Розділ 32

Вдома граємо з капібарою. Тіна щаслива нарешті, що ми разом приділяємо увагу.

Разом... думав, таке домашнє визначення надовго в моєму житті залишиться закрите.

Але з Уляною все відбувалось не так. Спочатку фальшиво, неправильно, мабуть, навіть повіривши в реальність зачаття, до кінця не складалася ідилія нас.

З Олександрою нічого навмисно не складав. Ми навіть домовилися поставити табу на стосунки.

Тільки вона є, вона поруч... і мій світ вже світліше й прекрасніше. Нові відчуття лізуть під шкіру приємним поколюванням.

Мені тридцять три. І так, оце вперше. Що взяти з ботана в минулому, якому науки були важливіші за знаки уваги дівчат. Світлана тому приклад, як же довго вона прикладала зусилля, поки нова помічниця не просвітила про бегемота і лижні палиці.

Тіна наїлася, настрибалася, завтра ще до неї в гості приїде ветеринар на щотижневий огляд. Олекса прикриває долонькою позіхання. Бажає нам обом з капібарою "На добраніч".

Спробуй тут заспокоїтися. Після вечірки помічників з подальшим поцілунком!

Ні, я не буду йти. Взагалі час спати. І можна в кабінеті глянути ще раз на новий проект для туристичної бази. Після душу знову прориває в думках на заборонене божевілля.

Адже мене тягне до однієї лише кімнати.

Що я скажу? Навіть з морозивом припертися буде безглуздо. Попросити лабіринти?

Так, хоча б парочку. Ну комусь адже треба їх розгадувати. Чому б не мені.

Двері залишилися незамкненими…

Звісно, я постукав. Все-таки вихований чоловік лізе до сонної дівчини в спальню.

- Олександро, пробач, що турбую…

У відповідь тиша. М'яке підсвічування світильника біля входу не вимкнене. Підходжу ближче до ліжка, на подушці розміталося золотисте волосся янголятка. Олекса розмірено дихає, як же швидко заснула після веселощів з колегами.

Торкаюся до її тонкого зап'ястя, проводжу пальцями, які на тлі її світлої шкіри здаються темними і величезними.

- Сево... - напівшепот застає мене зненацька.

Олександра трохи розплющує очі, на губах грає легка посмішка.

- Розбудив? - найдурніше питання, яке міг би задати.

- Можна обнімемося?

А питання Олександри мені подобається більше. І це взагалі для мене не питання!

- Із задоволенням, - пірнаю до неї під ковдру.

Обіймаю через тонку тканину піжами. Господи, як я хочу її зняти. І вже готовий був зайти далі... але на цей раз Олекса миттєво засинає на моєму плечі.

Посуваю її ближче до грудей, щоб нічого не тиснуло. Поки задовольняюся її теплом, ароматом, і першою спільною ночівлею.

Здається, приходив за лабіринтами... Та до біса їх! Олекса навіть у напівсні підказала, навіщо я, справді, приходив.

***

Олександра

Солодкий сон, в якому я парю над землею, а Всеволод міцно тримає в обіймах. Розумію, що так би страшно боялася. Але з ним все легко, чудово, він же найкращий…

Останні уривки сновидінь пропадають від наполегливого завивання з дряпанням ручки дверей. Не пам'ятаю, зачиняла чи ні. Тіна проситься, як завжди, вранці.

Ой!

Розплющую очі, і... нарешті доходить.

Ось же чому снилися обійми. Ось чому я так солодко спала. Всеволод у моєму ліжку! Обіймає зі спини, однією рукою груди обхопив. Внизу живота спалахує гостре бажання.  Глибоко видихаю, перевертаючись.

- Привіт, - спочатку посміхається, потім відкриває очі.

- Приві-іт… - більш зніяковіло від мене. - Чому ти тут?

- Ти запросила обійнятися. Ну я ж не міг відмовити, - знову притягує ближче до себе.

- Прямо так і запросила?

- Угу, до того ж, вимогливо і наполегливо, - його плечі трясуться, здогадуюся, що комусь навіть смішно.

- Сподіваюсь, не погрожувала лижами, бегемотом і дядьком?

- О ні, цього разу обійшлося!

Ми сміємося. У мене чуйні сни. Просто вчора геть вирубувало, насичений день, кілька келихів і бурхливі емоції на приїзд улюбленого боса. Я ж ревнувала його! Як нікого і ніколи у своєму житті.

- Олексо... - в одну мить Всеволод опиняється наді мною, змушуючи тремтіти під палючим поглядом. - Ти зводиш мене з розуму. Ось це справжня правда.

- До такої міри, що запрошую обніматися?

- До такої, що тягне постійно до тебе.

Ми цілуємося довго, чутливо, без надриву вчорашнього. Руки Всеволода задирають на мені верх піжами. Не стримуючи стогін, вигинаюся назустріч. Він пестить ніжно пальцями мої груди, слідом підключаються губи і язик. Можна захлинутися у гострих відчуттях.

Що я витворяю таке?

Стражинський мій бос!

Хіба збиралася перейти в роль коханки?

Виринути з шаленства палких відчуттів, особливо присутніх між ніг, виявляється непросто. Адже мене теж тягне до цього чоловіка. І я теж могла б назвати себе тією... з втраченим дахом з вини чарівності боса.

Допомагає зупинити нашу пристрасть капібара.

Двері все-таки залишалися незамкненими.

Дівчинка спочатку пішла, потім повернулася та із зусиллям смикнула.

- Тінко! - сміюсь я. - Ти ж розчавиш нас!

- На стратегічне місце, дивись, не стрибай! - вимагає бос, прикриваючи подушкою чоловічу гідність, а іншою рукою оберігаючи мене.

Капібару з котиком не порівняти. Тридцять стрибаючих кілограмів на лапках.