І зажурилась я від пісень батьківських про заміжжя.
"БЕЗ меча не засне моя душа"
Цілих сім вечорів я лечу в піднебесся снів. І в них я нескорена, нездоланна, незалежна мечниця. Я здатна захистити себе, свою родину, свій дім.
Що б мене спіткало на такому шляху?
І старий наставник родини, який роками підпрацьовує в конюшні після військової травми, справді знається на мечній справі.
– Чого ж ви хочете, панно, від простого конюха?
– Досвіду. Розкажіть, Мстиславе, про свої досягнення в мистецтві володіння мечем. Мені відомо, що ви – неабияка фігура колишньої війни.
– Якби це було так, чи працював би я там, де зараз?
– Ви на поважній посаді в сім'ї знаних вершників усього князівства
– Гаразд.
– Так просто згодитесь?
– Ну, мене не абихто просить, княжно. Не маю ж я права вам відмовляти
– Чи це всі причини?
– Добре, каюсь, підловили. Своїм прагненням ви нагадуєте мені ту жінку. Ми разом були на завданні. І воювали теж пліч-о-пліч. Вона захищала чужі життя.
– А що з нею сталося?
– Я неодноразово бачив її біля короля. Та ніколи з її уст не чув про нього ані слова. Можливо, донині працює при дворі. Або вже на пенсії. Як би там не було, її старань не помічали. І стільки років минуло, а думка про жінку-мечницю багатьох смішить і нині.
– Прикро. Добре, що хоч вам вдалося порозумнішати за стільки-то років.
– Панно, я можу й передумати, – нахмурив брова.
– Ой, ну добре, ц!
– То які саме знання ви плануєте отримати від мене?
– Яким чином оволодіти навичками бою на мечах.
– Що ж...