Розділ 31/1

Всеволод

Офіціанти вже біжать приносити частину закусок, гарячі страви поки що готуються. Мене саджають на почесне місце на чолі столу. Далеко від Олександри. Але я знаю, що вона буде в паніці, якщо пересяду ближче.

Вечірка не моя. Можна сказати, напросився. Тож компрометувати блакитнооку помічницю не беруся. Аби лише з моїх очей не вислизала.

Взагалі я приїхав раніше. Приблизно півгодини вже в машині нудився, чекав, коли янголятко нагуляється.

Навіть дзвонив! Але останні виклики вона не почула. Потім повідомила наймана з приватної служби охорона, що до дівчини під наглядом причепився йолоп якийсь.

От як відчував!

Моя Олекса обов'язково втрапить без мене в неприємності!

Моя... то вже звично виривається в думках на емоціях.

Струшую головою. Забуваю, що збирався пити тільки воду і каву, випадково хапаю келих, той, що наповнили для мене. Доведеться за кермо взяти когось з охорони.

- За нашого найкращого начальника Всеволода Яновича! - вигукує Аліса, і за нею повторюють усі за столом.

- Ой, ну прямо найкращого, - сміюсь я. - Адже гаркаю на вас іноді.

- Все одно ми вас цінуємо і любимо! Ду-уже сильно! - посилає через стіл повітряний поцілунок Ганна. Цій вже краще не наливати.

Піднімаються знову келихи. Дівчата веселяться. Хлопці підозріло зосередилися на Олексі. Руслан взагалі у всю за нею доглядає.

У той же час вона крадькома поглядає на мене. З тією ніжною посмішкою, від якої наш договір забувається. І спалахують інші бажання…

- Раніше ви до нас не заглядали на вечірки, - підловлює Влада, або просто цікавиться новим завзяттям гульнути з ними начальника.

- Чекав на запрошення. Цього разу от не витримав, - звісно, жартую.

- І правильно!

- Завжди тепер будемо вас кликати!

Підхоплюють співробітниці з іншого кінця столу з новим тостом.

Дещо з їх минулих гулянок все-таки змінилося.

І у мене досі стискається щелепа зі злістю на того довбанутого буйвола, як назвала Олекса. Він міцно отримав, знаю, що його не відразу відпустять. Спочатку перевірять, чим дихає і де живе. Натиснуть ретельно, щоб надалі боявся навіть рипнутися до незгодних з ним зближуватися дівчат.

Танцювати не йду. Не хочу нікого образити. Чомусь всі дівчата за столом хочуть тільки зі мною. А всі співробітники-чоловіки мріють піти з саме Олександрою. Включно зі мною!

Просто спілкуємося. Жарти, дивні зізнання від веселих дівчат за столом. Пригощаю всіх десертами від закладу з міцним чаєм і кавою, щоб точно дісталися по домівках.

Намагаюся часто не задивлятися на найскромнішу помічницю. Проте очі самі знаходять її. Шукають скрізь. І я вже чекаю не дочекаюся, коли буде зручно Олександру витягнути з дружньої компанії.

Нарешті починають збиратися. З'ясовую, хто на чому їде. Призначаю Руслана відповідальним, щоб всі йому відписалися потім, як дістались.

"Я теж на таксі. Попрошу висадити на нашому місці за офісом”, - Олекса мені пише, намагаючись зберігати таємний зв'язок.

“Добре. Тільки раніше за мене не виїжджай”, - відповідаю, продовжуючи вголос з усіма прощатися.

Всього на хвилину раніше, мене привозить водій до вузького провулку в районі офісу. Вискакую з машини. Ось і приїхала Олександра.

Ну нарешті, щоб мене! Нарешті можна не шифруватися!

Навіть на допитливі очі водіїв вже наплювати.

- Всеволоде! - вигукує і біжить відразу до мене.

А я широко відкриваю руки. Так сильно хочу її міцно обійняти і відчути поруч. У кафе ми зіткнулися, але то швидкоплинно та й руку скромниця швидко забрала.

- Олексо, нарешті, - коли добігає, ловлю її.

Та, дідько забирай, незвичні відчуття у грудях розпирають. Хіба щастя не в крутих досягненнях? Отримувати, про що довго мріяв? Досягати успіху в процвітаючому бізнесі?

У мене це все було, але я не пам'ятаю, щоб так кайфував. В облізлому підворітті провулка. Притискаючи до себе дівчинку. Наче я раніше мріяв геть не про те.

- Мені сподобалося, - починає вона першою. - Але я... часто згадувала про вас. Вибачте, якщо…

- Олексо, ти не уявляєш, скільки я всього передумав!

Дівчина відсторонюється трохи. Заглядає в мої очі глибоко. Пухнасті вії тремтять. Піднімається навшпиньки і, о диво, тягнеться першою до моїх губ.

Авжеж, не стою відмороженим телепнем. Накриваю її губи з дикою жадібністю, протискуюсь язиком у бажане тепло і ніжність, божеволію. І кайфую ще більше від цього.

Як же на це чекав! Тільки, відчуваю, з нею мені мало поцілунків. Всього буде мало завжди.

Олександра стала моєю маленькою слабкістю. Моєю солодкою маною. Тільки не знає ще, що я так і думаю про неї, як МОЯ.

- Чесно кажучи, уявляла, що просто залишу цю мить у таємних фантазіях, - у машині Олекса зніяковіло зізнається.

Сподіваюся, що не шкодує!

- Нічого не залишай. Не позбавляй мене своїх чудових фантазій.

- Ви зараз певно, не як бос, говорите, - хіхікає.

- І не бос, і не “ви”. Прошу, не ріж без ножа мої вуха. Хочу чути від тебе звернення ближче. Ти ж старим не вважаєш мене?

Ловлю її усміхнений погляд.

Ми тримаємося і в машині за руки, я відразу переплів наші пальці.

- Іноді я взагалі не відчуваю нашої різниці у віці. Ось як зараз.

- Раніше точно поводився серйозніше.

- Настільки, що віддав дівчині в багнюці дизайнерський піджак?

Ми якраз проїжджаємо недалеко від того доленосного місця, де Олександра летіла, не дивлячись, аби куди.

- Краще не нагадуй, - морщуся, піднімаючи до губ її тендітну долоньку. - Тоді на стресі нісенітницю всяку молов. У житті так не лякався.

- Ну я теж була не подарунком. Сперечалася з кожного слова!

- До речі, давненько не сперечалася.

Олександра хитає на це головою.

- Хто знає, може, знову почну.