Розділ 29

Олександра

Знову родичі закидали повідомленнями і дзвінками.

Макса заблокувала. Хоч з ним трохи легше. Хоча з незнайомого номера підозріле прилетіло: "Санечко, готуйся, я нас врятую!"

Підозрюю, що то від лицаря з підгорілим задом і тим некерованим чоловічим знаряддям, яке здатне «випадково» багаторазово зраджувати.

- Донько, ти перейшла всі межі! - у вухо голос мами вичитує.

Іноді переступаю через себе та приймаю дзвінки від батьків. Все-таки вони найрідніші, щоправда, забувають про це.

- Я не роблю нікому поганого, - рівно відповідаю у надцятий раз, відволікаючись на складання нового лабіринту для Севи.

Відчуваю, вийде ще більш заплутаним. Навіть я потім швидко вихід не знайду.

- Чому тоді мій брат впевнений, що ти його підставила? Розумієш, ти ж підставляєш всіх нас! Зраджуєш сім'ю заради сумнівного нового боса. Сашко казав, що він огидний тип. Його брат ще гірше. Дід взагалі справжній монстр!

Ну авжеж, словам дядька завжди можна вірити.

- Мам, якщо тобі потрібен лише дядько Сашко, а донька дісталася негідна. Тоді не варто витрачати час на мене. Викиньте зрадницю зі свого життя.

- От що таке говориш?! - істерично вигукує.

У наступний мить тато перехоплює слухавку.

- Саню, не доводь матір! Повернися додому! Я і сам вже не радий, що зв'язався з родичем твоєї матері, але тепер він нам погрожує! Вимагає доставити тебе до нього на серйозну розмову. Він знайде тебе, краще зі мною до нього сходимо.

- Еге, тебе охорона дядька раніше скрутить. Тато, я щось вигадаю, як нам взагалі від його залежності вирватися.

- Доню, не здумай ризикувати! Краще б під моїм перебувала наглядом. Сама знаєш, я тебе люблю і в образу не дам. Якось би залагодили, якщо вийде.

Ох... у грудях болісно стискається.

Тато до мене тепліше ставиться, ніж мама. При цьому він давно, як то кажуть, під пантофлею, тож боїться зайве слово при дядькові збовтнути. Але так, мені приємно, що татові важлива ще моя безпека, крім втрати грошей від нашого благодійника.

- Передайте, що я ще думаю і ображена через вчинок Максима. Знадобиться час не просто залагодити, а втихомирити знахабнілого дядька Сашка.

- Дивись, як би не стало ще гірше…

- Сподіваюся, гірше не для нас. Все, тато. Передай привіт Назару. Мені платять зараз набагато більше зарплату. То й без дядькових подачок, підкину братові на табір. Нехай не засмучується.

Швидко відключаюся. Характерні кроки в коридорі належать в цьому домі лише одній людині. І я навіть вгадую, не дивлячись, настрій господаря цих важких кроків.

А коли до мене в кімнату вривається (забувши постукати!) Всеволод, на його обличчі відповідний похмурий настрій.

- У тебе все гаразд? З ким розмовляла? - кидає погляд на телефон, що залишився в моїй руці.

- З батьками. Не зовсім гаразд, але й нічого нового. Дядько вимагає мене повернути. Мама в істериці, тато хвилюється, що мені зроблять погано. Брат все разом і на табір чекає. Як у вас? Не сподобалося з братом гуляти?

Сподіваюся, що з братом. А то хіба мало які Дарини, Світлани та інші красуні прибігли до більярдного клубу спокушати.

І чому я маю право сподіватися?!

Санько, ти здуріла. Заразилася колективними ревнощами. Але я не ревную до будь-якої уваги. Тільки до того, що ми віддалимося, коли з'явиться у боса інша.

Два поцілунки…

Боже, що робиться в голові.

- Нічого, нормально пограли, посиділи. Потім новини з роботи отримав не дуже.

- Щось сталося? - схоплююся, злякавшись.

Ой, поправляю футболку. На ліжку сиділа, на гостей не чекала. Тим паче так рано господаря.

- Вже розібралися, - у Всеволода на губах з'являється натяк на посмішку. - З доставкою виникли негаразди. Довелося бракований товар завантажувати та викидати в іншій частині міста. У нашому договорі є пункт, що не можна обіймати?

Ого, такі швидкі переходи від товару до обіймів.

Мотаю головою. Ніяково вголос вимовляти. Зізнаватися, що я б теж хотіла притиснутися і заплющити очі на твердих грудях боса від неприємного осаду.

- Перший почну, - робить ще пару кроків.

І-і-і... як затиснув мене міцно-міцно.

Як тоді, коли часто носив на руках. Дуже звикла. Ми лаялися та сперечалися в той час. Тепер надовго розлучитися не можемо.

Це привід вважати стосунки дружбою?

Можливо, але співаючі метелики в животі та два поцілунки, вони не погодяться.

- І чого схлипуєш? Хто ще посмів образити янголятка?

Розслабилася і ось, вже розчулилась у надійних і теплих чоловічих руках. Всеволод ще й гладить по волоссю, такий близький, як ніби весь мій.

Тільки мені навіть мріяти про нас, як про пару, страшно. Після розлучення він певно не захоче нічого серйозного.

Та й мені про порятунок спершу треба думати. Не тільки про свій, ще батьків, і так, щоб не постраждала корпорація Стражинських.

- Мені потрібно знайти спосіб, щоб дядько відчепився від мене і батьків. Чимось змусити його змиритися і відступити. Бажано раніше, ніж він перейде від вимог до грубої сили, - висловлюю, що непокоїть зараз найбільше.

- У такому випадку, я повинен знати про нього все, - не замислюючись, відповідає Всеволод.

- Всього і я не знаю, і батьки.

- Поступово зберемо хоча б що є. Інформація з мережі не підходить. Ми копали під нього, надто складно зібрати. Просто пообіцяй, що нічого приховувати вже не будеш? Знаю, ти не хотіла себе почувати зрадницею, була обережною. Але я хочу допомогти.

- Тоді ви теж не приховуйте, будь ласка. Якщо дядько почне мстити особисто вам або Роберту, обов'язково повідомте.

- Домовилися, - усміхненим голосом погоджується.

Відштовхуюся та задираю голову.

- Чому вам смішно?

- Відчув себе десятикласником. Прийшов до дівчинки, обіцяю врятувати від усіх ворогів і лиходіїв на світі. Заодно шукаю привід її поцілувати…

У сіро-зелених очах боса танцюють небезпечні бісенята.

- Ви так робили в десятому класі?.