Глава 15. Безсоння та притяжіння

Я лежала на ліжку, роздивляючись подарунок Влада. У м'якому світлі нічника камінь здавався живим і мерехтів теплим сутінком бузку. Я підняла його вище, покрутила в пальцях — і він заграв ніжними кольорами вересу. У пам'яті на прокрутці знову й знову лунав голос Влада, м'який, оксамитовий: «Такий красивий, як твої очі». Слова осідали десь під серцем, залишаючи солодкі тягнучі почуття. Я ловила себе на тому, що посміхаюся як дурненька. Але я не переймалася, стіни надійно ховали мої емоції.

Попри пізню годину, заснути не виходило. Здавалося, мій сон вирішив узяти собі вихідний на цю ніч. Та й як спати, коли тісно у власній шкірі, коли тебе розпирає і переповнює вщерть. Кожна нервова клітинка натягнута до межі, мов на голках. Навіть шепіт дощу, який наквакав Фантик, не міг заспокоїти мене, бо у вухах грав свій шепіт: «Що мені з тобою робити, га?». Варто було згадати, як Влад дивився на мене там, біля озера, і кров знову приливала до щок. Цей погляд — шалено гарячий, жадібний, смак його губ та рухи язика у мене в роті.

Я провела по своїх губах, торкнулася шиї, там, де мене гладили довгі, сильні пальці. І кожен його дотик — наче печатка. Влад таврував мене своїми руками, своїми поцілунками, немов ставив на мені мітку власності. Це були абсолютно нові відчуття. Нічого схожого я ніколи раніше не відчувала.

Влад умів бути таким різним, вибуховим вулканом і ніжним вітром, яскравим полум'ям і колючим льодом. Але навіть його лід обпалював. Його голос теж змінювався разом із настроєм: м'який, теплий, коли він називав мене Ірискою, і оте: «Жабко», вкрай роздратоване, коли я доводила його до сказу. Я пробувала ці інтонації на смак, одну за одною. І обидві дико заводили. Я однаково смакувала і його злість, і його ніжність. Стільки гострих граней в одному чоловікові.

Тепер я не сумнівалася, що подобаюся Зануді. Він міг теревенити про що завгодно, але тіло видавало його з головою, я бачила. Він хотів мене так само, як я його, і це збуджувало в мільйон разів сильніше за будь-який енергетик. Це було просто нереально круто! Від цього зносило дах. Моя уява мчала стрімголов, створюючи картинки одну кращу за іншу...

Дурна Жаба. Зовсім скоро він доведе тобі протилежне, і ти зрозумієш, якою була легковажною недотепою.

А поки що мене штормило. Я крутилася на ліжку, сідала, металася кімнатою. Марно. Душевний шухер вимагав виходу, вимагав свободи й повітря. Тіло свербіло від бажання застрибнути на байк, влетіти в нічне місто й зарватися на дискотеку. І танцювати, щоб аж ноги горіли. Аби лиш заглушити бурю, що вирувала всередині.

Байк... Ех, байк не можна.

Одразу згадалося, як учора хлопці із-за цього подарунка ледь не посварилися між собою:

— Ти, матір твою, зовсім з глузду з'їхав? — Влад схопив Пашку за лацкан сорочки. Той зморщив носа, але лишався спокійним, як вечір суботи.

Влад збавив голос до шепоту. Він знав, що Павло знітиться, якщо я це почую. Але я все одно змогла розібрати:

— Те, що ти слину на неї пускаєш, не виправдовує твоєї дурної звички потурати всім її примхам і бажанням.

— Я не бачу причини відмовляти Лізі в такій дрібниці.

Він таки почервонів до коренів волосся.

— Саме так! Ти не бачиш, Пашо! — одразу спалахнув Вишневецький. — Для тебе все дрібниця, поки вона не влетить кудись на шаленій швидкості!

— Я їй довіряю. Може, тобі теж варто спробувати?

— Ти що, забув, який у неї характер?!

— Ліза не дитина, Владе.

— Твої спроби можуть коштувати їй життя або зробити інвалідом!

Не хотілося, щоб через мене зіпсувалися їхні стосунки. І, до того ж, я й сама встигла прив'язатися до тихого хлопця. Він не тицяв мене носом у «негідну» поведінку та «голий» одяг. Натомість цікавився моїми захопленнями, чим я живу. Він приймав мене такою, яка я є, без глузувань та критики, і був ненав'язливим. Хоч блондинчик залишався повною протилежністю свого друга, мені подобалося проводити з ним час. І треба віддати йому належне: підтримуючи мене, Пашка ніколи не критикував Влада.

Треба було якось зупинити їхню перепалку. Але як?

— Гей, я тут, якщо що! — підняла руку й помахала, привертаючи до себе увагу. — І шалені виїзди не входять до моїх планів.

Дві голови, темна і світла, одночасно сіпнулися в мій бік. Дві пари очей: блакитні, сповнені провини, і коньячні, повні люті, вп’ялися в мене.

— Ми можемо домовитися, — я виставила руку вперед, зупиняючи будь-які суперечки.

— Жодних домовленостей, — Влад похитав головою. — Твої плани змінюються швидше, ніж погода в березні.

Але останнє слово все одно залишилося не за ним. Петро Семенович узяв із мене слово, що я не наражатимуся на небезпеку й їздитиму за всіма правилами, а нічні гонки взагалі заборонив. Тільки після цього мені нарешті дозволили сісти на байк.

Влада не влаштував навіть такі суворі обмеження, тож він пішов розлючений. Але бій за байк ми з Пашкою усе-таки виграли.

Я вдвадцяте перевернулася з боку на бік, і врешті гепнулася на спину. Складно бути спокійною, коли тебе від найгарнішого хлопця на світі відокремлює якихось кілька кімнат. Від хлопця, який цілується, мов бог.

— Мене зараз розплющить! — пробурмотіла, закинувши на себе подушку.

Сьогодні мені не світило заснути, а валятися й палити себе гарячими спогадами було вже несила. Я здалася: відкинула ковдру, різко сіла й скоса подивилася на двері.

Ноги вивели мене в коридор. Я й сама не знала, куди йду. Хоча насправді чудово знала. До кімнати Влада.

Дім спав. Лише місячне світло лежало довгими смугами на долівці, та мірно цокав годинник у холі. Підлога приємно холодила босі ноги. Я безшумно ковзнула коридором, зупинилася біля його дверей та прислухалася.

Кроки. Туди-сюди. Туди-сюди.

Ага, не мені одній сьогодні не спиться. Я притулилася спиною до стіни, заплющила очі й просто слухала. Кроки за стіною — неспокійні, нервові — то прискорювалися, то стихали. Світло увімкнулося й знову згасло. Так минула не одна хвилина, і раптом пролунав оглушливий гуркіт: щось важке з тріском врізалося у стіну та із дзвоном посипалося на підлогу. Я підстрибнула від несподіванки, притискаючи долоні до шалено калатаючого серця, і кинулася до себе, ледь встигнувши зачинити двері. Припала оком до вузької шпарини й затамувала подих. Влад вискочив зі своєї кімнати босий, розпатланий і пройшов коридором до східців, не помічаючи нічого навколо.