Несамовите літо

Кожен готель зберігає багато історій. «Червоний гріх» - не виняток, це один із найстаріших у Греції. Дуже красивий комплекс з білими будиночками і терасами, що збігають вниз та потопають в зелені, а всього в півгодини їзди від нього розташоване оповите легендами місто Мецово. У цей відокремлений куточок цілий рік їдуть туристи: помилуватися вражаючими краєвидами, здійснити кінну прогулянку, влаштувати фотосесію на найвищому оглядовому майданчику. Сюди прямував і наш автобус, щоб незабаром зупинитися біля входу, де на гостей чекали у просторому холі з величезними вікнами.

Ця подорож була б неможливою, якби не Меліса. Моя подруга рік тому закінчила навчання за спеціальністю туристичний бізнес та проходила у цих казкових місцях практику. Вона привезла з Греції сувеніри, диплом та пристрасне бажання ще раз побувати тут уже як гість. Тепер ми мали пройти реєстрацію, отримати ключі та піднятися у свій номер з розкішним виглядом з вікон. Я була в чудовому настрої, ще не знаючи, що Червоний гріх назавжди змінить моє життя.

***

Почалося все з того, що Меліса таємниче зникла. Незрозуміло куди вона поділася, коли ми збиралися піти оглянути територію готелю. Я покопалась у валізі, витягла шорти та майку, і почала перевдягатися. Якраз у цей момент двері номера відчинилися і увійшла моя красуня-подруга у супроводі нового приятеля.

- Ми, здається, прийшли не зовсім вчасно, - він відразу відвів погляд.

До цього часу я вже натягла майку і повернула здатність розмовляти. Щоправда, єдине, що мені хотілося запитати у Меліси: «ЯК? Як вона примудрилася зачепити нового чоловіка за двадцять хвилин і привести його відразу сюди?». Відповідь не довелося чекати надто довго.

- Люба, пробач, - вона ледве стримувала сміх. - Розумієш, я намагалася зателефонувати, але мій телефон здійснив невеликий політ. Прямо на балкон Тома. Уявляєш, упав до нього в крісло і навіть не розбився!

Мені було дуже незручно.

- Томе, вибачте, що ви потрапили в таку безглузду ситуацію. День приїзду, розумієте.

- Все добре, - він зробив кілька кроків по кімнаті і зацікавлено глянув у вікно. Все в його поведінці натякало про те, що він не так часто буває у суспільстві розкутих дівчат. Мені сподобався Том і з кожною хвилиною подобався все більше, хоч він і близько не був «чоловіком мрії». Наш гість точно гадки не мав, де знаходиться спортзал і зовсім не дбав про свій гардероб. У сорочки з підгорнутими рукавами був розстебнутий комір, а розпатлана зачіска говорила про звичку ворушити волосся. При цьому така недбалість надавала йому неймовірного шарму.

- Ну, якщо ви вже тут, - Меліса попрямувала до бару. - Давайте відзначимо наше знайомство! Думаю, Вікі, ти будеш не проти?

- Я думаю, що треба спитати у Тома. Мені це тільки здалося, чи ти відірвала його від роботи, коли впала на голову разом зі своїм телефоном?

- Взагалі-то, якщо у вас все гаразд, я хотів би закінчити робити записи. – промовив Том, подарувавши мені довгий погляд. - Ви не образитеся, якщо ми всі перенесемо на вечір?

-Зовсім ні, - усмішка з'явилася на моєму обличчі, скільки я її не намагалася стримати.

-Тоді зустрінемося в ресторані!

- Чудово! - Меліса простягла йому витончену руку з бездоганним манікюром - До зустрічі, Томе!

Він пішов, і ми з подругою перезирнулися. Початок був багатообіцяючим, тепер я була впевнена, що ми обрали правильний готель.

**

У це важко повірити, але перед походом до ресторану я відчувала хвилювання. Мені хотілося побачити Тома. Виявляється так буває, зустрічаєш людину вперше і вже відчуваєш до неї сильний потяг. Новий знайомий був винятком із усіх правил і тому викликав у мене палку цікавість. Скажу більше, нічого не повідомляючи Мелісі, я все про нього дізналася.

Том Міллард Вільям Лемман, язик зламаєш, поки вимовиш повне ім'я! Історик, вчений, загалом непересічна особистість. Як мені розповіли, збирає тут якісь відомості, а також шукає артефакти у скельних монастирях та у Мецово. Про що я говоритиму з таким чоловіком, у мене ідей не було, нехай усе складеться якось само собою!

З такими думками я спустилася до ресторану. Він був невеликим, лише на десять столиків, але по-справжньому шикарним! Величезні вікна завішані напівпрозорими білими шторами, у центрі акваріум, а вздовж стін – екзотичні живі рослини. М'яке підсвічування давали світильники у формі дивовижних птахів і на довершення всього в повітрі лунали найапетитніші аромати.

Приємно було відчувати себе привабливою в сукні з довгим розрізом. Поки я йшла по залі, деякі постояльці повертали голову , але той, хто мене цікавив, сидів із блокнотом у руках біля вікна і гриз кінчик олівця. Він був повністю занурений у роздуми.

- Добрий вечір, Томе - я на мить зупинилася біля столика, де пан історик сидів на самоті.

- Добрий… - знадобився деякий час, щоб його думки повернулися до реальності, а сірі очі відірвалися від записів. - Вибачте, я зовсім забув про час. Ми домовлялися побачитися ввечері, хоча я не був певен, що ви сприйняли мою ідею всерйоз. Чудово виглядаєте!

- Мій перший вечір у готелі, - я посміхнулася, - подруга наполягла на тому, що треба одягнутися як леді. Як ви вважаєте, у мене вийшло?

- Ви покладаєтеся на мій смак? - подиву його не було межі.

- Цілком.

Мовчання тривало досить довго.

- Не знаю, що вам про мене розповіли, але я не такий знавець етикету. У поезії теж не сильний, тому навряд чи зможу зробити гідний комплімент. Думаю, ви могли б піти у такій сукні на будь-який прийом.

- А якщо замість прийому я запропоную приєднатися до нас із подругою? Наш столик ось там.

Він вагався кілька секунд, потім кивнув і почав зібрати розкидані по столу книги, брошури та наукові журнали. Початок був покладений, а мене захлеснув романтичний настрій.

Наш столик на чотирьох сьогодні був повністю зайнятий. Зібралася просто чарівна компанія: приятель Меліси Макс, задумливий Том, моя подруга у всій своїй красі і я. Незважаючи на таке різношерсте суспільство знайти спільну мову виявилося легко, принаймні щодо кулінарії. Ми спробували грецький салат, потім замовили маленькі порційні шашлики зі смішною назвою сувлаки та десерт, що складається з пахлави та малесеньких медових пончиків.