачиш? Моя червнева півонія, перестань плакати... Все добре... 
Він сильніше обійняв її, періодично погладжуючи по голові. Поступово істерика почала вгамовуватись. Їхнє дихання знову стало спокійне, розмірене, тихе, хоча іноді ще чулися нервові схлипування дівчини. Домінік, Джейн та Олівер вирішили їх не чіпати, а дати заспокоїтись і прийти в себе. Вони лише полегшено спостерігали зі сторони. Даніель, ніжно взявши її за підборіддя, підійняв її голову, любляче глянувши в її червоні, запухші очі. 
-Заспокоїлась? 
Вона повільно кивнула, ще раз судомно схлипнувши. Дівчина глянула йому в обличчя. Спокійне, але водночас стривожене. Даніеля хвилював не його стан. Він уже давно забув про те, що йому ледь не пробило голову. Його більше хвилювала дівчина. Кетрін занепокоєно зачепилась поглядом за рану на його чолі, з якої, правда вже не так інтенсивно, але досі лилася яскраво-червона кров. Даніель, зрозумівши хід її думок, тихо промовив:
-За це не переживай. Це незначна подряпина. Все гаразд. 
Дівчина лише похитала головою. 
Даніеля направили до міської лікарні, щоб йому обробили ранку на чолі, яка була спричинена одним із дерев'яних уламків, та якісніше обстежили, чи немає у нього якихось серйозніших травм та порушень. Решта чекали його біля будівлі.
 Даніель сидів на кушетці та важким поглядом дивився в одну точку, поки лікар переглядав його медичну картку. В голову лізли купа варіантів причин ставшогося. 
-То ви не місцевий? - раптово запитав лікар. 
Даніель повільно, ледь помітно кивнув, не дивлячись на нього. 
-Британець... - сам до себе мовив чоловік, - і чому ви сюди приїхали?
-У відпустку.
-Ммм... Ким працюєте, якщо не секрет?
У лікаря, на диво, була дуже хороша англійська.
-Вам так важливо це знати? - вперше глянувши на нього, запитав Даніель. 
-Та ні, просто із вашої медичної картки  чорнила від ручки скоро капати почнуть, тому й цікавлюся, чи ви просто дуже  незграбний, чи у вас складна небезпечна професія. 
Із цих кількох реплік фахівця, можна було зрозуміти, що він досить прямолінійний. Даніель строгим поглядом глянув на нього, після чого сказав:
-Я працюю в правоохоронні сфері. Детектив я.
Чоловік одразу ж поміняв своє ставлення до нього. 
-Справді? Детектив це дуже поважна особа.
Він показався Даніелю трохи дивним. Це трохи насторожувало. Лікар оглянув хлопця. У нього не було нічого серйозного. Лише невелика садина на чолі, спричинена, схоже, якимось крихітним уламком. Лікар почав обробляти ранку.
-У нас давно якісь незрозумілі речі відбуваються, - почав чоловік.
Даніелю раптом стало боляче. Він скривився, різко вдихаючи, після чого знову розслабив обличчя. 
-Які такі речі? - запитав детектив. 
-Все почалось з того, що місцеві вчені та археологи захотіли краще дослідити деякі піраміди. В день коли вони подались туди, сталась сильна гроза. Одна із блискавок влучила в їхнє авто. Ніхто, на щастя, не постраждав, але експедицію відмінили. Деякі із місцевих забобонних людей, запевняють що це єгипетські фараони не пускають простих осіб до своїх гробниць. Звісно, це абсурд, нічого такого не буває, і на той момент більшість це розуміли,  блискавка це був просто банальний збіг. Але після цього почало відбуватися ще більше дивних речей. Одразу ж після грози, наступного дня, біля однієї із пірамід туриста вкусила ядовита змія. Але це, звісно, теж збіг. Потім у давній  бібліотеці, де зберігаються багато книжок з історії про стародавній Єгипет, різних старовинних книг та документів, біографії багатьох фараонів і все тому подібне, сталась пожежа, під час якої багато цінних паперів просто згоріло. І от тепер - вибух на одній із вулиць туристичного району міста. Зрозуміло, що ці події ніяк не пов'язані одна між одною, що багато чого додумує наша фантазія. Але я думаю що цей вибух - це вже не випадковість.
Даніель промовчав. Він і не знав що сказати на це чоловікові. Невдовзі фахівець завершив свою роботу. Детектив подякував, забрав свою медичну картку та вийшов за двері. Інші вже давно були вільні та чекали його на вулиці. 
-...це якийсь капець, - мовив Домінік, - у мене тоді аж мурашки по спині пройшлися. Ніколи не думав що я це скажу, але я по-справжньому злякався. 
-Не ти один, - відповіла Кетрін, яка вже встигла трохи оговтатись, - ми всі добре перелякались. 
-Я думаю цього краще більше не обговорювати, - сказала Джейн, - було, і було. Просто потрібно надалі бути обережнішими та не розслаблятись. 
-Повністю з тобою згоден, - погодився Олівер. 
-Мені всеодно якось не по собі, - промовив Домінік, - воно ж саме по собі не вибухноло. Це вчинили чиїсь нехороші руки. І ті "руки" ще, скоріш за все, ще бродять на свободі цим містом. 
Після цих слів запала тиша. Домінік був правий. Злочинця ще не спіймали. Ніхто не знає що він, чи вони зроблять далі. 
-Залишатися у цьому місці небезпечно, - продовжив хлопець. 
-Ну і що ти пропонуєш? - мовила Кетрін, - відмінити бронь в готелі і повернутись додому? 
-Я не знаю. 
-Це не вирішується на вулиці о третій годині ночі під лікарнею, - сказала Джейн, - до речі, де так довго ходить Даніель? 
-Та мав би вже повернутись, - задумливо промовив Олівер.
-Може в нього щось серйозне?... - відвівши погляд, тихо мовила Кетрін. 
Олівер потиснув плечима. Під лікарнею було ще чимало люду. Схоже, це теж були потерпілі. Звідусіль чулися швидкі та схвильовані розмови на арабській, які, чомусь, трохи діяли друзям на нерви. Кетрін, впершись у невеликий парканчик, який був за її спиною, безперервно пиляла поглядом вихід із лікарні, надіючись на кожний рух вхідних дверей. Як, нарешті, звідти показався Даніель. Друзі, помітивши його, пішли йому на зустріч. 
-Ти де так довго був? - одразу ж запитала Кетрін, коротко обійнявши його, - щось серйозне? 
-Таа... Ні. Все гаразд. 
-Ти до зараз так сильно переймаєшся тим інцидентом? - запитав Олівер. 
-Не тільки. Мені потрібно вам дещо розказати. 
Детектив коротко переповів іншим про те що йому розказав лікар. 
-Я ж говорю, - промовив Домінік, - тут небезпечно залишатися. 
-Я теж так вважаю, - мовив Даніель. 
-Але той ж чоловік сам сказав що більшість цих подій просто банальні збіги обставин, - мовила Кетрін.
-Ну і що будемо робити? - запитала Джейн. 
-Над цим треба добре подумати, - сказав Даніель, - і краще це зробити вдома та на свіжу голову, а не тут вночі. 
-Повністю підтримую, тому пішли вже в готель, - втомлено сказала Кетрін. 
Уже через годину Даніель лежав у ліжку та ніби під гіпнозом дивився в стелю. Кетрін ще "крутилася" кімнатою, то волосся витираючи, то піжаму шукаючи. Невдовзі дівчина теж прилягла біля хлопця. Вона глянула на нього, зачіпивши свій погляд на невеликій пов'язочці на його голові. 
-Боляче? - запитала Кетрін. 
-Ні, - відповів Даніель, не дивлячись на неї. 
Вона лягла ближче, обійнявши його за плече. 
-Я... Думала, що більше ніколи тебе не побачу... 
На її очі знову почали навертатись сльози. Даніель побачив, що Кетрін зараз знову розридається. Бачучи її в такому стані, серце безпомічно розривалось на шматки. Хлопець ласкаво притулив її до себе. 
-Кетрін, ну не плач, - стурбовано почав Даніель, - все ж гаразд, чого ти? 
Він залишив на її чолі м'який, люблячий поцілунок. Потім взяв її руку і знову подарував ніжний поцілунок. Дівчина сильно стиснула повіки. По її щоках покотилося дві крупних сльози. 
-Чш-ш-ш, перестань, - розчаровано продовжував хлопець, - коли я бачу твої сльози, мені робиться погано. Заспокойся, моя півонія... 
Вона повільно проковтнула гіркий комок в горлі та, судомно видихнувши, притулила голову до його грудей. Оговтавшись, Кетрін тихим, тремтячим голосом запитала: 
-Як це взагалі сталось?.. 
-Я сам не зрозумів, - ласкаво погладжуючи її волосся, почав Даніель, - в якийсь момент мені почувся грохіт. І через кілька секунд я вже був там, де ви мене знайшли. Ми ж ніби йшли поряд. Як ми розділились?
Він обережно стер із її щоки сльозу. 
-Не знаю ...може нам дійсно краще поїхати звідси? - запитала Кетрін, витираючи обличчя від сліз.
-І куди ми подамося? Додому? 
-Ну... Не знаю... Може...
Вона обірвалася на півслові. Хлопець запитально глянув на неї. 
-Не знаю, - зітхаючи, відповіла Кетрін. 
-От і я про що. Завтра все це вирішимо. А зараз спати, нам потрібно відпочити. Все. Ні про що не переживай. Думай лише про хороше. Чуєш? Я буду поряд).
Вона стримано кивнула, нарешті злегка підійнявши кінчики губ в посмішці.