Розділ 28

Наступного дня ми сидимо з братом у барі більярдного клубу. Заклад тримає один з давніх знайомих Роба. Тож час від часу тут посиденьки влаштовуємо.

Кілька партій у більярд ми успішно прогнали. Роб продув, але хвалився всім місцевим, що це він навчив мене.

Та брат ще умовляв оволодіти навичками інтелектуальної гри по забиванню куль. Пам'ятаю, як не хотів. Це ж трата корисного часу. Але потім погодився, підключив фізику, точний розрахунок, і виявилося, що дається легко. Втім, зі мною тепер ніхто не хоче грати, крім Роба.

- Кажу тобі, немає у нас нічого з Олександрою. Ну крім роботи і моєї допомоги після наїзду.

Задовбав питаннями!

Як мені можна не вірити?

- Сево, ти шулікою кидаєшся на всі розмови про неї, - брат ховає смішок у пузатому келиху.

- Це тільки, коли називаєш її жертвою!

- Принцеса з дороги?

- Робе!

- Загуба Богатенко?

- Ну що за маячня?

- Приваблива квіточка для молодшого брата?

- Дурень, чи що?! - і міцніше я теж вилаявся, гепнувши об стіл кулаком.

- От воно, - розводить руками. - Що не скажи про неї, ти з кулаками готовий накинутися. Сево, ти запав. І я б не здивувався. Вродлива, недурна, живете разом з капібарою. Занадто багато її, не вважаєш?

- Ні!

- О, зрозумів? - брат уже регоче на весь бар.

- Нічого я не зрозумів.

- Питання було з підступом! І ти миттєво клюнув, підтверджуючи, що тобі навпаки мало її. Мало твоєї Олександри. Все-таки запав.

- Ну розкусив, - гмикаю в стелю. - Наче мені стало легше!

Бармен оновлює наші келихи. Переходимо від стійки за стіл. Такі особисті розмови краще без глядачів.

- Якщо виключити її шпигунство на дядька, тоді все одно є ризик, що незабаром пташка полетить від тебе. Тільки прошу, більше ніяких дарувань нерухомості без мене, - просить Роб, нагадуючи тим самим про Уляну.

- До речі, колишня знову за своє! Благає про новий шанс. З якої радості, трясця б її?

- Ненаситне стерво. Зрозуміла, що з тобою жилося чудово. Інший би її швидше розкусив, а ти ж у проектах, у кресленнях і книгах.

- Ото дякую, Робе, - насуплююсь. - Приємно знати, який я бовдур у стосунках.

- Та годі, на брата не можна ображатися, - Роб піднімає оновлений келих. - За просунутого бовдура з досвідом! Тепер ти не даси себе обдурити. Ну і я допоможу. Вважай, завжди поруч.

Вдаряємося келихами, п'ємо.

Ситуація з Уляною, дійсно, вийшла у прямий докір мені. Чому не поїхав з нею жодного разу в клініку? Не вникав в аналізи. В її витрати, куди після роботи ходила. Просто запитував, чи все гаразд?

Напевно, з мене такий собі чоловік. І одружився взагалі заради дитини. Якої в результаті не виявилося. Реально вважав себе найрозумнішим у всьому. Але з жінками виходить навпаки.

- Слухай, як я вчора очманів, - змінює брат тему, хапаючись за лоба. - Пам'ятаєш, доньку Дьоміна?

- З якою у тебе закрутився роман три роки тому? - щось таке пригадується в цьому зв'язку.

- Еге... я не планував, але зірвався. Хоч і знав, що нічим нормальним не скінчиться. Дьомін потім нас мало не розорив. З Аліною зв'язок загубився. У той період я багато пив, а ти мене смикав і не давав скласти руки.

- Завжди звертайся, - посміхаюся, хоч тема досить невесела.

Дьомін такий же бандюган з дев'яностих, як Богатенко. Не здивуюсь, якщо вони знайомі та разом захочуть нам шкодити.

- Я зустрів Аліну вчора на презентації в ресторані готелю, - продовжує брат. - Як думаєш, в якості кого?

Ну що тут думати…

- Очолила компанію батька? Перетворилася на справжню бізнес-леді?

- Та якби ж то! Аліна бігала з повними тацями, збивалася з ніг. Побачивши мене, від жаху келихи розбила!

- Розумію, сам би розбив, як на тебе подивлюся, - трясу своїм жартома.

Роб морщиться.

- Ти розумієш сенс?

- Ну так, Аліна не перетворилася на бізнес-леді.

- Дідько, хіба не дивно? Донька магната і раптом на годинних підробітках. Але я її зловив і все з'ясував.

- Катував?!

- Ні, але я вмію діставати з людей інформацію.

У цьому можна не сумніватися. Роб, коли хоче, змусить язика розв'язати.

- Дьоміна більше немає. Майже рік, як розорився, і серце не витримало, - приголомшує далі брат. - На Аліну звалилися чималі борги татка. Компанія ще раніше стала банкрутом. Вона залишилася одна і ні з чим. Не витримала наїздів від кредиторів і позичальників, борги з неї тепер вимагають. Втекла до нашого міста і ось…

- Що ось? - округлюю очі.

- Сам не зрозумів, як покликав Аліну до нас в корпорацію. Візьму поки до себе помічницею. Якраз звільнив одну з останніх. Ніякої користі, крім великих цицьок. Але мені коханок вистачає з головою. Тож зовсім без сенсу тримати.

Відкидаюся на спинку крісла за столиком.

З яких пір Роб таким жалісливим став?

До близьких він ще абияк терплячий. Але колишня, та, що сама з горизонту пропала…

- Запав на неї знову? - моя черга прозорливо мружитись.

- Ні, не вистачало!

- В якості жертви береш?

- Сево, що ти верзеш?! - невдоволено гаркає.

Регочу. Перевірку брат теж не підтвердив. Незабаром познайомлюся з Аліною. Краще б вона нічого не приховала від нас... Параноїк у мені, знову передчуває щось дивне.

Ми перебираємося після бару в більярдний зал. Я часто заглядаю в телефон. Раптом Олекса напише, не хочу пропустити.

Під кінець гри у вирішальну мить, мій телефон оживає. Затискаю смартфон плечем, і цілюся києм на кулю з продуманою комбінацією ходу.

- Всеволоде Яновичу, до нас приїхав хлопець. Назвався Максимом. Вимагає повернути йому нашу Санечку, - плутано тараторить Іван.

- Що-о-о?!!

Ух, як полетів же кий з комбінацією прямісінько в стіну.

- Не пускати! Зараз викличу хлопців, його проведуть. Олександрі поки ні слова.

- Зрозумів, шефе. Потягну поки час, щоб гість під вікнами не горлав.

Останнім часом непрохані гості так і просяться на мою лють. Тільки у мене розмова з ним буде короткою, а шлях від мого дома надовго запам'ятається.