Розділ 26

Наступний день починається і триває в офісі набагато приємніше. Дівчата не шушукаються при мені. Стали більш відкриті. Тепер я в курсі вже всіх новин. Навіть тих, про які б краще не знала.

Всеволод з братом їдуть на важливу зустріч в обід. Тому ще вийшло посидіти з так званими, офісними друзями. Хлопці розважали як могли.

Один з програмістів навіть фокуси показував. Щоправда, закінчилося не дуже. Розбив дві тарілки і випадково Руслана чаєм облив. Зате наш столик був у центрі уваги. Зібрали всі можливі зауваження за менше ніж годину.

Після роботи той рідкісний випадок, коли Всеволод Янович їде зі мною.

Зазвичай, підвозив водій. Але тут бос дав зрозуміти, що сам відвезе. І ще довелося вмовляти, забирати мене не з офісної парковки, а за поворотом вулиці у вузькому провулку подалі від допитливих колег.

- Олександро, мало тобі мого головного болю, - в дорозі вичитує, але не суворо, а більше з докором.

- Всеволоде... - ковтаю по батькові, раз виїхали за територію офісу. - Колеги тільки-но стали добріші до мене. Всі розмови, як я страждаю після зради нареченого.

- І ти страждаєш?

Не відволікається від інтенсивного руху. Але його брови підскакують догори, а руки стискають міцніше кермо.

- Ну ні, настраждалася вже. Зараз більше злість, ніж відчай. На себе теж злюся, що дурепою була. Як не крути, а минуле не зміниться.

- О так... не зміниться. Але швидко не відпускає ніяк.

Мені здається, він зараз про своє теж згадав.

Невже досі страждає через дружину…

Хотілося б на неї поглянути. Ой, починаю перетворюватися на допитливих колег.

Сама від них ховаюся заради поїздки з босом. І ось ще всерйоз цікавлюся минулими стосунками Стражинського.

- А як твій обід пройшов, Олександро?

- Чудово!

Підхоплюю нову тему. Аби не видати цікавість в іншому.

- Тільки не кажи, що зібрала за столом усіх офісних ботанів.

- Всеволоде, ну хіба так можна?

- Мені можна, - усміхається. - Я ж один з них. З тим винятком, що в керівництві, не маю часу на дурощі та до гарненьких колег залицятися.

На останніх словах, встигає ковзнути по мені примруженим поглядом.

Це як розуміти? Я - гарненька? Щодо дурощів згодна, зате нам весело.

- Якщо ви переймаєтеся, що я бовкну зайвого, то такого не буде. Вмію тримати язика за зубами.

- Сподіваюсь, і твої нові друзі притримують при собі лапи.

- Ви ж не думаєте... - ахаю я.

- Ми з тобою - ні, а з приводу інших не впевнений, - пирхає, під'їжджаючи до високих воріт котеджного селища.

- От побачите, все буде добре, - примирливо обіцяю.

- Звичайно, буде. Я ж пильно наглядаю за тобою.

І тепер помічаю, як куточки його губ піднімаються.

Жартує чи дражнить? Ну що за чоловік!

Настрій боса змінюється буквально пару хвилин потому. Приблизно стільки нам знадобилося під'їхати до його особистих володінь.

- Дідько забирай! Знову повз охорони прослизнула! - з обуренням б'є по керму.

Спрацьовує сигнал. І прямо на капот кидається жінка. Добре, що ми зупинилися і так у ту мить.

- Ого, не одна я така, - ошелешено тягну, прилипаючи спиною до крісла з широко розкритими очима.

- Угу, є деякі, хто навмисно вичікує. Уляно, годі дуріти! Забирайся звідси! - вигукує у відкрите вікно машини не мені.

Жінку біля огорожі маєтка боса, помітила раніше. Брюнетка, висока, струнка в обтягуючому фігуру костюмчику. Обличчя вона опустила зараз, міцно тримається. Більше розглянути не виходить.

- Сево! Вийди і поговори зі мною! Скільки я буду за тобою бігати?!

Жінка вимагає верескливим голосом.

Нічого не розумію.

І навіть не відразу доходить від шоку, що ім'я у зв'язку зі Стражинським знайоме…

Всеволод з лайками під ніс залишає машину, так і не заїхавши у двір. Вони починають розмовляти. Жінка голосно на емоціях, розмахує руками. Бос лише заперечливо махає головою.

У мене з'являється можливість краще її розглянути. Вродлива, тут не посперечаєшся. І через костюмчик помітно, яка спортивно підтягнута. На руках навіть біцепси проглядаються.

Кароока шатенка певно не залишиться без чоловічої уваги. Проте якщо прибігла сюди - їй потрібен не хтось, а саме Стражинський.

- Досить, Уляно. Ти не можеш сюди приходити. Назад шляху не буде.

- Але чому? Чому ти такий безсердечний?! - вигукує яскрава красуня.

У мене виходить останнє краще розчути. Адже я обережно відчинила дверцята зі свого боку.

Чесно кажучи, розгубилася. Скільки сидіти всередині? На що чекати? Незручно залишатися свідком.

І спостерігати за Уляною, яка того й дивись, стрибне на боса, теж мало приємного.

Виходжу. По-іншому, як проскочити повз них, немає варіантів. Я б із задоволенням відразу перенеслася на поверх до Тіни. Маленька нудьгує, і я скоріше її побачити хочу.

Але поки що потрапляю в самий розпал розбірок Уляни і Всеволода.

- Ти мені навіть виправдатися не дав. Швидко влаштував розлучення зі своїми зв'язками!

- А навіщо час витрачати? Мені стало ясно все. Ти багато брехала.

Отже, вона і є колишня дружина Всеволода. Хватка жінка, просто так не здається.

- Добрий вечір, - тихенько вимовляю, коли колишня боса мене помічає у спробі втечі. - Я піду.

- Ні вже, почекай! - командує шатенка, вставляючи руки в боки. - На цю замінив, так?

- Уляно, заспокойся, - рівний тон Всеволода дратує зараз навіть мене.

- Я бачила її кілька разів у твоїй машині. Вона живе на моєму місці? Молоду знайшов і задоволений???

- Досить, кому кажу! - от уже прикрикує господар.

Але його колишній швидко рот не заткнеш.

Таку не залякати безглуздими вигадками, як Світлану. Вона сама, кого захоче, відлупцює лижними палицями. Поблизу з нею я виглядаю, як маленька мишка.

- Поверни капібару хоча б! Не хочу, щоб вона її торкалась, - тицяє в мене гидливо червоним довгим нігтем.

- Ще побажання будуть до мене і моєї нареченої? - підкидає брови бос.

Що? Нареченої?