Голос її вітру

Хвилі вітру

      

Любовні танці — хвилі вітру.

Любовні пісні...

Ми ж належимо їм. І то було життя інше. Життя із неповторних зусиль, безприкладних і безжальних…

 В них — сльози.

Сльози тих, кого ми розлюбили...

Тих, кого ми наче забули...

І раптом приїхала колишня...

— Я до тебе, — мовила вона, сяюча з морозу. І виблискувало сніжинками ще не розталими її пальто, чорне, кашемірове. І грались промінці моєї лампочки кристалами її снігу...

Красива, яскрава, безжальна... Мов Снігова королева.

І стала мені впівшляху.

Затьмарила знову мій розум.

Глянув — зимно в її очах, голубих...

І почуття тривоги...

— Мені самотньо, — знімала вона вже пальто. І блискуче плаття вже било по моїх очах. І вдарило... Прямо в серце...

І, неначе сон обняла мене. Долоні були холодні. Моя сорочка пропустила її доторк...

Я прокинуся, встиг ще подумати... І буду щасливим...

А вітер грудня ходив за вікном, хвилями. Ходив Харковом. Ходив, де колись ходили і ми. Без журби, без тями...

—То, — посміхнулася, — ти мене поцілуєш таки?.. На прощання. На незабудь...

 

  ...

«До безсмертя змагайся з лакованим лагідним звіром,

Ти не чуєш ричання його. Тільки вискал холодних зубів...»[2]

 

 

 

 

                                                      




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше