РОЗДІЛ 1

Це мав бути найкращий день в моєму житті.

Я летіла на крилах кохання до свого нареченого – Дмитра. Тиждень тому мій хлопець мені освідчився, а через три дня в нас мала бути річниця з дня початку відносин. Тож я готувала сюрприз.

Хотілося чогось романтичного та святкового. Декілька тижнів я ламала голову, щоб таке цікавеньке придумати для мого коханого, щоб потішити його і себе. На об’яву в мережі натрапила випадково і одразу загорілась ідеєю.

Чим не варіант – тижневий відпочинок в горах, у готелі, де все включено? Ще й назва того місця була просто мені в серденько: готель «Романтика».

Я була певна, Дмитру сподобається моя ідея!

Останнім часом чоловік був неабияк зайнятим – переймав у спадщину мережу супермаркетів від батька, вчився ними керувати – тож я вирішила, що гарний відпочинок йому точно не завадить.

Я зірок з неба не хапала – була просто продавцем в одному з супермаркетів родини Дмитра, так ми і познайомилися. Але Волощуки виявилися не буржуями, як я боялася, батьки мого хлопця радо прийняли мене в родину. Даремно я хвилювалася, що сирота не стане парою багатію. Волощуки такі стереотипи не підтримували.

Відносини з Дмитром подарували мені крила, тож не дивно, що зараз на зустріч з ним я не йшла, а майже летіла.

Кохання зробило мене радісною та легковажною, я навіть не помітила, що секретарки Дмитра не було на місці, одразу попрямувала до його кабінету.

Мені навіть в голову не прийшло, що коханий може бути зайнятий, а він…

– Котику, тільки не зупиняйся, – стогнала це біляве стерво – його секретарка Аничка.

Так, мій Дмитро активно працював і був він зайнятий не нарадою, а насолодою з іншою жінкою.

На це навіть просто дивитися було гидко – одразу їжа підступила до горла, почало нудити.

– Ти неперевершений, Дмитрику. Так-так!

Аничка театрально закочувала очі, надувала губи і стогнала так голосно, що я дивувалася – як це не почула їх ще в коридорі?

Неперевершеності Дмитру бракувало, у інтимній сфері він нічим не відрізнявся від інших чоловіків. Хоча досвід в мене був невеликий та чоловік ніколи особливо не піклувався про моє задоволення в гонитві за своїм. Секс був швидким, частим, але без особливих феєрверків.

У цьому причина його зради? Він потребував ось цієї театральщини? Мені треба було голосніше стогнати?

– Не зупиняйся, о-о-о!

Мені наче хтось ножа у груди встромив, та я все одно спромоглася вичавити з себе:

– Так, тільки не зупиняйся, котику.

Аничка зойкнула і перестала стогнати.

– Мирослава?

Дмитро смикнувся та швидко почав приводити себе до ладу. Застібаючи ширинку він скривився, я ж забажала, щоб то було не від маленького дискомфорту, а щоб чоловік там собі прищемив найдорожче. Але не пощастило.

– Так, я все неправильно зрозуміла, ага, – гірко гимикнула я.

В голові чомусь зринули всі мелодраматичні серіали, де сюжет завжди банальний: вона – терпляча дурепа, а він зрадник. Тільки ось я ніколи й подумати не могла, що опинюся в головній ролі такого сюра.

«Ви серйозно?» – хотілося закричати мені.

Та я стрималася. Знала, що не почую відповіді. А якщо і почую, то все одно від цього легше не стане.

Аничка присіла, сховалася за столом. Могла б не полохатися, я не збиралася з нею битися.

– Що ти тут робиш? – нахмурився Дмитро.

– Прийшла тобі сюрприз зробити, а отримала його сама.

– Не треба було приходити без попередження.

Схоже чоловік зовсім не збирався виправдовуватися чи взагалі щось мені пояснювати. Тримався впевнено та агресивно. Його поглядом можна було вбивати – мене дрижаки брали від цього. Дмитро ніколи на мене так не дивився. Чи то я просто раніше не помічала?

– То це ще й я винна?

Перший шок майже минув, на заміну йому в мені підіймалося роздратування. Та як він сміє так мене принижувати?

– Вдома поговоримо, Мирославо, – підтиснув губи Дмитро. – Якщо ти розумна, то зараз просто підеш і зробиш вигляд, наче нічого не було.

– А якщо не розумна? – випнула підборіддя я.

– Тоді тобі й гірше, – в очах чоловіка з’явився такий злий вогник, що мене дрижаки взяли. – Але я сподіватимуся, що ти зробиш правильний вибір.

З цими словами Дмитро різко підійшов до мене та просто виставив за двері, не ставши церемонитись. Ще й ключ у замку провернув, щоб більше не турбувала.

Декілька хвилин я просто витріщилась у двері його кабінету – не могла прийти до тями. А коли знову почула характерні стогони, то й поготів, мов удар в живіт отримала.

За кого він себе взагалі має? За хазяїна життя?

З дитинства я не відрізнялась особливо войовничим характером – могла відстояти себе за потреби, але сама у бійку перша не лізла – та зараз захотілося виламати двері і надавати стусанів. І нареченому-зраднику, і його білявий крутихвістці.