Воля є сном

І зажурилась я від пісень батьківських про заміжжя.

"БЕЗ меча не засне моя душа"

Цілих сім вечорів я лечу в піднебесся снів. І в них я нескорена, нездоланна, незалежна мечниця. Я здатна захистити себе, свою родину, свій дім.

Що б мене спіткало на такому шляху?

І старий наставник родини, який роками підпрацьовує в конюшні після військової травми, справді знається на мечній справі. 

– Чого ж ви хочете, панно, від простого конюха?

– Досвіду. Розкажіть, Мстиславе, про свої досягнення в мистецтві володіння мечем. Мені відомо, що ви – неабияка фігура колишньої війни.

– Якби це було так, чи працював би я там, де зараз?

– Ви на поважній посаді в сім'ї знаних вершників усього князівства

– Гаразд. 

– Так просто згодитесь?

– Ну, мене не абихто просить, княжно. Не маю ж я права вам відмовляти 

– Чи це всі причини? 

– Добре, каюсь, підловили. Своїм прагненням ви нагадуєте мені ту жінку. Ми разом були на завданні. І воювали теж пліч-о-пліч. Вона захищала чужі життя. 

– А що з нею сталося?

– Я неодноразово бачив її біля короля. Та ніколи з її уст не чув про нього ані слова. Можливо, донині працює при дворі. Або вже на пенсії. Як би там не було, її старань не помічали. І стільки років минуло, а думка про жінку-мечницю багатьох смішить і нині.

– Прикро. Добре, що хоч вам вдалося порозумнішати за стільки-то років.

– Панно, я можу й передумати, – нахмурив брова.

– Ой, ну добре, ц!

– То які саме знання ви плануєте отримати від мене?

– Яким чином оволодіти навичками бою на мечах. 

– Що ж...