Глава 1. До темряви ваші переконання!

За три роки до основних подій

– Віорін! Віорін, зупинись! – бігла за нею тітка, не встигаючи стрибати сходинками. – Це заради твого ж блага!

– Справді?! – рикнула дівчина, не озираючись. – А чому мені так не здається?!

– Тому, що ти багато чого не розумієш! – пролунав у відповідь найвагоміший аргумент всіх представників старшого покоління.

– Ну, то нехай пошукає більш розумну дурепу, що погодиться зрозуміти оте – багато! – абсолютно не оцінила його вагомість юна опонентка, влітаючи до своєї кімнати й замикаючи за собою двері.

– Ти маєш хоча б вислухати! – тупнула ногою жінка, ледь не зіткнувшись з дверима, що хряснули просто перед її носом.

– Тато з мамою так би зі мною не вчинили! – гарикнула з-за дверей втікачка, ледь стримуючи сльози.

– Сонечко, – прохально шкрябалась у двері її тітка, – твої батьки домовились ще ти маленькою була.

– Мене спитати забули! – не збиралась здаватись та.

– Так ти була не проти, – хмикнула жінка. – Я пам’ятаю, бо якраз гостювала у вас.

– Бо була мала й дурна! – дівчина аж кулаки стиснула, гнівно втуплюючись поглядом у двері. – Що можна взяти з дитини?!  

– Віорін, дитинко, – намагалась вмовити її тітка, – ти хоча б розібралась. Адже так не можна.

– А розпоряджатись мною, мов якоюсь річчю, можна?! – розлючено вигукнула юнка. – Я певна, що тато з мамою зараз були б іншої думки! А вам все одно!

– Нам з твоїм дядьком не все одно, й ти це знаєш, моя дівчинка, – вкрадливим голосом жінка намагалась якось достукатись до племінниці. – Давай ти заспокоїшся, й ми поговоримо ще раз. Добре, сонечко?

– Ніколи! Чуєте?! Ніколи не бути цьому! – аж захрипла від крику дівчина.

– Гаразд, гаразд, – ще більш примирливо залопотіла жінка. – Охолонь трохи й ми пошукаємо якийсь компроміс.

Віорін хотіла ще щось крикнути, але почула кроки, що віддалялись від її дверей, й вирішила не рвати своє нещасне горло, що вже й так захрипло.

Компроміс?! Їй пропонують компроміс? Вона їм покаже компроміс! Запам’ятають назавжди.

Наблизившись до дзеркала, дівчина скривилась: дещо доведеться змінити хоча б на якийсь час, а там видно буде. Яскраво-брунатне волосся з трохи мідяним відтінком доведеться змінити на чорне – давно хотіла. Ще й відтінок можна додати – бузковий. Зелені очі змінювати не хотілось, але для певності теж варто: нехай будуть фіалкові. Шкіру – блідою зробити. Обличчя й так схудне.

Вона озирнулась на двері: якщо довго не відчинятиме – їх просто винесуть. А тут – сюрприз! Ну, що ж! Самі напросились…

Через три роки

– Естері! Естері, прокидайся! – тряс її хтось за плече. – В нас сьогодні іспит.

Хто ще міг бути таким настирним, як не найкраща подружка!

– Я чую, Міелло! – буркнула у відповідь, відмахуючись, як від набридливої мухи. – Чую!

– Знов мало не до ранку артефакти створювала?! – сердито пирхнула на неї дівчина. – Дограєшся!

– Цить! – продерла вона очі. – Якщо не хочеш, щоб мене відрахували й заборонили навіки цим займатись. Ще й оштрафують.

– Я й кажу, що обережніше треба бути, – тицьнула її в бік подружка. – В гуртожитку тебе можуть швидко відстежити.

– Я завжди обережна, – сіла на ліжку Естері, почуваючись живим мерцем. – Ще ж не відстежили.

– Якщо будеш так недосипати – колись попадешся, бо пильність втратиш.

– Мені потрібен той будиночок, що я тобі показувала, – зронила підборіддя на долоні дівчина, спираючись ліктями у коліна. – Там можна буде спокійно створити приховану лабораторію, де я зможу без проблем робити артефакти. А для цього потрібні гроші.

– Ти ж асистенткою збиралась на канікулах працювати, – нагадала їй подруга. – От і заробиш.

Естері сповзла з ліжка й подибала до ванної кімнати, сердито буркочучи по ходу:

– Того з тим, що я вже заробила, вистачить лиш аби винайняти його. А в такому випадку я з ним не зможу робити, що захочу. Мені потрібен свій будинок, щоб ніхто туди носа свого не пхав!

Що відповіла їй подружка – вона вже не почула за плескотінням води. Треба було швидко приводити себе до ладу й летіти на іспит: дьєр Алезар фер Деймар – ректор магічної Академії й на даний момент викладач з магії вогняної стихії – страшенно не любив запізнення, від котрих в нього миттю псувався настрій. А від його настрою зараз залежав не лише іспит, котрий йому й складати треба було, а ще й обіцяне їй місце асистента на кафедрі все тієї ж магії вогняної стихії. На ціле літо! Неабиякі гроші, але вкупі з тим, що вона заробляла, нелегально створюючи артефакти – трохи швидше наближали її до омріяного будиночка.

Та вони все ж примудрились спізнитись, тому, летіли сходами до аудиторії, як навіжені. Першою в коридор вскочила Естері й одразу ж врізалась у чиюсь широку спину. Володар спини зашипів, наче це йому спричинило страшенний біль, стримано лайнувся й сахнувся у бік, через що дівчина втратила рівновагу остаточно й полетіла на підлогу. Проте, її спритно перехопили за комір, й вона фактично повисла у руці свого рятівника, так і не поцілувавшись з горизонтальною поверхнею. Хоча такий порятунок також не радував: скидалась на шкідливе киценя, котре зловили на якійсь капості.

– Перепрошую, але, може, ви нарешті вже дасте мені змогу рухатись? – сердито блимнула фіалковими очима на незнайомця, намагаючись вивільнити свій комір з його цупких пальців.

Високий, плечистий, з темним волоссям бронзового відтінку, що було стягнуто на потилиці у хвоста, він просто пробуравлював її недобрим поглядом своїх чорно-синіх очей. А чіткий, мов різьблений, ніс з невеликою горбинкою надавав цьому погляду хижості:

– Щоб ви ще когось затоптали?! – приємний баритон аж ніяк не компенсував крайній ступінь роздратованості, що відкрито лунав у ньому.

– Для затоптаного ви надто живий! – їдуче пирхнула Естері.

– То, може, це я маю перепросити за те, що позбавив вас такої можливості? – чорні з таким самим, як у волосся, але ледь видимим бронзовим відтінком брови незнайомця ошелешено поповзли догори.