Ліс чекає

Жінка, яку мені порадили, була радше схожа на відьму, ніж на знахарку. Вона сиділа в кріслі-гойдалці на критій веранді, мала пронизливий погляд і стрекочучий голос.

-- Ти певен, що хочеш про те знати? -- жінка встала з крісла.

Судячи зі слухів, вона часто ворожила на кавовій гущі та воску, іноді давала поради. І мешкала на околиці села. Саме тому я прийшов до неї. Хто як не вона могла знати, що тут відбувається.

Ось тільки її одповідь мене трохи спантеличила.

-- Звісно, хочу. Інакше навіщо б я приходив?

Вона підійшла до невеликої шафки й дістала звідти маленьку записну книжку.

-- Ну що ж, це твій вибір, Сашенько. Але перш ніж я щось скажу, раджу подивитися на це...

На відкритій сторінці був перелік імен. Більша частина яких була злегка закреслена, біля інших стояли галочки. І ще дивніше, майже всі закреслені числились серед зниклих безвісти. Так от воно що, нарешті, після довгих пошуків, я знайшов того, хто був пов'язаний зі всіма зниклими. Оце так пощастило.

-- То ж всі вони приходили до тебе? -- я подумки зазначив, що поруч з галочкою стояло ім'я мого близького знайомого, Павла Пийсама.

-- Приходили, -- однозначно відповіла знахарка, повертаючись до крісла.

-- Чому?

-- Причин багато й у кожного своя. А що до деталей, звертайся сам до тих, хто повернувся, але тут гарантій ніяких немає -- це все ж особисте. -- Вона дуже вміло стримала мій професійний запал. Що на те сказати. Навіть тут хочуть дотримуватися конфіденційності.

-- Добре, -- я повернувся до списку. Навряд чи мій знайомий буде щось приховувати від мене. -- Я бачу в тебе тут Павлик відмітився? Я так розумію, що галочки -- це ті, що повернулися?

-- Авжеж, правильно розумієш. Ти нічого такого не думай, я до їх зникнення не причетна, вони самі обрали свій шлях.

-- І що, Павло також?

-- Так. Він кілька разів приходив із приводу своєї пристрасті до спиртного. Проблема була в тому, що всі мої спроби допомоги йому нічим не увінчувалися. Павло виявився дуже нервовою людиною, його досить легко вибити з колії. Творча людина.

-- Дивно, адже зараз він й краплі в рот не бере, -- заперечив я, згадавши свій останній візит до знайомого.

-- На днях, -- продовжила вона, не звернувши уваги на моє зауваження. -- Павло прийшов до мене, щоб порадитись. Йому наснився сон. Досить дивний сон. Ніби в лісі на нього чекає будинок. Щодня він манив все сильніше і сильніше. Заклик був настільки сильним, що Павло й справді вирішив до нього навідатись.

-- Містика якась, -- я не можу таке розслідувати. Якийсь заклик до справи не пришиєш.

-- Містика чи ні, але коли Павло повернувся, то сказав, що сеансів більше не потребує. Я не повірила, бо на ньому обличчя не було. Щоправда, спочатку він навіть не міг вимовити жодного слова, втім як і решта.

-- То вони також побували в лісі? І теж бачили той будинок? 

-- Так, мало з тих, кому пощастило більше, повернулися. І ніхто з них не захотів розповісти, що з ними сталося. Єдине, що вони згадували, то один й той же великий будинок.

-- Скажи, а якщо я піду до нього, чи зможеш прочитати моє майбутнє? Повернуся я чи ні?

Вона похитала головою.

-- Я можу передбачити, чи повернешся з лісу, а не з нього. Його магія настільки сильна, що навіть я не можу зазирнути в долю людини, яка зважиться піти туди.

Яка нісенітниця. Магія ще якась. Щоб якийсь будинок був причетний до зникнень людей -- це просто абсурд.

Від знахарки я вийшов у роздумах.

Зовсім і не будинок міг стати причиною людського страху. Мало які хижі тварини блукають околицями. Вовки наприклад, ведмеді. Торік, у сусідньому містечку, з цирку тигр втік, то ми його цілий тиждень ловили. Стільки шуму було, люди боялися заходити не те щоб в глиб лісу, а й на околицю. Може, й цього разу трапилося щось подібне.

Поговорив з місцевими. Переконався, що розмовляти не хочуть. Так, були в лісі, так, заходили до будинку, якщо цікавить, що там сталося, сам сходи.

Як то не було, про всяк випадок, вирушаючи до лісу, я прихопив із собою транквілізатор. А надвечір, повернувшись додому, вже чітко знав, там немає жодного будинку. І якщо хтось думає, що я недостатньо глибоко заходив, то з радістю поміняюся місцями з цим ентузіастом.

Мене оточують одні містифікатори.

Втім, безглуздо звинувачувати когось у своїх помилках, тому з мого боку було прийняте рішення, дочекатися початку грудня. Голі дерева дозволять оглянути ще більшу територію. Сам огляд я призначив собі за місяць. Але повернувся до цього питання значно пізніше, коли вже стало дуже холодно і випав сніг. Ненавиджу холод. У такі дні краще сидіти вдома, біля каміна і сьорбати гарячий чай, навіть не вислвуючи носа на вулицю. Все було б саме так, якби не сталося ще кілька зникнень. Деякі свідки стверджували, що ті вирушили до лісу за ягодами та грибами. Начальство одразу поставило всіх на ноги, їм не подобалося, що справа не рухалася з місця. Ніби це не вони завоювали мене роботою останнім часом. Усі мої попередні припущення, що місцеві самі винні, були їм як кістка в горлі. Нічого більше не залишилося, як самому шукати доказів в лісі.