Глава 12. Не забувай дивитися на зірки

Коли за Іриною зачинилися двері, Влад криво усміхнувся. Бабський цирк. Жінка має бути зручною і не створювати проблем. Він прислухався до себе. Всередині штиль. Ні жалю, ні бажання її повернути. Його ніколи не смикало від любовних судом. Любов — не більш ніж рожеві шмарклі, казки для наївних дуреп. А дурнем Влад не був, і тим паче — наївним.

Поки він закривав свої питання, у будинку йшла справжня війна, про що Наталя й виклала йому все як на духу. Від Ірини Влад проблем не чекав, вона ніколи не влаштовувала сцен, не гризла йому печінку. Але, як виявилося, він накосячив, залишивши коханку тут. Вона постійно чіплялася до дрібної і встигла налаштувати проти себе весь дім. Дивно, що Жабку прийняли мов рідну абсолютно всі. Батько нею тішився, прислуга називала не інакше як «наша дівчинка». Навіть сувора кухарка Зіна щоразу намагалася підкинути їй у тарілку зайву котлетку.

Влад пішов нагору, тиждень вийшов напруженим, і сьогодні варто було б лягти раніше. До від'їзду в Оксфорд лишалася пара місяців, тож удень він вчився, але вночі мотався за місто на підпільні бої. Потрібно було багато грошей на лікування, мати нарешті погодилася пройти курс реабілітації. Просити грошей у батька Влад не став: якби той захотів, то подбав би про свою жінку, нехай і колишню.

Влад і сам не зрозумів, як замість своєї кімнати опинився біля дверей Лізи. Вже підняв руку, щоб постукати, але одразу відсмикнув, наче обпікся.

— Якого біса?..

Потер обличчя руками. Що він тут робить? Зовсім з глузду з'їхав.

Розвернувся, збираючись піти. Навіть крок назад зробив. Але згадав її синці та розбиті губи.

Він просто перевірить, чи все у дрібної добре. І одразу піде.

— Про що ти хотів зі мною поговорити? — дівчина вилізла з-під ковдри, вся підібралася, голос тонкий, натягнутий.

— Навіщо ти спалила плаття Ірини?

— Було за що ...

Дивиться з-під лоба. Сторожко. Очі примружила. Чекає, що зараз відхопить у нього за спалене шмаття.

— А проносне їй у каву налила? За що?

— За що? За що? За парканом!

«Ну звісно, як же без шпильки в око», — Влад подумки усміхнувся.

Він відкинувся на спинку крісла і випростав ноги, тіло просто скавчало після нічних замісів на ринзі. Кинув погляд на кімнату, сьогодні тут було відносно чисто. Не те що під час його минулого візиту.

Тоді, щоправда, Лізи не виявилося вдома, його зустрів лише аромат ірисів, тонкий і ніжний. Здавалося, навіть стіни ним просякли.

«Вона ними що, вмивається?»

А ще тут царював жахливий хаос, зрозумілий, мабуть, тільки їй. Куди не подивись — скрізь одяг, шматки тканини, пакети з кормом, чернетки. Тут ніби обшук був, з пристрастю. На стіні висіла мішень: у центрі — обличчя Ірини, пихате та гордовите, а навколо все густо застромлене дротиками. Губи самі розповзлися в усмішці.

«Зле Жабеня... Дуже зле Жабеня».

Ліза одразу розгледіла в Ірині гниль, яку він не бачив або не хотів бачити.

Влад переступив через самотню шкарпетку й скривився. Ліза підколювала його за любов до контролю, називаючи це «хворим пунктиком у башці». Після розлучення батьків усередині Влада щось надломилося й розсипалося на порох, мов грудка сухої землі. Тільки ідеальний порядок давав відчуття, що життя все ще перебуває під контролем, що він тримає його в кулаці. Нехай усі вважають контроль його примхливістю, аби не слабкістю.

Він підійшов до письмового столу, під стосами паперів знайшлися купи ескізів.

Треба ж... А у дрібної справді талант.

Він перебирав малюнки один за одним і раптом наткнувся на свої зображення.

Влад завмер.

Один аркуш. Ще і ще. Десятки начерків: ось він після пробіжки, ось за кермом, біля дзеркала поправляє комір сорочки, ось розвалився в кріслі.

Самозакоханий. Жорсткий. Зверхній.

Так ось яким вона його бачить.

Влад повільно поклав малюнки назад і швидко вийшов.

Він винирнув зі спогадів і зловив аметистовий погляд. Уважний. Вивчальний.

Влад раптом гостро, фізично відчув усю дзвінку тишу. За вікном дрімав теплий літній вечір, у кімнаті зібрався густий присмерк і усе ще пахло ірисами. До запаморочення і сухості в горлі. І вони вдвох наодинці.

Це... неправильно. Зовсім неправильно.

Та чому він раніше не помічав, які красиві у неї очі? Великі, і такі прозорі, огорнуті довгими чорними віями. Справжні бузкові озера в обрамленні ночі.

У голові спливло отруйне сичання Ірини: «Вона дивиться на тебе очима голодної кішки!»

Ні. Це дикість і повна маячня. Це брехня.

Він неспішно роздивлявся дрібне обличчя-сердечко, гостреньке підборіддя. Погляд опустився на губи, і Влад насупився, потягнувся до Лізи, торкаючись подушечками пальців запечених ранок і шорстких саден. Дісталося дрібній...

Звідки у неї ця дурна здатність влізати в усі халепи?

А от із Пашкою Ліза була зовсім іншою. Від того гадського вечора друг заповзявся бувати у них ледь не щодня. Вони з малою подовгу зависали в альтанці чи біля басейну, про щось говорили. Про що можна годинами язиком теліпати? Ліза — окріп, гарячка, у ній вічно бурлять усі вулкани світу, а Павло — тихий струмок. Але вона з ним не бешкетувала, не викидала фокусів, він дивно легко знайшов до неї підхід.

І Ліза йому подобалася, це було надто очевидно.

У грудях огидно штрикнуло, та він відразу ж відмахнувся від цієї думки. Пашка був єдиною людиною, кому Влад довіряв беззаперечно, не оглядаючись.

Влад неохоче прибрав руку і повільно відсторонився від Лізи.

— Ти сьогодні щось занадто тиха, Жабко, — його голос прозвучав незвично хрипко. — Мене це напружує. За цим часто слідує мутний шухер.

Вона пирхнула та ліниво знизала плечима.

— Тож і ти сьогодні без вечірньої проповіді, — чорна брова запитально піднялася. — Що, увесь дар слова розгубив по дорозі?

Влад раптом зрозумів, чому він тут. Йому до болю, до ломоти в кістках захотілося відчути себе іншим — звичайним, таким, яким він був колись поруч із матір'ю. Просто живим.