Розділ 27

Всеволод

Від одного келиха мій дах знести не могло. Але щось явно вплинуло на нестримне бажання палко цілувати янголятка.

Два дні перебуваю у напрузі через її нових друзів. Ще ці розмови про колишніх, в яких мене більше не чіпає Уляна. Зате готовий скрипіти зубами при згадці нареченого Олександри.

Накинувся на її губи так, немов збирався стерти і гнати геть сторонні спогади.

У Олекси м'які і ніжні губи. Ще на вечорі Бетоніна запам'ятав їх смак. Шалено ваблять і солодкі. Вона і зараз зворушливо здригається, як тоді. Але вдруге сильніше хапається за мої плечі пальцями. Поглиблюю поцілунок, напористо, жадібно. Олександра стогне і починає мені відповідати. Від чого моя ширінка ось-ось розірветься.

Знаю, що ми не повинні... Дідько, я ж все завжди знаю!

Проте контроль на тому рівні, що зупинитися взагалі не можу. І вже нахабно обхоплюю її сіднички з метою підняти на себе. Притиснути міцніше. Не відпускати, поки не опинимося в моїй спальні…

Тільки мої руки на попі Олекси чомусь стають мокрими, ось і за ногу хтось хапає і звуки з'являються схожими на…

- Всеволоде! - скрикує дівчина в моїх руках, отямившись.

Поруч капібара радісно стрибає. З мокрою шерстю і висунутим язиком. Все зрозуміло, хто нам завадив.

Опускаю руки. Треба щось сказати. Але в голові тільки одне - повторити ще, мені знову мало!

І тепер я точно впевнений, тяжіння наше взаємно.

- Пробач, що не попередив, - все-таки пробую бурмотінням внести ясність.

Після поцілунків ніхто на мене раніше так не дивився сердито й обурено. Зазвичай, навпаки. Надувалися, якщо відмовляв переспати. Так, я не з усіма готовий проводити спекотні ночі.

Зараз те відчуття, що тягне тільки до однієї. До моєї блакитноокої знахідки і помічниці.

- Знаєте, що? - ось, вона навіть тупнула ніжкою.

Тією, що раніше ходити не могла, і я носив на руках…

- Віднести тебе в спальню?

- Ви слухаєте взагалі мене?! - голосок янголятка переходить на високі ноти.

Марина з Іваном десь сховалися. Швидше за все, спалили нас на гарячому, і не висовуються. Зате Тіна тут як тут, бігає навколо, розбризкуючи краплі. Особистий фонтан, чим не романтика.

- Минулого разу для справи, я зрозуміла. Але зараз це без будь-якої вагомої причини. Невже вам так захотілося дружину забувати? Я ж тримаюся, не кидаюся на чоловіків через Максима!

Ображено підтискає губи, все ще припухлі від мого неприборканого пориву їх цілувати.

Це та, що тримається. Вже майже зібрала навколо себе шанувальників з футбольну команду.

- Моя колишня ні до чого. Бачити її не хочу і забув би давно. Та вона ганяється, слів не розуміє.

- Отже, ви не страждаєте після розлучення? - небесні очі широко розкриваються.

- У мене інша проблема, - морщуся. - Ненавиджу себе за тупість і втрату часу на лицемірних, підступних людей. Досі пересмикує і тягне напитися. Хоч я взагалі не особливо ласий на випивку.

- Розумію вас, - її голос пом'якшується. - Але і ви зрозумійте. Ми не повинні цілуватися. Інакше, як виконаємо договір?

Господи, це останнє про що я думаю, дивлячись на Олександру останнім часом.

- Договір у силі, куди він дінеться. Раз ми вдвох його вигадали. Отже, і нам додавати винятки.

- Ви про що? - вигинає недовірливо брову.

- Іноді поцілунки можуть траплятися. Якщо ми обидва хочемо, то чому б і ні?

- Проте…

- Якщо залишишся щирою, без удавання, що не сподобалося, тоді і я буду чесним з тобою. Відповім на будь-яке питання чистою правдою.

Олександра ненадовго замислюється, гладить у цей час капібару.

- Добре, ви й самі знаєте, не буду заперечувати, - хай не прямо, але підтверджує, що її теж торкає, коли ми цілуємося. - В іншій ситуації не стала б лізти. Сьогодні побачила її... і ви обіцяли відповісти…

- Хочеш запитати, чому я вигнав безсоромну жінку?

- Так, - киває Олекса.

- Підемо заваримо чай і розповім. Тіно, ти з нами?

Авжеж, домашня улюблениця з нами. Тільки ближче до Олександри тримається, ніж навіть до мене. Коли ми вдвох, капібара особливо радіє.

Згадувати недавнє минуле неприємно. Ну кому хочеться розповідати, як лохонувся, коли вважав себе найрозумнішим.

Ось тому старший брат тепер частіше підколює. Дід чіпляється, чому з голови не знімаю каструлю? Коротше, є кому нагадувати.

Уляна неподалік від нашого офісу орендувала місце під свій фітнес-клуб. Треба їй віддати належне. Дівчина працьовита, чемпіонка зі спорту. Багато років працювала тренером і збирала на свою особисту справу.

Можливо, привернула не порожнечею, а прагненням з невгамовною енергією.

Ну ще дупою. Офігенним масажем. І тим, як вона поступово і хитро втиралася в довіру, ставши моїм особистим помічником на тренуваннях.

Спочатку ми переспали. Потім вже почалися зустрічі. Дійшло до переїзду до мене. І до раптової новини, що Уляна вагітна. Природно, повівся по-чоловічому. Швидко організував весілля в колі близьких людей, і так ми розписалися.

На наступний місяць я подарував їй приміщення ще для двох фітнес-клубів у нашому місті. Не в оренду, а викупив і оформив все на неї. Подарунок такий зробив майбутній матері моєї дитини. Уляна просила ще відписати їй половину маєтку заради малюка, щоб у наш складний час ніхто не відібрав права у крихітки.

Купив на її ім'я квартиру. Щодо маєтку вирішив, що нехай спочатку дитина народиться. У будь-якому випадку, малюк би жив зі мною.

Навіть одна з кімнат в моєму домі перероблена на дитячу... так і залишилася в насмішку.

Адже я отримав капібару, а не дитину!

Але це потім вже, після розлучення. До цього стався скандал.

Марина, моя домробітниця, знайшла у Уляни протизаплідні таблетки. Як віддана і вірна працівниця, принесла показати. Ще тому, що Уляна їй часто грубила.

Того вечора я не став дружину розпитувати. Взяв час подумати і все перевірити. Хіба мало які таблетки, вона ж могла їх не приймати, хоч і розпочаті. Просто не викинула і зберігала в комоді під щільним шаром білизни.