Розділ 30

Дні до вечірки помічників пролітають швидко. І з тим відчуттям, що між нами з Всеволодом дещо відбувається. Він не накидався більше з поцілунками. А я... я, напевно, цього навіть чекала.

Лаю себе, але всі думки про нього. В очах родичів я певно тепер розпусна дівчина. Нещодавно пережила зраду нареченого. Кидаюся на іншого з метою забутися. З другого кинуся на третього. Та й піду отак чоловіків туди-сюди міняти.

Але вони не в курсі, що я не бачу в босі заміну Максима. Як можна порівнювати незрівнянного і сильного лева з якимось брехливим шакалом?

- Саню, ти йдеш? - Аліса заглядає в приймальню.

- Так-так, зараз у сумку закину речі, - перед тим, як забрати першим телефон, перевіряю повідомлення.

Затрималася найдовше. Поки закрила програми, поки перевірила всі комп'ютери та п'ять разів дивилася у вікно. Трошки тягну час, хвилююся. Бос не повернувся з об'єкта досі.

Він знає, куди я піду. Дозволив і вигадав, як непомітно пустити туди охорону. Адже ми обговорили тричі мою безпеку. Проте я все одно б хотіла побачитися з ним перед вечірньою гулянкою з колегами.

- Дівчатка, вибачте, що затримую, - вилітаю в коридор. - У кафе буде не надто гучно? Я зможу почути, якщо подзвонять?

- Санько, ти не про те думаєш у п'ятницю ввечері, - хіхікає Ганна, помітно оновивши макіяж на більш яскравий.

- Ми не плануємо настільки нудьгувати, щоб сидіти в телефонах. Ходімо вже!

Аліса хапає мене під руку, поспішаючи. Сама вона вже переодяглася у чорну суконьку без бретелей. Ганна в червоному, під колір помади. Влада вибрала молодіжний стиль з потертими джинсами і білим топом.

Я тільки змінила спідницю на прямі брюки темно-синього кольору, залишаючись у молочного кольору блузці з коротким рукавом.

Дівчата запитували, чому не взяла окреме вбрання? Все-таки образ виходить надто офісним.

Ну не зізнаватися ж, що весь мій гардероб поки від Стражинського. У ньому є сукні, які більше підійдуть для урочистих заходів, а не для танців з колегами. Переважну частину одягу привезли за дрес-кодом для офісу. І тільки трохи є для будинку, на зразок пари футболок зі спортивним костюмом.

Що могла, те й обрала нейтральне. Зручно, а це головне. Тим паче сильно виряджатися, такої мети не робила. Це Ганна зібралась знайомитися, тому в ліфті ми задихаємося від її рясного використання солодко-квіткових духів.

Біля караоке-кафе на нас чекали співробітниці з інших відділів. Всі теж ошатні, як і мої дівчатка з приймальні. Прийшли і мої знайомі хлопці на чолі з Русланом. Компанія зібралась чималенька.

Добре, що начальства, на кшталт Дарини, не буде. Відвідувати такі вечори з простими співробітниками, їй не за статусом. Чи то справа з Всеволодом Яновичем відправитися в ресторан. Ось тут би вона пострибала швиденько на шпильках.

На нашу велику компанію дівчата заздалегідь бронювали місця. Хлопці зрушують столики. Нам приносять закуски, напої та фрукти. Починаємо пробувати, келихами цокатися. І... понеслося!

От справді, не доводилося бувати в таких веселих компаніях. Найбільше розважає Аліса та ще одна жвава співробітниця з відділу фінансів. Вони ж першими і побігли співати в караоке популярну пісню під наші оплески на підтримку.

Інші відвідувачі, звісно, звернули на нас увагу. Ми ж таким натовпом, голосніше за всіх, і деякі дівчата додатково намагаються здаватися ну ду-у-уже помітними.

- Як я виглядаю? Нічого не розмазалося? - переймається Ганна, поправляючи спокусливу сукню на грудях.

- На того в зеленій футболці згодишся, - дражнить її Влада.

- Ні, мені потрібен його сусід. Він у коричневій сорочці з борідкою, - задивляється колега на відповідну жертву для вечора.

- Ой, дівчатка, як спекотно тут!

Аліса вже скинула короткий піджачок, оголюючи плечі. При цьому підтанцьовує задом під ритмічний мотив з колонок.

- Ми не всі тут дівчатка! - робить зауваження Руслан, посуваючись до мене ближче зі стільцем.

- Ой, ну ви занадто тихі!

- Рідко про себе нагадуєте!

Дівчата сміються. Хлопці надулися, але ненадовго. Зважилися теж заспівати пару пісень, показати себе.

Після виступу збіглися біля мене. Запитували, як воно? Сильно погано або ще терпляче вухам?

Якщо чесно, повний аут. Весь зал реготав над спробами витягувати ноти програмістів. Ну вони ж тільки початківці-тусовщики. Як і я.

- Дуже бадьоренько і весело! Мені сподобалося!

- А хто краще? Сань, тобі треба вибрати, - з'ясовує і без того занудний Гліб.

- Ну чого дістаєте?! Дайте Сані хоч увечері від вас відпочити, - відганяє їх Влада, і тимчасово ми з нею просто базікаємо.

Нам приносять гарячі ароматні піци, на багатоярусних етажерках всілякі закуски в клярі. Часто оновлюються пляшки та наповнюються келихи. Вечірка набирає шалені градуси.

Я навіть зважилася з дівчатками з приймальні взяти участь в караоке. Програмісти у захваті хвалили мій голос. То вони просто лестять по-дружньому. Нічого особливого в моєму вокалі немає, хіба що не верещала сиреною, як Аліса на бурхливих емоціях.

- О-о! Починаються танці! - схоплюється Ганна з місця, як тільки-но в залі приглушують освітлення.

За нею ще половина наших. Влада мотає головою. А я навіть не знаю, бос адже не забороняв розважатись. Веселитися збиралась як всі. П'ю, щоправда, менше. Не настільки досвідчена, щоб на всі тости й до дна.

Швидко заглядаю в нашу переписку. Всеволод навіть на відстані не дає про себе забувати. Кожні п'ятнадцять хвилин уточнює - чи все гаразд, чи пора мене забирати?

Знаю, піклується, нервує. Але це вже тягне на гіперопіку!

“Чесно, ніхто мене не з'їв. Все добре, і почалися танці!”

“Олексо, тільки сама із залу не виходь!”- ось він знову.

“Нас багато, навіть ходити в туалет завжди є компанія”.

Подумки показую босові язика.

"Сподіваюсь, ця компанія не з тих твоїх ботанів…”

Ой, все!