Дарума (2)

Ха! Легко сказати - створи новорічний настрій, коли про згадку про Новий рік тебе аж нудить, і болять місця давніх побоїв. Зранене тіло зажило, а зранена душа ніяк не загоїться.

Ідучи вулицею, я ледве стримувала себе, щоб не побігти, помчатися до свого під'їзду. Міцно стискала смартфон у руці, як якір до реального світу, бо в голові паморочилося і хотілося заплющити очі й десь сховатися. Адже й психолога я теж знайшла ближче до дому, аби легше переносити дорогу до його кабінету...

Та це що! Зараз я вже молодчинка - навіть виходжу з дому! А пів року просто безвилазно сиділа в квартирі! Батька наїжджали спочатку часто, але потім психолог заборонив приймати їхню допомогу. І я сама почала ходити в магазин, їсти ж щось треба! Зціплювала зуби - і марш! Поверталася вся мокра від поту і розбита, тремтіла, мов осиковий лист, але зі здобиччю: хлібом, молоком, маслом… Сміялася потім над собою: це ж треба, як у джунглях виживаю, за кожним поворотом хижий звір, а я - мисливиця за їжею…

Зараз батьки полетіли в Польщу до друзів на різдвяні свята. Я запевнила їх, що все добре, дзвонитиму кожного дня. І так добре, що не сиджу в них на шиї, бо фрілансерствую, роблю переклади з польської. Для таких, як я, Інтернет - це вихід.

Вже завертаючи до будинку, в газетному кіоску на розі я звернула увагу на яскраві журнали й газети з новорічними картинками. Ніколи не купувала жіночих журналів, хіба що підлітком любила читати "Однокласник", і тато передплачував мені його аж до закінчення школи.

"Як створити новорічний настрій" - кинувся в очі заголовок на обкладинці одного з журналів, і я аж зупинилась.  Мабуть, це знак. Той, хто переживає панічні атаки, знає, що знаки навколо - це наше все! Знічено знизала плечима і купила товстий глянцевий часопис із симпатичним Сантою на обкладинці. Він у червоних сімейних трусах і з великим мішком, із якого визирають ельфи. Чудернацькі нині пішли Санти, що не кажи!

Вдома я роблю все, аби відтягнути момент читання журналу: готую обід, обідаю, довго прибираю в і так ідеально прибраній квартирі, телефоную батьками, перевіряю електронну пошту, закінчую вчорашній переклад. Вже майже під вечір беру себе в руки. І беру журнал в руки. Бідні мої руки! Вони тремтять.

"10 способів створити собі новорічний настрій" - так називається стаття. Я читаю і розумію, що все дарма, нічого не вийде, бо щоб створити новорічний настрій, виявляється, треба багато інгредієнтів. А щоб їх отримати, я повинна йти в магазин, в перукарню, до спортзалу, на базар, в коло сім'ї, до друзів…

"Я певен, що створити святкову атмосферу і відповідний настрій можна за будь-яких життєвих обставин! Варто лише докласти зовсім трошки зусиль і фантазії," - переконував мене автор статті Василенко Максим.

Я теж певна, що пан Василенко Максим, на відміну від мене, ніколи не відчував панічних атак, він, очевидно, не тільки без напруження може гуляти вулицями міста, але й навіть їздити на авто, і запросто може прийти й подивитися на головну новорічну ялинку країни. Чого йому й бажаю! Трясця!

От, чортова халепа! Я зі злістю кидаю журналом об стіну. Закриваю обличчя руками і так сиджу деякий час - заспокоююсь.

Думки трохи впорядковуються, і я згадую ті речі, які можна зробити, не виходячи з дому. Ну, для початку. Психологу скажу, що намагалася, але не вийшло! Господи, я шукаю виправдання свого нічогонеробіння! Як школярка.

Бідний покошлатаний журнал знову в моїх руках. Ага, ось. "Напишіть листа Санта Клаусу, бо неважливо, скільки вам років – 5, 15, 35, 50 чи 80 - мріяти ніколи не пізно," - пропонує пан Василенко.

Ну, в принципі, листа написати я можу. Звичайно, паперового вже не встигаю, бо Новий рік післязавтра, а от електронною поштою - будь ласка. Та й зараз у Санти вже є і резиденція, і офіційний сайт, і, звичайно ж, електронна пошта. Знаходжу інформацію в інтернеті і сідаю писати лист. Цікаво, про що мені його попросити? Мене розбирає істеричний сміх... Я вже ледве стримуюся, щоб не розреготатися вголос... Пальці тремтять, і я не можу з ними нічого поробити...

Так, треба заспокоїтися! Роблю глибокий вдих і повільно видихаю...

На останніх сторінках часопису я знаходжу інформацію про авторів новорічного випуску. Ага, Василенко Максим, є пошта й телефон. Так-так-так, хто це ви тут у нас, пане "новорічний настрій"? Журналіст (Та хто б сумнівався!), перекладач  (Та невже ви ще й мій колега, пане?), поет (Ну, це вже занадто!), співзасновник благодійного фонду "Поряд" (Ото ж бо й воно, що поряд, а не всередині!).

Я рвучко піднялася, підійшла до столу, де лежав мій телефон, і набрала номер пана Василенка...