Пролог

Поряд вдарила гроза, але дівчинку це не злякало. Аврелія сховалася під ковдрою і вкотре промовляла пісеньку-захист від чудовиськ, якої її навчила мамінька. Їй розповідали про те, що монстри ховаються під ліжком, у тіні та найпотаємніших куточках кімнати. Вони мають пазуристі лапи та дивні вуха, величезні очі та скалічені тіла, довгі руки та товсті черевця. Швидко перебирають ногами й завжди досягають своїх цілей.

Саме такою Аврелія бачила свою виховательку дитячого будинку. Ця стара жінка завжди поводилася з дітьми, ніби з худобою. Вона порушувала всі моральні принципи, однак ніколи не отримувала покарання за свої дії. Хто ж дітям повірить?

Кожна дитина, що пробула тут, хоча б п’ять днів, мріяла, якнайшвидше покинути це місце.

Ось і зараз була одна з таких ночей, коли кожна друга дитина молилася не стати жертвою тиранічної виховательки. Швидше наглядачки, що полонила багато душ. Ніхто не покидав ліжка. Діти знали, якщо Валейт увійде до кімнати й у ліжку не виявиться, хоча б однієї дитини, то всім буде несолодко. Ось і Аврелія зараз співала про те, щоб ця стара карга не увійшла до їхньої спільної кімнати.

Стіни всередині будівлі були старими та тонкими, тож кожен шерех відчувався у вухах. Аврелія чула, як крізь тишу прокрадаються чужі кроки. Це була наглядачка, вона точно йшла в бік їх із сусідкою кімнати. Аврелія вчувала, як дівчинка навпроти плаче. Нехай вона намагалася опанувати себе, але у неї нічого не виходило.

— Мої солодкі, ви ж пам’ятаєте, що вам час спати? — коридором пролунав жахливий, пискливий голос.

Це точно була вона. Писк, що створювала ротова порожнина цієї жінки, продирався, навіть у найглибший сон. Не було жодної дитини, яка могла б спати в цей час.

— Матінко, будь ласка, захистіть мене й цього разу, — дуже тихо, навіть, щоб миші не почули, благала Аврелія.

Цокот підборів припинився, вона була тут. Стояла просто коло дверей дівчаток. Серце кожної з них опустилось у п’яти. Хто з них? Аврелія? Сусідка? Кого цього разу спіткає страшна доля? Аврелія, якнайсильніше стиснула ручки в замок. Нехай її хтось почує, і сьогодні це буде не вона.

Старі двері заскрипіли і в одвірку з’явилася тінь. Знов ударила блискавка. Образ жінки осяяв, це було не добре світло. Наглядачка увійшла до кімнати. Це кінець. Аврелії більше не вибратися із цього місця. Перший крок, другий, вона все ближче підкрадалася до її ліжка. Кожного разу, коли вона ступала по старому паркету, стінами відлунювався це жахливий звук. Ось-ось хижак упіймає свою жертву. Аврелія, якнайсильніше заплющила очі.

«Тільки не мене, будь ласка», — жорстокість, вона зароджувалась у дівчинці з єдиною метою — вижити.

У кімнаті повисла тиша, навіть грому не було чути. От і все. Хто ж із них? Іржаві пружини рипнули. Вихователька здерла ковдру з ліжка. Аврелія не дихала. Ноги стали ватними, а тіло заледеніло. Ось і все, це кінець.

— Ні, будь ласка, не треба, я все зроблю, благаю.

Її сусідка кричала, билась у конвульсіях. Вона плакала, хапалася за всі можливі меблі. Дівчинка намагалася віднайти бодай якийсь рятувальний якір. Аврелія тремтіла. Вона так хотіла допомогти подрузі, але її тіло не слухалося. Якщо зараз вона не буде тихіше води, нижче трави, її спіткає така сама доля.

У кімнаті луною зазвучав скрип, що спричинив сотні мурашок по тілу. Сусідка, вона шкрябала пальцями по підлозі, намагаючись врятуватися.

«Пробач, — Аврелія вибачалася, чи перед собою, чи перед подругою, — але краще ти, ніж я».

Ось, чому навчив її дитячий будинок: бути жорстокою, нещадною, жити виживати заради себе. Тільки сама Аврелія, може, подбати про себе.

Двері в кімнату зачинилися й Аврелія впала на підлогу. Вона постукала собі в груди, тепер можна не стримувати себе, можна плакати. Сльози текли струмком. Голосу не було чути. Ніхто не мусить порушувати тишу цієї кімнати. Навіть холодна підлога здавалася затишним місцем. Місцем, де щойно хтось втратив ще одне життя. Місце, чиї криваві сліди, завтра Аврелії доведеться прибирати.

До цієї кімнати більше ніколи не увійде сусідка. Доля занадто по-звірськи обходилися з кожною дитиною цього дому.

Стрілка годинника перейшла за опівніч, тепер можна спокійно заснути.

Годинник пробив північ, а че означає, що ми поринемо у нову історію. Ласкаво прошу до Готелю «Відлуння». 

Мої котики ฅ • ω • ฅ Якщо вам подобається моя творчість, буду рада всім, хто вирішить приєднатися.  Буду вдячна всім за ваші вподобайки, відгуки та будь-яку підтримку! Саме це мене надихає, тобто ви, дякую ♡

Щоб відслідковувати новинки автора, тисніть «відстежувати автора».  Мур ฅ • ω • ฅ