Розділ 18. Людина, яка тримала нитки

Марта не відразу зрозуміла слова слідчого.

Вони прозвучали ніби правильно, граматично і чітко, але зміст на кілька секунд відмовився входити в голову.

Влад працював на Литвина. З самого початку.

Не на інвесторів.

І навіть не на Тамару.

Не на якихось випадкових людей, яким потрібен був скандал навколо “Берега”.

На Сергія Литвина.

Того, кого не вписали в родину. Того, хто витягнув Олю. Того, хто сім років носив у собі чужі записи, чужу правду і власне право на помсту.

Марта повільно поставила чашку на стіл.

Дуже обережно.

Бо якщо зробити це різко, руки можуть видати тремтіння.

— Ні, — сказала вона.

Слово прозвучало не як заперечення факту.

Як межа.

Досить.

Досить нових шарів. Досить того, що кожен раз, коли здається, ніби дно знайдено, під ним відкривається ще один підвал.

Слідчий Мельник подивився на неї майже співчутливо, але професія швидко повернула його обличчю нейтральність.

— Це первинна інформація. Потребує перевірки.

— Звісно, — сказала Тамара з крісла біля вікна. — У цьому домі все завжди потребує перевірки. Навіть очевидне.

Марта повернула до неї голову.

— Не зараз.

Тамара підняла брови.

— Перепрошую?

— Не зараз, — повторила Марта. — Я не маю сил на ваші отруйні коментарі. Збережіть їх для протоколу.

У кімнаті стало дуже тихо.

Мельник кашлянув у кулак і зробив вигляд, що читає повідомлення на телефоні.

Тамара дивилася на Марту довго, а потім несподівано відвела погляд.

Можливо, бо вперше за ранок зрозуміла: ця чужа жінка справді на межі. А людей на межі іноді краще не штовхати, якщо не хочеш побачити, як вони падають на тебе.

— Де Арсен? — спитала Марта.

— Біля старого будинку рибалки, — відповів Мельник. — Слідча Коваль із ним. Ситуація під контролем.

— Якщо ситуація під контролем, чому ви говорите таким голосом?

Він подивився на неї вже уважніше.

— Пані Левицька…

— Де Арсен?

Мельник зітхнув.

— На місці. Неушкоджений.

— Кирило?

— Також.

— Оля?

— З Коваль.

— Влад?

— Його затримали повторно. Цього разу підстав для утримання більше.

Марта повільно вдихнула.

Повітря не допомогло.

— Як він міг вийти так швидко?

— Адвокат подав клопотання, первинна кваліфікація інциденту біля маяка ще оформлювалася. Він мав статус неофіційно затриманого, а не підозрюваного. Але це питання вже закрите.

— Нічого не закрите, — сказала вона.

І сама почула, як у голосі з’явилося щось тверде, майже металеве.

Тамара теж почула.

— Ось тепер, — тихо сказала вона, — ви починаєте розуміти.

Марта не відповіла, бо, на жаль, так.

Починала.

Влад ніколи не був головним, і у цьому була вся його суть. Він не створював великих схем — він підсаджувався до них, приклеювався, продавав своє вміння бити по чужих слабких місцях і називав це стратегією.

Він не міг вигадати “Берег”.

Але міг ідеально зрозуміти, як використати Марту.

Не тому, що вона слабка.

А тому, що він роками вивчав її болючі точки.

І продав цю мапу людині, яка будувала сценарій помсти.

— Мені треба туди, — сказала Марта.

Мельник одразу похитав головою.

— Ні.

— Я не питаю.

— А я не дискутую. Слідча Коваль прямо наказала не допускати вас до місця проведення слідчих дій. І з медичних, і з процесуальних причин.

— Влад стосується мене.

— Саме тому вас викличуть для додаткових свідчень. Тут. У безпечному приміщенні.

Марта засміялася.

Коротко, майже зло.

— У “Березі” немає безпечних приміщень.

Тамара сказала:

— Уперше за день погоджуюся.

Марта не подивилася на неї.

Телефон на столі завібрував.

Не її.

Мельника.

Він глянув на екран.

— Коваль.

— Увімкніть гучний, — сказала Марта.

— Пані Левицька…

— Будь ласка.

Це “будь ласка” вийшло несподівано тихим. Воно пролунало проханням і визнанням, що вона вже не витримує сидіти в кімнаті, де всі новини проходять через чужі обличчя.

Мельник вагався.

Потім прийняв виклик і увімкнув гучний зв’язок.

— Так, слухаю.

Голос Коваль був чіткий, на фоні — вітер і шум моря.

— Литвин затриманий. Руденко теж. Обидва живі. Фізичного спротиву не чинили. У будинку знайдено серверний блок, кілька носіїв, записи з камер, монтажні проєкти аудіо з голосом Лади Воронської. Також документи щодо передачі коштів Руденку.

Марта заплющила очі.

Ось воно.

Підтвердження.

Влад не просто випадково вплутався.

Влад отримував гроші.

— Арсен? — спитав Мельник.

Пауза.

Марта розплющила очі.

— Коваль?

— Пан Воронський із нами. Йому надають допомогу.

У Марти все всередині обірвалося.

— Що значить допомогу?

Мельник швидко глянув на неї.

— Що сталося?

— Не критично, — сказала Коваль. — Поріз долоні. Литвин розбив скляну панель, коли знищував частину обладнання. Пан Воронський намагався забрати носій.

Марта повільно видихнула, але повітря застрягло в горлі.

Некритичний поріз долоні.

Їй хотілося одночасно накричати на нього й переконатися, що він справді неушкоджений.

— Він знову поліз першим, — сказала вона.

У телефоні на секунду стало тихо.

Потім голос Коваль змінився — став трохи сухішим, але в ньому ледь чутно промайнуло щось майже людське.

— Не першим. Але швидко. Передайте йому потім ваші зауваження особисто, він заслужив.

Тамара несподівано хмикнула.

Марта притиснула пальці до перенісся.

— Він може говорити?

— Може. І дуже хоче щось сказати. Даю.

Шурхіт.

Вітер.