Розділ 31

- Руки забери! - вимагаю суворо від нахабного Макса номер два.

- Яка прудка, - цокає. - До ранку вже моя, так і знай. Годі витрачати час на хлюпиків, - і тягнеться квадратною пикою до мого обличчя.

Взагалі не реагує на мої удари кулачками по його залізобетонних грудях. Буйвол справжнісінький!

На допомогу збігаються всі мої друзі. Найкращі герої у віртуальних боях. І навряд чи настільки рішучі, коли треба міцно врізати в реальності.

- Якщо зараз не відпустиш, тобі непереливки буде!

- Ці, чи що, врятують? - хмикає буйвол, боляче стискаючи ручищами.

Хлопці починають його штовхати, тягнути за одяг, голосно лаятись. І я більше хвилююсь зараз за них. У мого скаженого шанувальника дружки такі ж відморожені й страшні.

Як раптом хватка Макса номер два слабшає.

Ззаду нього з'явилися двоє, здається з останнього столика. Дівчатка на них теж задивлялися, але ті взагалі не велись. Чоловіки руками не махають, не кричать, точними рухами складають навпіл знахабнілого буйвола. Друзі-програмісти все ще поруч, намагаються стільцями добивати.

А я біжу до нашого столика. Хочу зателефонувати Всеволоду. Сказати, що готова вже їхати додому. Прямо зараз. Терміново і швидко! Страшенно злякалася, що так безглуздо могла його втратити.

- Ой!

Врізаюся в чоловічі груди з улюбленим терпко-цитрусовим ароматом.

- Олексо, - і голос знайомий до мурашок.

Тільки одна людина мене так називає з легким присмаком ніжності.

Піднімаю обличчя. У напівтемряві залу прожектори висвічують посмішку Стражинського. Його палаючі очі. І без світла ясно, що він досі тримає за руку.

Навколо ж наших з офісу повно!

Обережно забираю руку. Але хотілося б іншого. Повиснути на міцній шиї боса. Уткнутися йому в груди. Пригорнутися близько-близько. І, може навіть, першою полізти цілуватися.

Ох, чого думається від нападу стресу…

- Вже хотіла додому. На мене там напав один буйвол з короткою стрижкою. Він не від дядька, швидше за все. Просто повівся огидно.

- Цей? - киває Всеволод на прохід.

Повертаюсь.

Макса номер два у відключці на вихід несуть. І ще двох його дружків стусанами випроваджують.

Тільки зараз згадую про супровід під прикриттям. То вони, отже, й зреагували на небезпеку.

Пам'ятала про людей Стражинського всю першу половину вечора. Але думала тоді на інших. А потім розгулялася, танці, веселощі…

На вечірці помічників легко забувається про неприємності.

- Сильно злякалася? - хмуриться бос.

- Так, трохи. Його ще й Максом звуть, уявляєте?

- Ну все, прибити мерзотника мало!

- Мабуть, він уже пошкодував, що Максом народився, - зітхаю, адже йому міцно влетіло. Довго буде потім відходити.

Сева не встигає нічого відповісти. На нас налітають з усіх боків співробітники.

- Всеволоде Яновичу, і ви тут!

- Як знайшли нас?

- Невже на вечірку приїхали?

Дівчата сміються, очима грайливо плескають. Кілька випитих келихів розв'язують язики і фантазії.

Ну навіщо босові треба до нас приїжджати? Такі вечірки не для Стражинського. Просто заради перевірки заглянув на хвилиночку.

- Проїжджав повз і почув знайомі голоси. Дай, думаю, зазирну - невже мої тут кафе з ніг на голову перевертають, - посміхаючись, приколюється бос.

- Це ми! - кричить Аліса, підстрибуючи.

- У такому випадку, приймайте ще одного помічника на вечірку. Від мене закуска з найсмачніших страв закладу. Вам, дівчата, закушувати треба частіше, - примружившись, хитає головою на наших з приймальні.

- Ну, Всеволоде Яновичу, ми ж так рідко гуляємо, - виправдовується Ганна.

- Рідко, але влучно, - зауважує Руслан. - Ви навіть не помітили, як на Саню напали!

Починаються охи-ахи, всі давай мене обіймати. Перевіряти, наскільки ціла. З такою увагою колег цілою залишуся недовго.

Ще й бос несподівано приєднується. Оце вечірку ми влаштували!