Жага помсти

Молодий та вродливий парубок прочинив двері у великий старий будинок. До нього одразу прибігла жіночка, стурбовано обсмикуючи свою сукню. Вона лагідно і співчутливо глянула на хлопця.

-Тато вдома?-запитав парубок.

-Він помер,-тихо промовила жінка.

-Цього не може бути. Ніхто не вб’є Повелителя смерті.

-З’явилася та сама загублена принцеса, яка знищила твого тата,-обережно повідомила старенька.

-Я обов’язково влаштую помсту за смерть батька,-хлопець кинув речі на підлогу і вибіг з будиночку.

    Він погано знав Повелителя смерті, але любив. Лють запанувала ним і хлопець кинувся до замку. В голові роїлися думки, проте жодного плану він не зміг придумати. Юнак вирішив діяти рішуче та не очікувано. Жодних вагань. Він не маленький лякливий хлопчик і сидіти склавши руки не збирається.

    На вулиці стемніло. Сяючі вогники мчали по небу у своїх справах. Вернон сів біля одного з дерев і спостерігав як сяюче світло в кімнаті принцеси помалу згасло.

-Зараз або ніколи!-наказував собі юнак.

    Він впевнено вийшов за дерева але одразу сховався назад. З вікна кімнати спустилася довга мотузка і незабаром виглянула жіноча постать в чорному плащі. Дівчина спочатку обережно спустила свого маленького милого дракона, а потім вилізла сама. Вона квапливо поправила сукню, відшукала щось у сумці і кинулась у ліс. Серце хлопця намить застигло від страху. Невже принцеса помітила що він за нею стежить? Дівчина підійшла ближче та розгублено глянула на замок. Вона була вродливою і тендітною, як маленька квіточка. Важко було уявити що ця гарненька принцеска зможе когось убити. Крихітна надія зажевріла у глибині душі хлопця. Можливо він помилився? Може це просто звичайна служниця вирішила прогулятися вночі!? Ця дівчина влучила «стрілою кохання» у його серце. Раптом вона зупинилась і прислухалась до звуків. Вернон притих, а далі глянув в сторону замку і ледь не гепнувся на підлогу.