Глава 6. "Чорт у спідниці" і інші нприємності.

М’яке світло, музика, людей було вдосталь, але не натовп. Вони просувалися вглиб зали; Влад кивав праворуч і ліворуч, когось вітаючи. Пахло дорогими парфумами, кальяном і шкірою — аромат іншого життя, чужого, незвичного.

Щойно вони зупинилися, як поруч з’явилася білявка у крижано-блакитній сукні — бездоганна, немов порцелянова статуетка.

— Привіт, любий. Я вже встигла скучити! — вона повисла на Владові, підставляючи губи для поцілунку.

«Це ж треба так вчепитися в хлопця, немов немовля в цицьку». Ліза вигнула брову, її губи  розтягнулися в насмішкуватій посмішці. Влад перехопив вересковий погляд і помітно напружився.

— Oh my God! Владе, що це? — палець із фісташковим манікюром торкнувся широкої подряпини, що перетинала його вилицю.

— Нічого, то дрібниці. Привіт, Сашо, — ледь торкнувся її щоки губами.

«Отже, Саша. Ясно...» То ось яка дівчина у Влада... Ліза розчаровано видихнула. Білявка їй не сподобалася, від слова «зовсім». Від нудотної усмішки зводило щелепи; роздивляючись ботоксне обличчя, Ліза згадала геометрію.

«Овал різко перетікає в трапецію, кути вивірені філерами, об’єм залитий за лінійкою, — вона подумки всміхнулася. — Круто! Я щойно вивела нову теорему. Гей, де моя Нобелівська премія?».

— А це ще... що таке?

Білявка відсторонилася від Влада, розглядаючи Лізу. Погляд гидливо ковзнув по червоних саднах на ключицях і руках, затримався на яскравому вбранні, й ідеально вищипані брови підскочили вгору.

— Що це за секонд-хенд?

Вона зверталася виключно до свого коханця, повністю ігноруючи його супутницю, наче та була песиком-приблудою, що зненацька забіг на доглянуте подвір’я.

Влад уважно спостерігав за «малою»: її очі налилися фіолетовою темрявою — вірна ознака шторму. Але буря вщухла, так і не розпочавшись, натомість у бузкових глибинах замиготіли пустунські бісики.

— Не подобається? — Ліза провела руками по топу. — Та байдуже. Зате в мене обличчя справжнє.

Вона говорила зумисно повільно, розтягуючи кожне слово.

— Що ти сказала?! — із витріщеними очима і роззявленим ротом Саша скидалася на викинутого на берег окуня.

— То ти ще й недочуваєш?

Ліза співчутливо захитала гоовою, затим склала долоні «рупором» й голосно додала:

— Кажу: у тебе філери на спеці потекли. Наступного разу просто запхай губи до вулика. Результат той самий, зате заощадиш купу бабла. Це економікою зветься. Твій бойфренд саме сьогодні її вивчав.

Влад несподівано для себе всміхнувся: заноза показувала зубки. Вона давала відсіч і била боляче. Його розважала зухвалість дівчиська, але її заносило, і треба було це припинити.

— Я зараз уб'ю цю подерту злидню! — верескнула Саша, її обличчя почервоніло, риси спотворилися.

— Заспокойся, крихітко. Йди до мене.

Влад притягнув дівчину до себе, погладжуючи по спині. Ліза засунула два пальці до рота, демонструючи, що її зараз виверне від усього.

— Хто ця нікчема і чому вона з тобою? Вона знущається наді мною! Чому ти нічого їй не кажеш?

— Це просто дитячі ігри, Олександро. Ти ж не будеш злитися на підлітка?

Погляд темних очей був важким; він дивився на Лізу не кліпаючи, змушуючи вгамуватися. Вона знизала вузькими плечиками й попрямувала до сусідньої зали, до столу з напоями.

Саша вмостилася у Влада на колінах, засипаючи його безглуздим сторітелінгом. Він пропускав її теревені повз вуха. Куди поділася мала? Уже п’ятнадцять хвилин Ліза не потрапляла йому на очі. Він намагався не думати про те, чим вона зайнята — зрештою, що з нею станеться? — але думка про неї колола тонкою пилочкою для нігтів, не даючи розслабитися.

Із сусідньої зали долинули вибухи реготу. Влад підхопився з місця.

— Зайчику, ти куди? — Саша ледь не скотилась на підлогу й вередливо надула губи.

Він навіть не глянув на подружку. Коли це вона встигла йому так набриднути?

Новий вибух сміху — і всередині спалахнуло. Широким кроком Влад рушив на гамір: він шкірою відчував, що епіцентром веселощів була саме його «ходяча катастрофа».

І не помилився. «Сестричка» височіла прямісінько на столі в оточенні хлопців. Чи то сама туди видерлася( з неї станеться), чи то її підняли. Спершись плечем на одвірок, Влад спостерігав за шоу. Ліза зовсім не комплексувала: вона щось розповідала поважній публіці, відчайдушно жестикулюючи, і її вбивчій міміці позаздрили б навіть топові блогери.

«Про що це вона там розпинається?»

Хтозна, але чоловіча увага була прикута до дівчиська, і всі явно були від неї в повному ауті.

Залунала ритмічна музика. Ліза видала індіанський клич і, стрибнувши зі столу, взялася витанцьовувати в колі хлопців. Вона голосно сміялася, закидаючи темноволосу голову, і танцювала так, наче весь світ належав лише їй одній. Влад відчував, як росте роздратування. Неприємно шпигнуло у грудях в це розлютило його ще дужче. Але він змусив себе залишитися на місці. Поки мала просто казилася, а хлопці тримали дистанцію, приводу втручатися не було. Влад уже збирався було підійти до свого нерозлучного друга Павла, який самотньо вештався біля бару, та саме цієї миті «катастрофа» змінила курс. Натанцювавшись досхочу, розпашіла та захекана, Ліза неквапом попрямувала до більярдного столу.

— О, яка солоденька дівчинка до нас завітала! — білявий, із водянистими очима Артем ліниво натирав крейдою кий. — Вмієш тримати палицю, крихітко?

Ліза примружилася.

— Можу загнати цю кулю тобі в лузу швидше, ніж ти встигнеш кліпнути, — почув Влад.

Хлопці навколо схвально загули. Ліза взяла кий і, зваживши його в руці, обрала позицію. Вона почувалася у своїй стихії: безліч вечорів було проведено в припалих пилом більярдних із братами, де той, хто програв, бігав за фастфудом. Ліза нахилилася над столом, і яскраво-рожевий топ задрався вище, оголюючи смужку шкіри на спині. Артем підійшов упритул.

— Неправильно береш, — видихнув він їй прямо у вухо. — Руку треба розслабити, а лікоть підняти. Давай допоможу...