Глава 16. Нічого не було

На тусовку сукню я собі шила сама. Так, цілий тиждень в обнімку зі швейною машинкою, але результат був того вартий. Вийшло саме така, як я хотіла: коротка, із сітчастими вставками по боках, з вирізом на спині. І червона. Колір соковитий, живий, і мені він реально пасував. Туфлі на шпильках позичила Світланка. Відображення в дзеркалі сьогодні тішило: довгі вії, пухкі губи, макіяж смокі — дівчата навчили — я виглядала зовсім інакше, дорослішою і сексуальнішою, чи що.

Ми тусили з компанією в клубі, святкували день народження Оленки. Музика довбала басами, навколо всі смикалися в танці, шум, вайб, сміх, величезний торт у три яруси. Я веселилася, ловила кайф від кожного руху і свободи. Пашка цього разу зі мною не пішов, у нього прихворіла мама. Не те щоб я сильно парилася через його відсутність, радше відчувала дискомфорт, наче залишила вдома улюблену сумочку.

Я запалювала на танцполі разом з усіма, поки крізь натовп до мене не проштовхався однокласник Коля.

— Здуріти можна, яка ти сьогодні! — він ковзнув по мені поглядом і прицмокнув язиком.

— І яка ж? — я підняла руки вгору й описала в танці вісімку.

— Красива!

Як банально, але гаразд, сьогодні зійде.

— Очі побережи, Колян, а то зламаєш — і окуліст не полагодить.

У нього на лобі написано, чого він хоче. Ну, або не на лобі. І погляд промовистий, надто відвертий.

— Кусюча ти, Лізо. Але мені подобаються такі гарячі штучки.

Коля пританцьовував поруч, намагаючись лапнути мене за талію, але я спритно ухилялася.

— Давно хотів тебе спитати: ти у стосунках чи як? — раптом запитав він.

— А це має значення? — прозвучало якось двозначно, ну й нехай.

Він розсміявся, нахилився ближче й прошепотів на вухо:

— Так я зі злим умислом цікавлюся.

Я поклала руки йому на плечі й широко посміхнулася. Так просто бути сміливою, коли хлопець тобі до лампочки, коли від нього ні холодно, ні жарко. Інша справа Вишневецький. Стоп! Про нього не думати! До біса цей шматок айсберга. Я збираюся відірватися на повну.

— Спавді? І наскільки він злий? — я закусила губу й трохи повела плечима.

Бідолаха Коля аж здригнувся, але його відповіді я вже не почула: тілом раптом прокотилася гаряча хвиля. Я підняла очі й збилася з ритму. Влад. Стоїть біля барної стійки. Рукави чорної сорочки закачані, руки в кишенях джинсів. Йому личить. Йому личить усе, що б він на себе не нап'ялив. Погляд з-під брів на Колю, потім на мене. Примружився. «Іржаві шестерні!» — подумки вилаялася я. Здається, попереду в мене непроста розмова. Ну й чудово.

Після того випадку на березі озера Влад поводився так, наче взагалі нічого не сталося. Наче не було ні поцілунків, ні пестощів, ні його шаленого бажання. Мене до чортиків дратував цей театр. А тут випала нагода побісити Вишневецького. То чого ж не побісити?

— Колян, хочеш бути моїм бойфрендом? — я зобразила найсолодшу посмішку й пустила очима бісиків.

На хлопцях це завжди спрацьовувало на сто відсотків. І цього разу не стало винятком.

— Блін, питаєш! — у нього загорілися очі, і він одразу подався вперед. — Звісно хочу!

Ех, Миколко, Миколко, як примітивно й несмачно, не мій ти типаж.

— Домовилися, — хитро підморгнула йому.

Танцюючи, я повернулася до Колі спиною, притиснулася сідницями просто до паху і і потерлася стегнами. Він одразу ж згріб мене за талію і притиснув тісніше. Розійшовся, треба ж, як його пробрало! Влад дивився, я знала. Завжди відчувала його погляд. Шкода, але моє шоу закінчилося надто швидко. Вишневецький опинився між мною і «моїм хлопцем». Йому навіть говорити нічого не довелося. Новоспечений бойфренд явно зніяковів, відчувши неприємності, а тому, підібгавши хвоста, швиденько розчинився в натовпі. А Влад розвернувся до мене. Погляд важкий, хижий, пробирає до кісток. Щелепи стиснуті, ніздрі роздуваються. Бляха, здається, у нього це звичний стан поруч зі мною.

І звідки він тут узявся? Як узагалі дізнався, де я? Випадковість? Теж приїхав сюди відпочити? Не схоже. Він сам.І настрій у нього — повний піпець. Для мене так точно.

— Ти що витворяєш?

— А ти примчав рятувати честь дами? — я продовжила танцювати.

— Швидше честь того хлопця.

— Капець, який лицар у сяючих обладунках. Або папік... брат... родич... друг? Так і не знаю, хто ти мені.

— Ми їдемо додому.

— Не ми, а ти. І без мене. Я хочу веселитися. У моєї подруги день народження.

— Я пообіцяв батькові, що ти будеш ціла й у безпеці, — він схопив мене за зап'ястя, не боляче, але відчутно.

— Пообіцяв батькові? Тепер це в тебе так називається?!

— Тон змінила, мала. Питання закрите. Захотілося пригод на свою задницю — сидітимеш удома.

— І як ти збираєшся мене зупинити? — я пирхнула і, скинувши його руку із зап'ястка, пішла геть. Але не встигла й писнути, як Влад закинув мене на плече й поніс до виходу.

— Ей, ти здурів?! — я навіть розгубилася на якусь мить. — Ану відпусти мене, негайно!

Нуль реакції. Він спокійно йшов до дверей, і ніхто навіть не намагався його зупинити. Усі  розступалися, даючи дорогу, хтось безглуздо хихотів. А мені було не до сміху. Треба ж заявитися на чужу тусовку й угробити мені весь вечір.

— Я сказала, постав мене на місце! Ненормальний! Придурок!

Тільки йому було начхати на моє смикання та лайку. Він навіть із кроку не збився.

Вікна були відчинені, і вітер тріпав його темне волосся. Влад вів машину, стискаючи кермо так, що на руках проступили вени. На мене не дивився. Демонстративний ігнор? Не вийде, Занудо. Я зробила музику гучніше, а потім скинула туфлі й поклала ноги на торпеду, недалеко від його руки, біля керма. Відкинулася на сидіння й прикрила очі, крадькома спостерігаючи за ним. Я бачила, як Вишневецький зосереджено дивиться на дорогу, намагаючись не чіплятися поглядом за мої голі ноги. Так близько від його руки. Цікаво, що діється в нього в голові. Він точно хоче мене, але я не вписуюся в його віковий діапазон. І він ненавидить себе за ці почуття, ну й мене заодно.