Глава 2. Потяг у нове життя

Потяг набрав чималих обертів, тепер дівчину ніхто не зупинить. Ось тільки зараз Аврелії потрібно було проскочити повз контролера. Без квитка, дівчину стовідсотково висадять на першій ліпшій станції, до того ж ще і штраф випишуть. Такий розклад її не влаштовував. Обережно відсунувши дверцята, Аврелія визирнула. Жінка чималих розмірів із грубими рисами обличчя нікого не пропускала. Вона була схожа на собаку-шукачку, яка знайде будь-якого злодія чи правопорушника. Потрібно було діяти дуже швидко.

— Вибач Матильда, але тобі доведеться посидіти у валізі.

Витягнувши непотрібне лахміття, Аврелія звільнила місце для кішки. Якщо контролер про неї дізнається… Краще про це зараз не думати. Дівчина запхала валізу в дальній кут під ліжком, можливо, так її не помітять. А непотрібні речі викинула через вікно.

Аврелія знову тихенько виглянула, ще три купе й жінка дістанеться до неї. Поки контролер відволікався, дівчина непомітно прослизнула й дісталася тамбура. Присівши навшпиньки, вона стала вичікувати, доки не закінчиться перевірка.

Усе йшло добре за планом, доки із сусіднього вагона не прийшла дівчина. Вона відчинила двері і сполошила Аврелію. Її спіймали на гарячому.

— А що ви тут робите? — поцікавилася дівчина. — Ви що? — вона жахнулася, прикривши рота рукою.

Аврелія підвелася, її жахно стало трусити. Невже її, справді, зловили? За одним гріхом іде наступний. Машинально, дівчина почала покусувати нігті, за що дістала по руках. Ступор, заціпеніння, шок. Аврелія роззявила рота. Зовсім незнайома дівчина посміла її вдарити по руках?!

— Жінка аристократичного світу не мусить гризти нігті, — дівчина була обурена таким неподобством. — До того ж ви присіли навпочіпки, це порушення правил справжньої леді. А якби вас помітив чоловік, щоб він міг про вас подумати?

Таких макоцвітних особин Аврелія зустрічала й не раз. Але, це вперше, коли хтось вичитував її за якусь нісенітницю. Просто безглуздя, аристократка, навіть не помітила, що перша порушила власні правила. Ситуація почала дратувати, але йти Аврелії було нікуди. Жінка-контролер перевірила лише двох. Аврелія споглядала за жінкою потай, щоб розуміти, коли можна буде повернутись.

— Ви що, мене не слухаєте? — дівчина смикнула Аврелію за руку. — Ігнорування це…

— Дістала, — огризнулася Вільєрс. — Іди куди йшла.

Дівчина витріщила очі, вона явно ніколи не отримувала таких відповідей. Варто було Аврелії на мить відвернутися, щоб перевірити контролера, як вона почула схлипи. Нахмуривши брови, Вільєрс обернулася і побачила, як дівчина розплакалася. Така молода особа, а в душі все ще дитина.

Аврелія посміхнулася, на якусь мить вона повернулася в дитячий будинок, що скалічив не одне дитинство. Усі її спогади були подряпані та розірвані на сотні шматочків. Від дитинства нічого не залишилося, всередині була, лише сама темрява. Однак Аврелія не дожила останні роки в тому будинку, не витримала та втекла. На її місці, аристократка не витерпіла й години.

Дівчина дістала з невеликої оксамитової сумочки бавовняну хустинку, щоб витерти сльози. Аврелія відразу помітила дорогу річ, мабуть, дівчина була дворянського походження. Одягнена вона була в сукню гірчичного кольору із шовкового креп-шифону, що був оброблений оксамитовими стрічками карамельно коричневого відтінку. Спідниця із шовкової тафти, знизу прикрашена двома рядами рюшів.

«Скільки ж грошей вона витратила на таке мистецтво?» — заздрість почала вгризатися в Аврелію.

Але найбільше Вільєрс вразив пришитий вручну мереживний балаез на стрічці, виготовлений із машинного мережива. Дівчина була не із середніх кіл аристократії, зовнішній вигляд так і кричав про це.

Тільки після того, як Аврелія оцінила її одяг, вона звернула увагу на зовнішність дівчини. Маленьке личко, зовсім, як у дитини. Виразні блакитні очі, що ще яскравіше сяяли з білявим волоссям. Мармурова шкіра, на яку вона витрачала не менше грошей, ніж на гардероб, виглядала майстерно. Білі брівки будиночком і маленькі пухкі губки, які вона, стовідсотково забруднила тональним кремом. Але і з рум’янами вона теж трохи переборщила, ніякого натурального рум’янцю. Її незграбність одразу потрапляла на очі, але й у цьому був свій шарм. Однак її особливість була в іншому, вона була альбіносом, еталоном вищої вроди.

— Я лише хотіла, — схлипуючи, вона намагалася пояснити свою нетактовність. — А ви…

Вона продовжувала цей балаган. Аврелія скривила обличчя, ще не вистачало їй заспокоювати дітей. І чому ця аристократка без власної слуги? Вона ж мала, як і всі інші тягати прислугу із собою.

Аврелія подивилася на жінку-контролера, та якраз звернула на них увагу.

— Чорт, — вилаялася Вільєрс. — Я вибачаюся, що образила вас, у мене невдалий день, — Аврелія швиденько придумувала виправдання своїм словам, щоб незнайомка вгамувалася.

— Це звучить не щиро, — вона почала ще більше плакати.

Аврелія готова була вдарити себе в лоба від абсурдності цієї ситуації. Вона ніколи не думала, що їй доведеться бути нянькою для юної леді.

— Вибачте, це моя провина, — мовила Аврелія, вмикаючи свої акторські здібності.

Сум, жаль, саме це зараз їй потрібно було зіграти. Одне із найскладніших завдань для Вільєрс.

— У мене сьогодні був невдалий день, і я… — Аврелія стежила за кожним м’язом свого тіла. — Не хотіла зриватися на вас, вибачте.

Вільєрс опустила голову, ніби відчувала провину. Але аристократка, напевно, не помітить, як глибоко в душі Аврелія усміхалася.

— Анна, — несподівано представилася дівчина, втираючи свої соплі. — Анна Марія Невілл.

Аврелія підвела голову, тепер можна було спокійно зітхнути, адже вони більше не привертали увагу перевіряючої.

— Ви ж ховалися тут від тієї жінки? — поцікавилася Анна, вказуючи кудись у далечінь.

Аврелія простежила за її жестом і злякалася. Вона все-таки недооцінила Анну Невілл, дівчинка виявилася проникливою.