Квест (9)

І тут раптово у двері хтось голосно постукав. Усі присутні здригнулися від несподіванки. До номера зайшов Гордій, одягнений у верхній одяг, видно тільки-но з вулиці. Він зацікавлено обвів присутніх поглядом, гмикнув.

- Вітаю, шановне товариство, - з порога сказав він, знімаючи шапку, на якій ще танули сніжинки. – Я щойно з вулиці, мав нагальні справи зранку. Мені на рецепції сказали, щоб я сюди підійшов. Я бачу, - пройшов він до вільного стільця і сів, - тут увесь столик номер три!

- Так, Гордію, саме на вас ми й чекали, - підтвердив пан Василь.

Він коротко переповів те, що вже розказав жінкам. Гордій задумливо закивав головою.

- Я теж про це думав. Лише хтось поруч зі Степаном міг його вдарити ножем. Але ж як визначити злочинця? Зрозуміло, що ніхто не зізнається!

Всі присутні мовчали і дивилися одне на одного підозрілими поглядами.

Перервав тишу і знову почав говорити мольфар.

- Ми тому й зібралися, щоб вирахувати злочинця, не побоюся цього слова, вбивцю. Маємо визначити, хто що помітив, почув або просто відчув під час того злощасного вимкнення світла, коли відбулося вбивство. Кожна найдрібніша деталь є важливою! Почну із себе. Я хочу зразу з повідомити, що на той час, коли вимкнулося світло, а тривало це від сили секунд тридцять, я взяв Оксану за руку і тримав її увесь той час. Правда, Оксанко?

Це миле звертання "Оксанко" викликало в душі Валентини заздрість. Назар ніколи не називав її по імені. Ніколи! І так ніжно. Завжди киця, зайчик, навіть курочка... Наче боявся сплутати її ім'я з іншими. Дівчина читала, що чоловіки інколи так роблять. Саме зараз Валентина відчула, що кохання... Ох, це зовсім не те, що у них з Назаром! 

Оксана Василівна почервоніла, як дівчинка, і кивнула.

- Оксанка соромилася зізнатися, але я переконав її, що це дуже важливо. Тобто, нас із нею ви сміливо можете виключити з підозрюваних.

- А ви могли змовитися! - заперечила Тетяна. - Що саме так і будете говорити. Хто це бачив?

- Я, - сказала раптом Валентина, - я бачила, як ви трималися за руки саме тоді, я можу підтвердити, - вона раптом відчула полегшення, що ці двоє людей стають поза підозрою. Вони їй чимось подобалися.

- Так, це дуже добре, - крекнув пан Василь, встаючи зі стільця. – Тоді під підозрою залишаєтеся ви троє, - обвів він поглядом Валентину, Тетяну і Гордія.

- Ні! - захвилювалися Тетяна. - Це не я, ви що! Це ж треба сила, щоб вдарити ножем аж по руків’я в спину, та й спритність неабияка! Гордій сидів поряд зі Степаном, стілець біля стільця. Він міг! - вказала вона на чоловіка, який якраз знімав куртку.

- Я? – засміявся Гордій. – Навіщо? Я вперше бачив цього хлопця.

- А от і не вперше! – затялась жінка. – Я бачила, як ви перемигувалися і робили один одному якісь знаки, коли ви підсіли до нашого столика. Наче вже раніше були знайомі!

- А! Ви про це, - засміявся Гордій. - То я кивнув на його руку, наче питаючи, як вона, бо перед цим хлопець у дворі готелю підсковзнувся і впав, добряче забивши лікоть. Я якраз ішов і допоміг йому підвестися. А побачивши його за столиком, таким чином і спитав, вказавши на лікоть підборіддям. Степан і кивнув, що все в порядку...

- Щось дуже у вас все гладенько й ладненько виходить, - істерично верескнула Тетяна і, глипнувши на мольфара, додала. - А ви взагалі могли змовитися з Оксаною Василівною, щоб бути поза підозрою.

Оксана Василівна охнула, закривши рота рукою. Мольфар покивав осудливо, а потім подивився на Валентину й спитав:

- А ви, Валентино, чому мовчите?

Валентина знизала плечима:

- Я не знаю, що сказати, хіба що те, що цього не робила. Але всі ми це стверджуємо.

- Може, ви щось помітили чи почули, коли вимкнули світло? - добивався пан Василь. - Згадайте! Кожна деталь важлива!

- Все було звичайним. Я слухала ведучого, чекала на виступ співака, вся моя увага була на сцені. Тут погасло світло, і я почала шукати в сумочці телефон, щоб увімкнути ліхтарик. Але поки я його знайшла – світло з’явилося. Чогось особливого я не чула. Всі гомоніли, шурхотів мікрофон... Там вони коли встановлювали ту апаратуру - весь час шурхотіло...

- Так, так, - замислився мольфар. - Шурхотів мікрофон. А ви, Гордію? Щось чули чи бачили?

- Теж нічого. Я одразу ж включив ліхтарик на телефоні, бо він був у мене в руках. Почав світити в сторону сцени, щоб побачити, що там коїться, чи довго чекати на світло, - сказав чоловік.

- А ви, Тетяно? - поглянув на жінку пан Василь. 

Тетяна сиділа зла й роздратована. Чомусь почервоніла.

- А я просто сиділа й чекала світла! Я залишила телефон у номері. Хотіла спокійно розслабитися і відпочити без нього...

- Отже, - підсумував пан Василь, - послухавши всіх вас, я тепер можу вам сказати, хто це зробив!..